Корупція в Україні давно стала сприйматися як органічна частина нашого життя. Було б неправильним вважати, що корупція — явище останніх років. Найнижчим індекс сприйняття корупції в Україні, що його щорічно вимірює міжнародна антикорупційна організація Transparency International (за шкалою від нуля до 10, де 0 означає найвищий рівень сприйняття корупції, а 10 — найменший), становив 1.5 у 2000 році, тоді нижче України були лише Югославія, що перебувала тоді у стадії розпаду, та Нігерія.

Далі за вимірами Transparency International індекс сприйняття корупції у 2001 році становив 2.1, у 2002-му — 2.4, 2003-му — 2.3, 2004-му — 2.2. Після Помаранчевої революції 2004 року в Україні сталося чимало змін, насамперед — значне зростання політичних та громадянських прав та свобод. Дещо поліпшувався і індекс корупції — 2.6 у 2005 році, 2.8 — у 2006-му, 2.7 — у 2007 році. Як бачимо, цей показник дещо поліпшувався, але так і не здолав межу у 3.0, нижче якої корупція у країні вважається «галопуючою». У вересні 2010 року Transparency International оприлюднила свій черговий щорічний рейтинг оцінки поширення корупції у світі, і цей показник в Україні знову почав погіршуватися — до 2,4. Наразі Україна розділяє 134-ту позицію в рейтингу зі 178-ми країн з такими країнами, як Нікарагуа, Пакистан, а також Коморськими островами, які також мають індекс 2,4, у той час як ще минулого року Україна займала 118 місце. Це ставить Україну в один ряд з країнами, які вважаються в Європі найбільш корумпованими, при цьому країна розцінюється як така, де методи боротьби з корупцією є неефективними, а масштаби корупції зростають. Звичайно, такий високий рівень корупції, що його фіксують міжнародні організації, є лише відображенням сприйняття корупції всередині країни, яке, у свою чергу, відбиває об'єктивну ситуацію поширення корупції. Дослідження громадської думки добре підтверджують той факт, що сприйняття поширеності корупції в Україні має дуже високі показники і залишається стабільним. На запитання: «Як би Ви оцінили рівень корупції в Україні?» в травні 2005 р. 32,1% сказали — «дуже високий», а вже в березні громадяни — 46,4%, а підприємці — 35,8%. Причому ці заміри здійснювалися за різної влади: травень-2004 — часи «режиму Кучми», червень-липень-2007 — президентство Ющенка та прем'єрства Януковича, березень-2009 — Президент Ющенко та Прем'єр — Тимошенко. Водночас й залучені до дослідження експерти вважають, що рівень корупції в Україні дуже високий, а деякі з експертів визначили ситуацію як «критичну» та «сприятливу щодо корупції. Населення вже звикло розглядати корупцію як вже звичне і майже звичайне явище, як частину їхнього життя. Про це свідчить порівняння результатів опитування громадської думки, проведеного у січні-квітні 2003-го та березні 2009 рр. 85,1 % населення в 2003 році вважало корупцію в органах влади звичайним явищем, а в 2009 році — 82,6%. При вирішенні більшості питань в органах влади слід давати хабарі — вважали в 2003 році 72,5% громадян, а в 2009-му — 53,8%. Слід підкреслити, що населення головну провину за хабарництво покладає на владу та її представників. Водночас запитання про те, чому люди дають хабарі, виявило широкий спектр мотивацій, що далеко виходить за межі звичного звинувачування чиновників. Власне, відповідь «тому що вимагають» набрала лише 19% відповідей . А причини, на які вказали понад дві третини опитаних, є не вимушеним, а ініціативним» хабарем, коли люди з власної ініціативи, наперед дають хабара, бо це — «нормально», бо так «швидше і легше вирішити питання». Отже, причини корупції значно глибші і серйозніші, ніж просто недобросовісність чиновників. Масштабна корупція змінює саму культуру і мораль суспільства, коли хабарництво якщо й не перетворюється на позитивне явище, але сприймається загалом терпимо. Корупція поширена насамперед там, де хабарі є традицією, і дуже важко боротися із корупцією там, де люди просто звикли вирішувати проблеми за допомогою хабарів. Зважаючи на результати, приведені Фондом «Демократичних ініціатив», одним із перших Указів Президента України Віктора Януковича було утворено консультативно-дорадчий орган при Президентові України — Національний антикорупційний комітет, до основних повноважень якого належать аналіз стану корупції, розроблення антикорупційних заходів, у першу чергу, законодавчого характеру. Міністерством юстиції України у співпраці з членами Національного антикорупційного комітету розроблено проект Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні, який 17 грудня 2010 року був внесений Президентом України до Верховної Ради України як невідкладний для його першочергового розгляду, а вже 23 грудня 2010 року прийнятий парламентом у першому читанні. На сьогодні триває процес підготовки законопроекту до другого читання.