Секурітате — одна з одіозних спецслужб радянського блоку
Секурітате ... Ще тридцять з гаком років тому ця назва викликала якщо не страх, то принаймні занепокоєння у простого румуна. Ще б пак: «караючий меч» Румунської комуністичної партії, всевидюче око «генія Карпат» Ніколає Чаушеску, всюдисуща спецслужба, якій відомо все і про всіх.

50 років Секурітате вірно служила оплотом комуністичному режиму в Румунії, подібно східно-німецької «штазі» і спецслужбам інших соціалістичних країн.

Офіційно Генеральне управління народної безпеки (DGSP) була заснована ​​указом Президії Великих Національних Зборів Румунської Народної Республіки № 221 від 28 серпня 1948 р.. Проте сама спецслужба вона виникла не на порожньому місці. А люди, які стояли біля її витоків, мали за плечима досить цікаве минуле, і попереду їх чекало не менше багате на події майбутнє.

Після державного перевороту 23 серпня 1944 року, відсторонення Антонеску і переходу Румунії в ряди антигітлерівської коаліції почалася повзуча комунізація країни. Повільно, але вірно румунські комуністи за підтримки радянських радників брали під контроль державні структури. Зі зрозумілих причин, спецслужбам приділялася особлива увага.

У березні 1945 року, коли ще тривала війна в Європі і до перемоги над нацизмом залишалося близько двох місяців, військову розвідку SSI очолив «дехто» Серджіу Ніколау. Втім, насправді його звали інакше. Під ім'ям Серджіу Ніколау переховувався давній співробітник НКВС-НКДБ Сергій Ніконов.

Настільки ж прості і зрозумілі прізвища носили і інші керівники румунських спецслужб, які в масі своїй були уродженцями Кишинева і Тирасполя, а за національністю зовсім не були етнічними румунами, а росіянами, українцями та євреями — уродженцями Бессарабії і Молдавської АРСР. Їх об'єднувало також і те, що всі вони були радянськими агентами, що були заслані до Румунії в 30-і роки, провалилися і відсиділи не один рік в румунських тюрмах, інколи разом.

Радянське проникнення в таємні служби королівської Румунії почалося з впровадження до Сігуанци та SSI представників «Патріотичної гвардії, очолюваної комуністом, колишнім румунським солдатом, Емілем Боднерашем і агентів НКВС-НКДБ, звільнених з румунських тюрем. Повний контроль над обома організаціями було встановлено після приходу до влади прокомуністичного уряду Петру Гроза.

Біографія Сергія Ніконова яскраво ілюструє методи, якими НКВС готувало свою агентуру. Студент-хімік, він був виключений з Ясського університету за участь в комуністичних мітингах і потім посланий за рахунок коштів комуністичних фондів в Брюссель для продовження навчання. Звідти він поїхав до Марселя, де брав участь в роботі місцевого осередку Комуністичної партії. У 1930 році направлений до Румунії з метою організації розвідувальної мережі, був викритий і засуджений за шпигунство. Спочатку перебував у в'язниці Дофтана разом з іншими викритими радянськими розвідниками ( «Пантюшею» Бондаренко, Семеном Бабенко та іншими). Після перевороту 1940 був переведений до в'язниці Карансебеш, де також відбували термін агенти НКВС, ГРУ та керівники компартії такі, як вже згаданий Еміль Боднераш. Після перевороту 23 серпня 1944 року було звільнено з ув'язнення і продовжив співпрацю з зовнішньою розвідкою НКВД.

Головою секції контррозвідки SSI став інший радянський агент, уродженець Кишинева Петро Гончарук. Він народився в 1911 році в Кишиневі, приєднався до комсомолу і в 1932 році був направлений до Москви. Через три роки повернувся до Румунії вже в якості радянського агента, однак досить скоро був викритий, заарештований і засуджений до 10 років тюремного ув'язнення. Після звільнення отримав посаду в адміністративно-політичному відділі Румунської комуністичної партії, а в квітні 1945 року переведений в SSI.

Спочатку структура спецслужб комуністичної Румунії була схожа на структуру королівської Румунії. SSI як військова розвідка, підпорядковувалася Міністерству оборони, DGSP, що знаходилася в підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ, мала виконувати ту роль, яку виконувала Сігуранца, тобто роль політичної поліції. Відповідно до Указу № 221, Секурітате мала «захищати демократичні завоювання та забезпечувати безпеку Румунської Народної Республіки проти підступів внутрішніх і зовнішніх ворогів».

На чолі Секурітате був поставлений Георге Пінтіле, він же Пантелеймон (Тимофій) Бондаренко, він же Пантюша, людина з не менш яскравою та характерною біографією, ніж Сергій Ніконов-Ніколау.

Тимофій Бондаренко народився в 1902 році в Тирасполі. Його ніколи не звали Пантелеймон або Пантелей. У його свідоцтві про народження було зазначено ім'я Тимофій. У підлітковому віці, будучи бійцем Червоної армії, він став називатися Пантюшею. Розповідали, що молодим комсомольцем, він за наказом розшукував священнослужителів і куркулів. Про методи боротьби свідчить один випадок, коли він завалив вхід до землянки, де священик мав проводити службу і той загинув від задухи.

Пантюша був завербований НКВС в Придністров'ї і пройшов курс навчання з проведення підривної діяльності проти Румунії. Першим його завданням в 1928 році стало створення диверсійно-розвідувальної мережі в Румунії. Однак тоді ж він був викритий і арештований співробітниками Сігуранци і поміщений в місця позбавлення волі Дофтана, потім Векерешті і Карансебеш. Саме там він познайомився з майбутнім генеральним секретарем Румунської комуністичної партії (РКП) Георге Георгіу-Деж, що визначило його майбутню долю. У в'язниці він отримав завдання виявити агентів Сігуранци серед ув'язнених в тюрми комуністів. Кожен новий укладений проходив «перевірку» своїх товаришів, в ході якої з'ясовувалися причини і обставини арешту, а також їх відповідність даним про арешт, здобутим зі своїх джерел. [1]

Пантюша був звільнений з в'язниці після серпневого перевороту 1944 року. У період з 1945 по 1948 рр. був начальником господарського відділу РКП, а також за сумісництвом відповідальним за безпеку резидентури зовнішньої розвідки НКВС у Бухаресті.

Після створення DGSP Пінтіле в званні генерал-лейтенанта стає її директором і заступником міністра внутрішніх справ Румунії. На посади заступників директора служби були призначені Олександру Нікольський і Володимир Мазуру.

Його особистим секретарем була дружина Сергія Ніконова-Ніколау — Ніна Ніконова, керівником апарату Михайло Гаврилович, ще один агент НКДБ, а начальником особистої охорони — Валеріан Бучіка. І Бучіка і Гаврилович були людьми перевіреними і відбували термін разом з «Пантюшею».

В березні 1950 DGSP і змінило назву на Головне управління державної (замість «народної) безпеки (DGSS), а іншим Указом від квітня 1951 року SSI увійшла до складу DGSS. Разом з SSI на роботу до Секурітате перейшов і Ніконов-Ніколау. У березні 1954 року він очолив 2-й відділ Генерального Штабу румунської армії — військову розвідку, яка перебувала під контролем ГРУ, якою керував до 1960 року. Пішов у відставку в званні генерал-лейтенанта.

Центральні структури DGSP складалися з десяти основних відділів і 11 регіональних управлінь. Керівництво Секурітате підбиралось за класовою ознакою. З 25 вищих офіцерів було два електрика, два теслі, коваль, токар, покрівельник, ремісник, хімік, шкільний учитель, лікар, бухгалтер, юрист, а один, взагалі, не мав ніякої освіти. У складі керівних органів було чимало представників національних меншин: українців, росіян, євреїв, угорців.

Та й в цілому служба мала відверто «пролетарське» обличчя. В лютому 1949 року із загальної кількості 3553 людини 64% були робітниками, 28% державними службовцями, 2% інтелігентами, 4% селянами та 2% без професії (професійними революціонерами). За політичною приналежністю 95% були членами РКП та 5% — безпартійні. За статтю 88% становили чоловіки та 12% жінки. [2]

Секурітате несе відповідальність за репресії проти «класових ворогів» та інакомислячих. У травні 1949 року ЦК Румунської робітничої партії прийняв рішення про будівництво каналу Дунай-Чорне море, яке здійснювалося тими ж методами, що і будівництво радянського Біломор-каналу. Більшість відправок в примусові трудові табори на будівництво каналу Дунай — Чорне море було санкціоновано Пінтіле і його заступниками. На початку 50-х років в різного роду таборах перебувало близько 80 тисяч осіб (члени колишніх демократичних партій, заможні селяни, представники інтелігенції, священики, сіоністи, трансильванські німці, серби, які проживали на кордоні з Югославією), половина яких працювала на будівництві каналу.

В наприкінці 40-х-початку 50-х років Секурітате займалося придушенням антикомуністичного опору, який чинили колишні офіцери, легіонери-залізногвардійці та представники інших сил, які були незгодні із пануванням РКП. Противники комуністичного режим не лише вели активну пропаганду, але й чинили збройний опір. В Банаті, наприклад, діяла організація «Національний рух опору за Короля і Вітчизну», в області Клужа «Організація бійців опору в горах Родна». [3, 615-616] Серед найбільш відомих груп опору був загін «Гайдуки Мусчелу» на чолі з колишнім офіцером Георге Арсенеску, який діяв у горах Фегераш. Арсенеску був захоплений Секурітате лише в 1960 році. Повстанці мали зв'язок із ЦРУ, яке здійснювало закидання парашутистів на румунську територію. Всього в період 1948-1960 років проти комуністичного режиму діяло 1196 озброєних груп спротиву.

Секурітате взяла також активну роль у боротьбі за владу в РКП. У період чисток 1952 в румунській компартії склалося три угруповання. Першу представляли звільнені з ув'язнення, яких і представляв Георгіу-Деж (саме до цього угруповання входило і всі радянські агенти, включаючи Георгія Пінтіле-Бондаренко), «бухарестці» на чолі з Лукреціу Петрешкану та колишні керівники румунського відділу Комінтерну Анна Паукер і Василе Лука, що повернулися з Москви.

Спочатку Георге Георгіу-Деж організував ліквідацію Штефана Форіша, який очолював Румунську компартію у 1940-1944 рока. В 1946 році Пінтіле особисто забив ломом Форіша та поховав його під підлогою одного з бухарестських будинків. [4]

Інший конкурент Дежа — Петрешкану був заарештований як «англо-американський шпигун» у квітні 1948 року, незабаром після створення Секурітате (страчений у 1954 році). Згодом Пінтіле здійснював підготовку пленуму РКП, проведеного в травні-червні 1952 року на якому відбулося відсторонення від влади «антипартійної групи» Паукер-Лука.

«Пантюша» вийшов на пенсію в 1963 році за власним бажанням. Роки ув'язнення та пристрасть до алкоголю підірвали його здоров'я. Тим не менш, будучи пенсіонером, він відвідував засідання районних та секторальних комітетів партії.

На пленумі 1968 року Ніколає Чаушеску посмертно реабілітував Лукреціу Петрешкану, в зв'язку з чим генерал Пінтіле був виключений з РКП. Під час розслідування його діяльності на чолі Секурітате на звинувачення він відповідав, що деякі злочини були вчинені ним на переконання, деякі в порядку партійної дисципліни. У 1971 році на честь п'ятдесятиріччя вступу Пінтіле в РКП Ніколає Чаушеску реабілітував генерала і нагородив його орденом «Тудор Владіміреску» другого ступеня.

Під стать керівнику Секурітате були і його найближчі помічники, серед яких провідну роль грав Борис Грюнберг, більш відомий як Олександр Нікольський.

Борис народився 2 червня 1915 року в Кишиневі. Закінчив 8 класів в рідному місті. Вивчившись на гравера по металу, влаштувався на роботу до ювеліра, у якого пропрацював до 1937 року. Бідність зумовила і його політичний вибір. З 1932 року Борис приєднався до комуністів, займав посади в румунському комсомолі і комуністичної партії. Він був навіть заарештований в 1933 році, але відбувся легко: лише п'ятьма днями арешту. У 1937 році був призваний в армію.

Після анексії Бессарабії СРСР, як фахівець у телефонному зв'язку та член комуністичної партії, був запрошений на роботу на центральний вузол телефонного зв'язку Кишинева на посаду техніка. Тут він пропрацював до грудня 1940 року, коли за пропозицією секретаря відділу кадрів міського виконавчого комітету був прийнятий до НКВС і відправлений на курси підготовки до Чернівців.

Нікольський проник на територію Румунії в ніч на 26 травня 1941 року по підробленим документам на ім'я Василя Стефанеску. Лише через дві години після проникнення на територію Румунії він був виявлений двома румунськими прикордонниками, коли спав у стогу сіна. Під час допиту назвався Олександром Нікольським. Після його передачі на судовий розгляд прокурор на підставі доказів того, що Нікольський є шпигуном, попросив засудити його до смертної кари, беручи до уваги надзвичайну серйозність злочину, особливо напередодні війни. Проте він був засуджений до каторжних робіт довічно. В кінці вересня 1941 року він був переведений до в'язниці Аюд, де також відбували покарання радянські агенти, які проникли на територію Румунії. Згодом лояльне ставлення начальника в'язниці до радянських агентам позбавило його від переслідувань з боку Нікольського, незважаючи на внесення імен його і його родини в чорні списки Секурітате.

Олександр Нікольський здійснив швидкий кар'єрний ріст в репресивному апараті комуністичного режиму. 17 жовтня 1944 року вступив на службу до головного управління поліції, а у березні 1945 року призначений начальником корпусу детективів головного управління поліції, згодом — генеральним інспектором головного управління поліції. 1 вересня 1948 року призначений заступником Секурітате. Були добре відомі жорстокі методи, які він застосовував під час допитів. Нікольський-Грюнберг, як і Ніколау-Ніконов, побачив падіння режиму, в створенні якого він брав безпосередню участь і якому вірно служив. Восени 1991 року проти нього за позовом Асоціації колишніх політичних в'язнів генеральною прокуратурою Румунії було відкрито кримінальне переслідування.

Другий заступник Пінтіле-Бондаренко, Валеріу Мазуру (українець Валерій Мазур) був менш вдалим. Він був введений у 1947 НКВС СРСР в ряди співробітників Міністерства внутрішніх справ Румунії. Його призначення у вище керівництво Секурітате перевершило всі очікування фахівців, оскільки в цей час він виконував обов'язки начальника управління кадрів МВС. Проте його кар'єра в Секурітате закінчилася досить швидко і безславно. Він був направлений в 1952 році в жудець Телеорман із завданням затримати і арештувати групи парашутистів. Підвела любов до міцних напоїв. Завдання провалив, після чого в січні 1953 був звільнений з лав Секурітате. Незабаром призначений на посаду посла Румунії в Польщі. Після цього зник з поля зору своїх колишніх колег з Секурітате і розчинився в рядах партійної номенклатури.

В цілому ж на розбудову спецслужб комуністичної Румунії впливала як внутрішньопартійна боротьба, так і ситуація в Радянському Союзі, оскільки радянські радники мали величезний вплив на цей процес. У вересні 1952 року Секурітате перетворилося на окреме Міністерство державної безпеки, а вже через рік, після падіння в СРСР Лаврентія Берії, знову об'єдналося з Міністерством внутрішніх справ. Останнє, у свою чергу, в 1956 році було перетворено на Департамент внутрішніх справ, до складу якого входили міліція, пенітенціарні установи та Департамент безпеки.

У серпні 1958 р. після переговорів з СРСР радянські війська покинули Румунію, але радянські радники залишилися. Лише в 1964 р. переважна більшість радників КДБ виїхала з Румунії.

Ніколає Чаушеску, прийшовши до влади в 1965 році, під виглядом боротьби із зловживаннями періоду правління Георгіу-Деж розпочав зачистку своїх політичних противників. Штефан Форіш та Лукреціу Петрешкану були реабілітовані,а люди, причетні до їх загибелі (як той же Пінтіле) формально покарані.

Указом № 710 від 22 липня 1967 року Секурітате перейменована в Раду державної безпеки, яка все ще входить до складу Міністерства внутрішніх справ. 3 квітня 1968 року він знову став незалежним від МВС органом, під особистим контролем Політбюро та Чаушеску, проте, через чотири роки знову повернуто до структури МВС. Єдиними суттєвими змінами у період між двома реорганізаціями було створення у 1971 році Центру інформації та документації та Центру парапсихологічних досліджень.

Втім Секурітате «прославилося» не лише як знаряддя комуністичних репресій. Відомі також і успішні операції Дирекції зовнішньої розвідки (DIE). Особливо успішним був Міхай Караман, керівник Паризької резидентури с 1958 по 1968 роки. Завдяки діяльності «Мережі Карамана» вдалося викрасти і вивезти до Румунії деякі документи із штаб-квартири НАТО (цікаво, що Караман став керівником Служби зовнішньої розвідки у 1990-1992 після падіння режиму Чаушеску). У 1968 р. Деякі агенти, яких завербував Караман, були викриті, а румунський офіцер був відкликаний в країну, де обіймав кілька командних посад у шпигунських структурах, ставши керівником відділу контррозвідки Управління зовнішньої розвідки.

Крім того, DIE займалася викраденням дисидентів та опонентів комуністичного режиму. Показовою є історія Олівіу Белдяну, скульптора, який очолив групу емігрантів-антикомуністів, що захопили Посольство Румунії в Берні у лютому 1955 року. Белдяну був засуджений, випущений на свободу у 1957 році, але був викрадений із Західного Берліну агентами Секурітате, вивезений до Румунії та засуджений Воєнним трибуналом до смертної кари. [5]

В 70-ті роки, коли режим Чаушеску почав віддалятися від Радянського Союзу (в 1968 році, наприклад, Румунія не підтримала вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини, DIE провела операцію «Горизонт», яка мала роль створити помилковий образ на Заході, згідно з яким Чаушеску представлений вільному світу як єдиний глава держави в комуністичному блоці. що прагне відірватися від Москви і повернути Румунії незалежність і суверенітет, втрачені після Другої світової війни. Як результат Чаушеску зумів отримати певну прихильність з боку Заходу, доступ до кредитів міжнародних фінансових установ.

DIE також практикувала замах та напади на противників комуністичного режиму, яку здійснювали або безпосередньо її офіцери, або залучені наймані злочинці або терористи. Наприклад, на замовлення Чаушеску» була кілька разів жорстоко побита в Парижі у 1977 року журналістка Моніка Ловінеску, яка працювала на «Радіо Вільна Європа» (RFE/RL), після чого вона перебувала у комі із пошкодженнями голови. У 1981 році емігрант та противник комуністичного режиму Ніколає Пенеску загинув внаслідок вибуху бомби, замаскованої під книгу. Другу бомбу мав отримати дисидент Паул Гома, проте він своєчасно викликав поліцію.

Письменник Вергілій Тенасе мав бути викрадений, але офіцер Матей Павел Гайдуку (Гірш), який керував цими місіями, здався французькому DST. Двічі були здійснені замахи на Джорджеску, редактора «Радіо Вільна Європа», на якого відбулися дві атаки: спочатку на нього намагався наїхати автомобіль, а згодом йому були нанесені 22 поранення ножем (проте він вижив).

Взагалі працівники RFE/RL неодноразово ставали жертвами замахів спецслужб радянського блоку. Варто нагадати, у тому ж 1981 року, коли загинув Ніколає Пенеску, мюнхенський офіс «Радіо Вільна Європа» був підірваний терористом №1 Карлосом Шакалом.

В 1973 році DIE була відокремлена від Секурітате, їй був також підпорядкований створений Національний центр цифрового зв'язку, який обслуговував посольства Румунії, Управління військової розвідки та ЦК РКП.

Останні суттєві зміни в структурі Секурітате були внесені в 1978 році указом Державної Ради. З березня 1978 року структура отримала назву Департамент державної безпеки у складі Міністерства внутрішніх справ. Проте відбулася не просто зміна назви, але й тотальна реорганізація, що було пов'язано із втечею на Захід Іона Міхая Почепи, заступника начальника зовнішньої розвідки.

Пачепа став найвищим посадовцем комуністичних спецслужб, які перейшли на бік противника. Отримавши наказ організувати вбивство директора румунської служби Радіо Вільна Європа Ноеля Бернарда, Пачепа вирішив його не виконувати, і в липні 1978 року втік в США. Його втеча привів до найбільших перестановок в румунському керівництві. Чаушеску звільнив третину членів кабінету міністрів, відсторонив чотирьох членів Політбюро і замінив 22 послів. У вересні 1978 року Пачепа був заочно засуджений в Румунії до смертної кари. Чаушеску запропонував нагороду в два мільйони доларів за його смерть. За генералом-втікачем полювали люди Ясіра Арафата і Муаммара Каддафі. Карлосу Шакалу було обіцяно мільйон доларів за вбивство Пачепа, який знав безліч секретів КДБ і румунської розвідки. [6]

Крім того, румунські офіцери, відомі Пачепі що працювали у західних резидентурах, були виведені в розпорядження центру та «законсервовані. Крім того екс-розвідник повідомив багато цікавого про зв'язки румунських та радянських спецслужб із терористичними організаціями, зокрема, Організацією визволення Палестини та західнонімецькою Фракцією Червоної Армії (RAF). Наприклад, у 1968-78 роках румунські служби безпеки щотижня відправляли два вантажних літака зі зброєю палестинським терористам до Лівану. [6]

Під час Румунської революції 1989 року Секурітате до останнього захищали режим Чаушеску. Під час вуличних боїв в Бухаресті від їх куль загинуло чимало як солдат, так і мирних жителів.

Після перемоги революції була здійснена реорганізація спецслужб. було створено SRI — Румунська інформаційна (розвідувальна) служба, (виконує завдання внутрішнього характеру, включаючи контршпигунство), SIE — Служба зовнішньої розвідки, SPP — Служба захисту і охорони (колишня V Дирекція Секурітате), STS — Спеціальна телекомунікаційна служба (колишня Генеральна дирекція з технічних операцій) тощо.

Артем Филипенко,

1. Oprea M. Pintile Gheorghe URL: http://www.tiuk.reea.net/9/oprea.html

2. Catalan G., Stănescu M. Scurtă istorie a Securităţii. URL: https://gabrielcatalan.wordpress.com/2013/09/24/scurta-istorie-a-securitatii/?fbclid=IwAR0TkTQDBzpKzQEQXwIx5Lj6W2wJ8xtfgbcT0IMWlgkY-k-9rLmj_72ev7Y

3. История Румынии / И. Болован, И.-А. Поп (координаторы) и др. — М.: Весь мир, 2005. — 680 с.

4. Історія політичного суперництва в Румунії: Г. Деж і Л. Петрешкану. URL: http://old.rri.ro/arh-art.shtml?lang=12&sec=31&art=1962

5. Afacerea Berna. Cum a ocupat sculptorul Oliviu Beldeanu sediul Legaţiei române din Elveţia, în 1955 – 100 de ani in 100 de momente. URL: https://www.descopera.ro/istorie/17232276-afacerea-berna-cum-a-ocupat-sculptorul-oliviu-beldeanu-sediul-legatiei-romane-din-elvetia-in-1955-100-de-ani-in-100-de-momente

6. Волчек Д. Оружие Андропова и Путина. URL: https://www.svoboda.org/a/27377938.html

Фото: rbth.com

Джерело