Давно розпіарений Закон «Про доступ до публічної інформації 9 травня набув чинності. Чи працюватиме цей документ? Чи варто очікувати змін на краще в українському медіа-просторі? Від кого залежить його виконання? Про це ми запитали в експертів у сфері масових комунікацій.

Єгор Соболєв, керівник Бюро журналістських розслідувань «Свідомо»: — ЯКЩО МИ БУДЕМО НАПОЛЕГЛИВІ, ЗАКОН ІЗ КОЖНИМ ДНЕМ ДІЯТИМЕ ВСЕ БІЛЬШЕ Гадаю, працюватиме чи не працюватиме цей закон, залежатиме від самих людей, зокрема від журналістів. Як і закон, наприклад, про заборону паління в громадських місцях, про заборону продажу пива неповнолітнім чи про заборону гучних дискотек увечері, — залежатиме від свідомості конкретних людей, які або тихо протестують на кухні, або йдуть у прокуратуру, міліцію. Якщо ми писатимемо багато запитів щодо використання «народних» грошей, якщо позиватимемося в разі, коли нам не відповідатимуть, якщо проклинатимемо чиновників, котрі не відповідають, якщо домагатимемося, аби на них накладалися штрафи (закон передбачає штраф у розмірі ста доларів саме з чиновника, який не відповів, а не з установи), — то, як на мане, він діятиме з кожним днем усе більше. Якщо цього всього не відбудеться, то в Україні просто буде ще один мертвий документ. Чи виконуватимуть усе наші журналісти?.. Так, українська журналістика, як і світова, сьогодні в кризі: журналістика стає менш якісною, принципових людей стає менше, але в Україні є кілька гідних видань: ви (УНІАН), я («Свідомо»), «Українська правда», журнал «Кореспондент», «Наші гроші, «ТВі... Тобто є острівки доброї журналістики, де майстри безкомпромісні, кваліфіковані й дуже активні. На них уся надія. Вони мають задавати тон для всіх інших, і закон їм, безумовно, допоможе. У мене один юний журналіст ще два місяці тому видурював відповідь на певний запит з якогось органу влади, набрехавши, що закон уже набув чинності, йому одразу ж відповіли. Ось вам і приклад...

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації: — УЖЕ НЕ МОЖНА ТАК ПРОСТО ВИКОРИСТОВУВАТИ ГРИФ «ТАЄМНО» Як закон працюватиме — залежатиме таки від самих громадян. Якщо люди не отримуватимуть відповіді, у них залишатиметься такий аргумент, як суд. Усе залежить від того, чи захочуть люди користуватися законом і доводити його дієвість до кінця, проходячи різні інстанції. Гадаю, кілька прецедентів покарання чиновників стимулюватимуть інших давати правдиві відповіді. Уся справа в громадянській активності. Тобто йдеться не лише про журналістів, а й про представників різних громадських організацій. Бо їхня робота часто пов'язана з експертними дослідженнями, екологічною тематикою, соціальною. Цей закон дає можливість отримати всю потрібну інформацію. Попередній закон теж зобов'язував чиновників надавати інформацію, але з цим законом їм складніше буде зробити якусь відписку. Зараз уже буде заборонено так просто використовувати гриф «таємно», як було досі. Крім того, відповіді на запити повинні давати всі органи влади, у тому числі й органи місцевого самоврядування, які раніше не були зобов'язані відповідати.

Наталія Лігачова, шеф-редактор Інтернет-видання «Телекритика»: — ЯКЩО В ЖУРНАЛІСТІВ БУДЕ ГІДНІСТЬ, ВОНИ ДОКЛАДУТЬ МАКСИМУМ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ЗАКОН ПРАЦЮВАВ Передусім журналісти повинні виконувати свою функцію. Вважаю, що саме вони мають бути контролерами влади з боку суспільства. Якщо вони ще себе відчувають у такій ролі, а не засобом у руках своїх власників для досягнення приватних цілей чи ресурсами розважального характеру, то докладуть максимум зусиль, аби скористатися тими нормами закону, що даватимуть більше можливостей для більш своєчасного і повнішого отримання інформації, ніж це було раніше.

Юрій Луканов, голова комітету Київської незалежної медіа-профспілки: — ЯКЩО ВІДМОВЛЯЮТЬ, ТРЕБА ЗДІЙМАТИ ГАЛАС, ЧИНИТИ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТИСК У нас ухвалюються закони, але вони часто не працюють. Дієвість закону про доступ до публічної інформації залежатиме лише від суспільства. Якщо громадські організації, які ініціювали створення цього закону, продовжуватимуть чинити тиск на владу, створюватимуть у суспільстві відповідну атмосферу, намагатимуться всіма силами реалізувати цей закон, — то, звісно, він працюватиме. Журналіст має діяти дуже просто: заслав запит, якщо ніхто не відповідає, іти в суд. Якщо суд відмовляє, треба здіймати галас, проводити прес-конференції, чинити психологічний тиск.

Сергій Лещенко, журналіст Інтернет-видання «Українська правда»: — ОБІЦЯЮ ПУБЛІЧНО ГАНЬБИТИ ВСІХ ЧИНОВНИКІВ, ЯКІ НЕ ДАВАТИМУТЬ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ На перших порах буде страшенний опір і небажання з боку чиновників виконувати цей закон. Багато чиновників продовжуватимуть займатися відписками, особливо в таких хворобливих питаннях, як особисті доходи. Бо досі я не отримував на такі запити відповіді. Я дуже вітаю набуття чинності цього закону, але не уявляю собі, як чиновник зі своєю дегенеративною невпевненістю виконуватиме його. Упродовж кількох років я відсилаю запити нинішньому секретарю РНБО Раїсі Богатирьовій. Запити стосуються не її потужної інтелектуальної діяльності, а коштів, за які вона, наприклад, будує собі маєток у державній резиденції «Конча-Заспа» за кілька мільйонів доларів. Керівник ДУС теж не відповів на запитання, на яких умовах він отримав державну дачу. Нещодавно я також відіслав дуже чіткий запит Андрію Клюєву, який очолює комісію, котра затверджує, які підприємства отримають фінансову підтримку з бюджету на так звані інноваційні проекти. Через місяць мені прийшла відписка від керівника його служби, де він просто розповів про існування такого комітету. Тобто я не отримав відповіді на запитання, хто отримав гроші, як особисто Клюєв голосував... Нічого. Тому я б хотів, і на це сподіваюся, отримувати відповіді на запити по суті. Ще я звернувся із запитом до віце-прем'єра з інфраструктури Бориса Колесникова, щоб він повідомив, яких саме підприємств він є засновником. Він ж займається питаннями Євро-2012, інфраструктури: аеропортів, стадіонів, доріг, тому хотілося хоча б формально знати, чи він бува не ставить свої підприємства на підряди, які віддаються без тендеру в рамках підготовки до Євро-2012. Колесников прислав мені відповідь на сторінку, що він мені цього не повідомить, бо є норма закону, яка каже, що йому не обов'язково на це відповідати. Тепер я йому пришлю ще один запит, уже за новим законом, подивимося, що цього разу скаже. Якщо чиновники й далі не відповідатимуть на запити, я подаватиму до суду. Звісно, я не можу гарантувати, що мене вистачить позиватися на всі відмови, бо це не моя професія ходити по судах, але це єдиний спосіб чогось домогтися. Плюс буде публічна ганьба для кожного, хто не дасть відповіді. Я обіцяю публічно ганьбити всіх чиновників, котрі не даватимуть доступу до публічної інформації. Я виділятиму їхні прізвища великими літерами у свої блогах, також намагатимуся тиснути на них через суспільну думку.