День визволення Одеси – це, безумовно, велике, радісне світо. Свято свободи, надії та розвитку. Для нашого міста воно має особливу вагу – варто згадати, що Одеса була серед перших міст, котрим було присвоєно почесне звання Місто-герой. А в ті часи відзнаки так просто не присвоювали. І Одеса стала героєм через звитягу своїх захисників і визволителів, через їхні подвиги і героїзм. Серед живих ще є ветерани тієї війни. І їм – низький уклін і за подвиг, який вони здійснили 75 років тому, і за їхню повоєнну роботу, пов’язану з вихованням молодого покоління. Гадаю, що ми найліпшим чином вшануємо цих людей, якщо не допустимо перекручування історії та нав’язування фальшивого патріотизму.

Останнім часом в суспільстві багато що змінилося, але День звільнення Одеси і в часи Незалежності залишався святом радісним, зі сльозами щастя на очах. Принаймні, воно було таким, коли його проводила очолювана мною облдержадміністрація, спільно з керівництвом міста та Південним оперативним командуванням. Надзвичайно активну участь у підготовці урочистостей брала і рада ветеранів, котру очолював світлої пам’яті Олексій Гурський, учасник оборони Одеси.

Все моє життя пов’язане з Одесою, і день її звільнення для мене не просто офіціоз, а особисте, близьке мені свято – в одному ряду з Новим роком чи Паскою.

Впевнений, що все тимчасове і наносне – минеться, і 100 річчя визволення Одеси відзначатиметься на гідному рівні. Щиро зичу усім нам пересвідчитися у тому особисто.

Сергій Гриневецький