З огляду на посилення русифікації України за рік діяльности Президента Віктора Януковича і підконтрольних йому уряду та парламенту, варто придивитися до мовних політик в інших державах, зокрема і до французької моделі (як це зробили в деяких європейських країнах, зокрема й у нашої сусідки Польщі).

Франція — одна з найдавніших європейських держав, порівнянна з Україною в багатьох параметрах. І є відмінною від неї багато в чому, хоча б у ставленні до своєї мови. Історія мовного регулювання у Франції нараховує щонайменше п'ять століть, і його роль у формуванні мовної єдности, а відтак перетворення цієї єдности в національну державу французів неоціненна. Франція однією з перших замахнулася на фортецю латинської мови. Перші акти (Муленcький указ 1490 року та Ліонський указ 1510 року) стосувалися в основному судових справ. Указ Вілле-Котере, підписаний 1539 року королем Франциском І, став засадничим щодо першости і винятковости французької мови у середньовічній Франції. В статті 111-й цього указу під назвою «Проголошувати і складати всі акти французькою мовою» йдеться про таке: «Ми хочемо, щоб відтепер усі рішення, вироки, а також інші процедури... розслідування, контракти, заповіти та інші юридичні і судові акти проголошувалися, складалися і видавалися сторонам рідною французькою мовою і не інакше». 1635 року було створено Французьку академію, головна мета якої — фіксація стану французької мови та її регулювання. Задля цього почалася робота над словником французької мови, перше видання якого вийшло в 1694 році. Закон часів Великої Французької революції, ухвалений 1794 року (так званий закон другого термідора другого року), на відміну від попередніх королівських указів, було спрямовано проти місцевих мов, діалектів і говірок. Він складався всього з чотирьох статей, але передбачав піврічне ув'язнення за вживання інших мов. Обов'язкове шкільне навчання, запроваджене 1882 року, забороняло учням користуватися в школах їхніми рідними мовами і діалектами. До початку 50-х років ХХ століття французькі вчителі практикували покарання, в тому числі і методи фізичного впливу до тих учнів, які переходили на інші, ніж французька, мови. Навіть були спеціальні посади вчителів-наглядачів, що стежили, якою мовою спілкуються учні на перервах. Ухвалений у 1951 році закон про навчання місцевими мовами і діалектами передбачав факультативне вивчення в школі баскійської, бретонської, каталонської та окситанської мов. Пізніше додалися корсиканська, гаїтянська і меланезійські мови. Ключовими нормативно-правовими актами новітнього часу стали закони про вживання французької мови 1975-го і 1994 років (про останній закон — нижче), а також доповнення конституції Франції в 1992 році статтею про державність французької мови. У 2008 році було внесено ще одну поправку до конституції, згідно з якою «регіональні мови є частиною надбання Франції. 1999 року Конституційна рада Франції заборонила ратифікацію Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, покликаючись на те, що Хартія «зазіхає на конституційні принципи неподільности Республіки, рівности перед законом і єдности французького народу». До речі, французька авторка Івон Больман у своїй книжці «Мовні війни в Европі назвала цей документ машиною війни. Закон Тубона Чинний на сьогодні закон 1994 року (так званий закон Тубона), названий за прізвищем тодішнього міністра культури і франкомовности Жака Тубона, який вносив мовний законопроект у Національну асамблею (резонансним законам у Франції прийнято давати ім'я профільних міністрів). На відміну від закону 1975 року, в тубонівському були встановлені штрафні санкції за порушення закону. Відповідно до Закону Тубона, французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та публічних послуг. Вона — привілейований засіб зв'язку між державами франкомовної спільноти. Використання французької мови обов'язкове в описі поширення й умов гарантії майна, продукту або послуг, а також у рахунках і квитанціях. Детально врегульовані різні сфери суспільного життя, зокрема сфера роботи, працевлаштування і дільности підприємств. Наприклад, умови й колективні угоди про роботу та угоди підприємства або установи повинні бути складені французькою мовою. Будь-яке положення, застосоване до найманого працівника, є нечинним, якщо воно складене іноземною мовою. Кодекс про працю зобов'язує укладати трудовий договір у письмовій формі французькою мовою. Якщо посада, що є об'єктом договору, може бути названа іноземним терміном, який не має відповідного аналога у французькій мові, то іноземний термін обов'язково пояснюється французькою. Внутрішній розпорядок будь-якого підприємства, незалежно від форми власности, виду діяльности, складається французькою мовою. Такі ж положення стосуються будь-якої письмової, усної або аудіовізуальної реклами. «Будь-який напис чи оголошення, зроблені в громадських, публічних місцях або в громадському транспорті і призначені інформувати населення, повинні бути зроблені французькою мовою», — читаємо в іншій статті закону. Закон Тубона регламентує статус французької мови в освіті (мова освіти, іспитів і конкурсів, а також дисертацій і доповідей державних і приватних закладів — французька, за винятками, виправданими тими випадками, коли викладачі запрошені з іноземних держав) та в засобах масової інформації (публікації, огляди, повідомлення, поширювані у Франції через засоби масової інформації, повинні бути французькою або ж, принаймні, супроводжуватися тезами французькою). Закон зобов'язує уряд щороку до 15 вересня подавати парламентові звіт про стан французької мови. Інституції і громадські організації із захисту французької мови Сьогодні на сторожі французької мови стоїть низка інституцій, підпорядкованих або президентові, або прем'єр-міністрові. Це, зокрема, Вища рада французької мови, Головна комісія з термінології та неологізмів, спеціалізовані термінологічні комісії Французької академії, які координуються підрозділом Міністерства культури, Головним управлінням з питань французької мови. Контроль за застосуванням закону покладено на Головну дирекцію конкуренції, споживання і боротьби з контрабандою, Бюро перевірки реклами, Вищу раду з телебачення і радіомовлення та асоціації захисту французької мови. Таких асоціацій чимало. Назву деякі: «Майбутнє французької мови», «Оборона французької мови», «Право розуміти», «Асоціація комп'ютерників, які розмовляють французькою», тощо. До речі, французи придумали «стимул» для високопосадовців та відомих приватних власників, які публічно ігнорують французьку мову: щороку їм присвоюють титул «Англійський попихач (наймит) або «Англійський попихач міжнародного рівня».