На ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» завершено перевірку технічного стану двох шламосховищ

Перевірку з метою запобігання позаштатної аварійної ситуації І призначено окремим дорученням уряду після аварії на глиноземному комбінаті Айка в Угорщині. В Україні шламосховища, подібні угорському, існують лише на двох підприємствах — на Запорізькому алюмінієвому комбінаті та ТОВ «Миколаївський глиноземний завод». Обидва заводи належать російському власнику — компанії РУСАЛ. І хоча керівництво МГЗ запевняє, що стан території з червоним шламом побоювань не викликає, є й інші думки з цього приводу.

Мовою офіціозу

Але спочатку — офіційні дані, озвучені у висновках комісії. Робота Міжвідомчої комісії, як повідомляють у прес-службі МГЗ, велася паралельно у декількох напрямках. Державна інспекція цивільного захисту і техногенної безпеки вивчила розрахунки ідентифікації потенційної небезпеки — об'єктів на підприємстві, плани ліквідації аварій, документацію про страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути спричинена пожежами і аваріями на об'єктах, матеріальний резерв на випадок загрози або виникнення НС, технічні звіти про вимірювання горизонтальних і вертикальних зсувів гребель.

Обласні державна екологічна інспекція й управління охорони навколишнього природного середовища перевірили, зокрема, як дотримуються вимог природоохоронного законодавства. Фахівці обласних контролюючих і .наглядових органів працювали протягом тижня. Комісія зробила висновок, що греблі і гідротехнічні споруди шламонакопичувачів № 1 та №2 підприємства перебувають у задовільному стані, а їхня експлуатація здійснюється відповідно до вимог «Правил безпеки при експлуатації хвостових і шламових господарств гірничорудних і нерудних підприємств».

У відповідь на інформаційний запит з прес-служби підприємства дали роз'яснення стосовно ситуації на першому та другому шламосховищах. Так, шламове поле №1 як об'єкт для розміщення червоного шламу, нині не експлуатується. Воно готується для рекультивації. Проект-рекультивації — на стадії узгодження. Втім, скільки відпрацьованої речовини міститься в цьому шламосховищі, коли нарешті розпочнеться рекультивація, в чому загрози тривалого перебування в такому стані, прес-служба не повідомляє. А саме поле №1, якому виповнилося вже ЗО років, викликає найбільші страхи громадськості. Адже накопиченого шламу тут майже в 20 разів більше (!), ніж в угорському Айку. І зберігається речовина так само, як і угорська, з пульпою просто неба.

Стосовно шламового поля №2 прес-служба більш багатослівна. Повідомляється; що шламонакопичувач введено в експлуатацію в 2007 році. Тут застосовується найсучасніший метод «сухого складування». Перераховуються його переваги: він дає змогу звести до мінімуму негативні впливи шламосховища на навколишнє середовище; техногенне навантаження на підземні води в районі розташування шламосховища є мінімальним; сховище є безпечнішим, оскільки знята вірогідність руйнування захисних гребель внаслідок хвильової дії; зміцнення шламів відбувається швидше. Повідомляється, що МГЗ — єдине підприємство в країнах СНД, де застосовано такий спосіб зберігання.

Такі запевняння змушують звернутися до інших джерел інформування. Офіційних і не дуже. Наприклад, до власних спостережень і думок жителів сіл, що розташовані поряд з територіями шламосховищ.

Пил в очах

Уперше на невелику турбазу «Руська коса» я потрапила років 15 тому. Тоді, зібравшись на кручу, яка відділяла базу від першого шламосховища МГЗ, була просто вражена красою природи, з одного боку, і яскраво-червоним, абсолютно протиприроднім полем — з іншого. В той час, може, не особливо замислювалася над тим, чи впливає отой шлам на навколишнє середовище. Замислилася пізніше, коли періодично приїжджала відпочивати у відносно безлюдне місце. І риби начебто поменшало у Бузькому лимані, і червоного пилу стало більше навкруги.

Частково підтверджують мої спостереження жителі сіл Лимани, Галицинове, Лупарево — найближчі сусіди глиноземного заводу. Кажуть, коли дме сильний вітер, то червоного пилу «вистачає. На деревах, у городах, «в очах». Люди реально дихають пилом. Проте вони неохоче говорять про основного забруднювача. Адже завод насправді їхній «годувальник». І місцями робочими забезпечує, і різні соціальні програми для них розробляє.

А ось жителі Запоріжжя у спілкуванні з місцевими журналістами більш відверті. Два роки тому тут стався витік ЗО кубометрів червоного шламу з трубопроводу, що призвело до затоплення речовиною чотирьох вулиць міста. Люди самостійно змушені були рятуватися від напасті. Сьогодні, згадуючи той випадок, самі собі дивуються. Адже боролися зі шламом хіба що не голими руками. Не зрівняти з обладнанням рятувальних служб Угорщини. До речі, потерпілі запоріжці і досі не отримали обіцяної грошової компенсації за пошкодження присадибних ділянок. В Угорщині ж компанія-власник підприємства сплатить постраждалим 5,5 млн. євро. Причина тієї запорізької аварії банальна і водночас характерна для нас — шламопровід розібрали шукачі металу. Звісно ж, виникає запитання: хто може гарантувати, що подібне не повториться в Запоріжжі чи Миколаєві?

Втім, повернімося до Миколаївського глиноземного. За іншою офіційною інформацією, зокрема «Регіональною доповіддю про стан навколишнього природного середовища», глиноземний завод завжди входив до першої трійки підприємств-забруднювачів атмосферного повітря. Цитуємо: «Найбільшою часткою накопичених в області відходів є червоний шлам ВАТ «Миколаївського глиноземного заводу» (2001 рік). Далі -«2007 рік. Найбільша складова накопичених відходів IV класу припадає на частку червоного шламу ТОВ «Миколаївський глиноземний завод».

Як видно з таблиці — «найбільша складова накопичених відходів IV класу у 2009 році припадає на частку червоного шламу ТОВ «Миколаївський глиноземний завод». Станом на 01.01.2010 р. на шламосховищах накопичено 29286,219 тис. т червоного шламу, або 73,2% від накопичених відходів IV класу».

У Регіональній доповіді йдеться і про вплив забруднюючих речовин. «Забруднення атмосферного повітря впливає на здоров'я людини та біорізноманіття різними шляхами — від прямої негайної загрози до повільного поступового руйнування різних систем життєзабезпечення організму. Першочерговими наслідками атмосферних забруднень є розвиток специфічних захворювань і отруєнь. Це зумовлено передусім тим, що людина споживає за добу і в цілому за життя повітря набагато більше в об'ємному відношенні, ніж води та їжі. Водночас істотні захисні бар'єри існують тільки для тих шкідливих речовин, що потрапляють до організму через шлунково-кишковий тракт, легені таким надійним захистом не забезпечені.

Мова не саме про червоний шлам. Але й він, на думку спеціалістів, негативно впливає і на організм людини, і на навколишнє середовище. Червоний шлам є комплексною речовиною з високим вмістом оксидів алюмінію, заліза, натрію, титану, кальцію, кремнію. Він забруднений лугом і тому небезпечний для довкілля і людини: при попаданні на шкіру роз'їдає її.

Вода камінь точить

Коментар з приводу перевірки шламосховищ МГЗ та їх стану дав нашій газеті директор Південної філії Інституту екології НЕЦ України Олег Деркач:

«Сьогодні ми маємо висновки комісії та висновки екологічних служб. Вважається, що наша дамба дуже міцна і

ніяких особливих застережень не викликає. Однак потрібно розуміти, що жодна комісія, жоден експерт нам не може сьогодні гарантувати. що там не почнуть розвиватися такі полії, які сталися в Угорщині. Тому що в Угорщині було накопичено близько одного мільйона тонн червоного шламу. У нас — понад 20 мільйонів. Це величезна маса. По-друге, це старе шламосховище (мається на увазі №1). воно побудоване разом із глиноземним заводом, і вік його сягає понад ЗО років. За 30 років могли відбутися серйозні зміни в тілі греблі. По-третє, дуже небезпечним є те, що на першому шламосховиші не застосовувалася технологія «сухого складування» штаму. Тобто там накопичилася велика частка рідкої фракції, і. звичайно, що аномальні погодні умови, які ми спостерігаємо останнім часом, можуть ускладнити ситуацій».

З приводу потенційної можливості аварії, подібної угорській, в Олега Михайловича теж є своя думка: «Ми недооцінюємо, — зазначає він, — що навіть невеликий землетрус може спричинити значно більшу шкоду саме в районі шламосховища. Адже 20 мільйонів тонн відходів буквально тиснуть на земну кору. А землетруси у нас періодично відбуваються. Періодично просочується рідка фракція через тіло греблі. Це жодна комісія не може заперечити, тому що такі просочування були і є. І вони рано чи пізно можуть призвести до руйнування. Як відомо, вода камінь точить».

Якби трагедія, подібна угорській, трапилася на Миколаївщині, її наслідки були б набагато жахливішими. «Тому що безпосередньо нижче греблі, — пояснює О. Деркач, — розташовані бази відпочинку, там велика кількість споруд, населені пункти, люди. Витік шламу може спричинити катастрофу в самому Бузькому лимані, знищити остаточно Нижню Ольвію, яка міститься на протилежній стороні. І ця пам'ятка світового значення або її частина може бути знищена назавжди. Я вже не кажу про те, що саме шламосховище побудовано на античному поселенні Ольвійської хори. Місце елементарно неправильно обрано. Взагалі, вплив може бути відчутний у всій північно-західній частині Чорного моря. Шламосховище, безумовно, треба рекультивувати. На жаль, поки не трапилася трагедія в Угорщині, ніхто не звертав уваги на стан його безпеки. Але поки що люди залишаються наодинці з ризиками і проблемами, а прибутки

опиняються в компаніях за кордоном».

***

Сусідство з глиноземним заводом для місцевих жителів вимушене. Але від такого сусідства є все ж таки користь і територіям поблизу підприємства, і для всієї області. В обсязі продукції кольорової металургії України Миколаївський глиноземний — один з найбільших платників податків на території області. Він — соціальний інвестор, який сприяє соціально-економічному розвитку регіону.

Безумовно, з економічної точки зору, це підприємство потрібне. І все ж таки найголовніше для жителів Миколаївщини — впевненість у власній безпеці та безпеці навколишнього середовища.