ИА «Контекст Причерноморье»
логин:
пароль:
Последнее видео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курсы валют. Доллар США. Покупка:
 




Росія діє на Донбасі за придністровським сценарієм. Чому ми маємо навчитися?
19:31 / 24.01.2021

Ключова помилка Молдови — визнання сепаратистів стороною переговорів, виведення Росії зі статусу країни-агресора і введення у статус посередника. Це досвід, який може використати Україна і який ми не маємо повторювати за жодних умов. Читайте конспект ґрунтовної і цікавої лекції про Придністров'я, Молдову і Росію від завідувача сектора досліджень Південного регіону Національного інституту стратегічних досліджень Артема Филипенка. Лекція відбулася онлайн під час зустрічі дискусійного клубу «Україна – ЄС». Записала Тетяна Кропивницька.

У вересні 2020-го невизнаній «Придністровській Молдавській Республіці» виповнилося 30 років. Увесь цей час Республіка Молдова і світова спільнота намагалися врегулювати конфлікт, але ні переговори, ні військовий наступ, ні фінансові вливання не принесли відчутних результатів. У кращому разі це допомагало вирішувати дрібні питання економічних відносин між «сторонами конфлікту», але не вплинуло на ключові політичні питання.

Росія — генератор конфліктів

Україна по-новому подивилася на придністровський конфлікт після 2014 року. До цього часу її позиція щодо Придністров’я була доволі поблажливою. Свого часу навіть існувала україно-російська угода, відповідно до якої Росія здійснювала транзит військ до Придністров’я через територію України.

Безумовно, абсолютні паралелі між придністровським конфліктом і російсько-українською війною недоречні, адже конфлікт у Придністров’ї розвивався в інших історичних умовах. Від початку придністровський сепаратизм позиціонував себе як рух за збереження СРСР.

В основі конфлікту лежали суперечки між республіканською партійно-господарською номенклатурою, що прагнула за підтримки національно-демократичних сил отримати більше незалежності від центрального керівництва та партійно-господарської верхівки, яка була зав’язана на інтереси союзного центру.

Проте є й дещо спільне у цій історії — методи, якими Росія розпалює конфлікти в інших країнах.

Формально придністровський конфлікт почався з мовного питання, коли Республіка Молдова ухвалила закон про мову. Нічого поганого у цьому документі не було, адже він визнавав російську мовою міжнаціонального спілкування. Однак той факт, що молдовська була оголошена державною мовою і переведена на латиницю, сприйняли у Придністров’ї як приклад румунізації — готовності Молдови «лягти» під Румунію. «Призначенці» з підприємств союзного значення, які підпорядковувалися Москві, використали цей факт для консолідації місцевого населення і протиставлення його решті країни.

Мабуть, усі чули, що в 2015 році в Одеській області була задекларована спроба проголосити Бесарабську республіку. Це питання зовсім не нове, і ще в 1990—1991 роках, поряд із Придністров’ям і Гагаузією, почали розвиватися рухи і на півдні Одеської області, де компактно живуть болгари і гагаузи.

У жовтні 1991-го навіть планувався з’їзд депутатів усіх рівнів задністровських районів Одеської області. Враховуючи досвід Придністров’я та Гагаузії, він міг завершитися лише одним – проголошенням Бесарабської республіки. З невідомих мені причин, цей процес був загальмований і, скажімо так, обмежився територією сусідньої Молдови.

В 1992 році Молдова після тривалих спроб вести переговори, надавати статус вільної економічної зони та багато іншого, спробувала збройним шляхом відновити конституційний лад, що призвело до ескалації конфлікту, піком якого стали події в місті Бендери. Лише завдяки безпосередньому втручанню російських збройних сил, які прийшли на допомогу… Треба згадати, що і все озброєння, так само, як і на українському Донбасі, постачалося з російської 14-ї армії різним угруповуваннями, які створювалися в Придністров’ї.

Методи, якими діяла Росія у Придністров’ї й якими вона діє на Донбасі — схожі, а саме:

  • Активне застосування іррегулярних військових формувань, які підтримуються і озброюються Росією (гвардія, ополченці, козаки). На жаль, тоді на боці придністровських сепаратистів воювали також загони Української народної самооборони (УНСО).
  • Ведення інформаційної війни: дискредитація керівництва держави, її збройних сил і правоохороних органів усередині країни та за її межами, формування негативного ставлення до спроб держави відновити контроль над сепаратистськими регіонами. Спочатку Молдова програла інформаційну війну, а згодом — і звичайну. Звісно, тоді не було інтернету, соціальних мереж, але було достатньо російського телебачення, яке було головним джерелом інформації, зокрема й для України. І тоді багато українських громадян завдяки цьому співчутливо ставилися до Придністров’я.
  • Безпосередня участь збройних сил РФ у бойових діях як у Придністров’ї, так і на Донбасі. На відміну від Придністров’я, Росія щодо України застосовує ще й економічні санкції та терористичні акти.

Російська пропаганда як тоді, так і зараз, використовує одній й ті самі методи ведення інформаційної війни:

  • Дегуманізація противника. Для порівняння, російські наративи: «Молдавські військові зґвалтували випускниць класу в Бендерах» — «Націоналісти грають у футбол відрізаними головами «Беркуту»; «Молдавани ріжуть жінок на пилорамах, спалюють живцем людей» — «Українські карателі розіп’яли хлопчика у Слов’янську на очах у матері»; «Молдавські військові використовують міни-пастки у вигляді дитячих іграшок» — «Українські школярі вбивають снігурів як символ Росії, захищаючи «синьо-жовтих синиць».
  • Маніпуляція історичними фактами. Наприклад: «Придністров’я відстоює молдавську мову від румунізації» — «Українців та українську мову вигадав Генеральний штаб Австро-Угорщини під час Першої світової війни для послаблення Росії»; «Придністров’я має традицію державності — Молдавську АРСР у складі УРСР» — «Українська мова — це сполячена російська»; «У період Великої Румунії румуни пригнічували молдаван» — «На Україні триває війна проти православ’я, яку ведуть уніати, протестанти та розкольники», «Україна з’явилася за бажанням Леніна», «Хрущов подарував Крим Україні».

  • Заяви про те, що на боці урядових військ діють іноземні найманці. Наприклад, оповідання Олександра Крилова «Сучка» про «литовську снайпершу» або матеріали на кшталт «На боці молдавських військ воюють румунські солдати» чи «На боці Києва воюють поляки, американці та араби», «У лавах ЗСУ воюють і гинуть кадрові офіцери країн НАТО», «Негри на БТР».
  • Прагнення представити боротьбу сепаратистів як продовження «Великої вітчизняної війни», а відновлення конституційного ладу і боротьбу з тероризмом — агресію однієї держави проти іншої. Наприклад: «Придністровці воюють проти румунської агресії та румунських фашистів» і «ДНР та ЛНР воюють не проти України, а проти бандерівців та нацистів»
  • Акцент на народному характері конфлікту. Зокрема, на сторінках видання «Аргументи і факти» опублікували репортаж про те, як козаки, що не мають зброї, використовують рогатки, щоби закидувати гранати на другий берег Дністра.
  • Використання лексики радянських часів (в Україні це «хунта», «карателі», «нацисти», а стосовно Молдови використовувалися гасла, що вони воюють проти румунських фашистів).

Навіщо Росії контролювати Придністров’я і до чого тут Україна?

«Придністровська Молдавська Республіка» не вижила б без політичної, дипломатичної та економічної підтримки Росії, а також поблажливого ставлення з боку України та західних партнерів Молдови.

Зокрема, на відміну від Абхазії та Південної Осетії, які були визнані Росією після російсько-грузинської війни 2008 року, Придністров’я досі перебуває у невизнаному статусі. Понад те, російські очільники неодноразово наголошували, що бачать майбутнє регіону у складі Республіки Молдова, але на правах «широкої автономії» або «особливого статусу».

Але навіщо це все Росії?

По-перше, Придністров'я відіграє важливу роль у військово-політичних планах Кремля. З окупацією Криму та початком війни на Донбасі російські регулярні військові частини або проксі-війська (на зразок незаконних військових формувань «ДНР», «ЛНР» і «збройних сил» «ПМР») напівкільцем охопили Чорне море, змінивши баланс сил у регіоні на користь Російської Федерації. В умовах російської агресії наявність навіть незначного російського військового контингенту, розташованого поруч із Одеською областю, створює додаткове напруження.

По-друге, за допомогою Придністров’я Росія прагне утримати Молдову у сфері свого впливу і не допустити рух країни в бік більшої інтеграції з Європейським Союзом.

По-третє, значення придністровського врегулювання значно ширше за внутрішньомолдовський контекст. Саме на прикладі Молдови відпрацьовувалася модель врегулювання, яка згодом була застосована щодо до інших країн, які Росія прагне залишити у сфері свого впливу.

Окрім того, Придністров’я несе ще й загрози непрямого характеру:

  • Через територію Придністров’я проходить залізниця, яка поєднує Одесу з дунайськими портами, Ізмаїлом та Рені. Уже був випадок, коли Придністров’я вжило так звану самоблокаду, і дунайські порти були відрізані від України, через що вона зазнала значних фінансових збитків.
  • У Придністров’ї розташована Молдавська державна районна електростанція (ДРЕС), через яку відбувається живлення південних районів Одеської області.
  • Контрабанда, яка підриває економічну безпеку України. Придністров’я, крім просто відвертої контрабанди, має ще багато «сірих схем», у яких також зацікавлені бізнес-еліти Молдови й України.

У чому секрет політичного «довголіття» Придністров'я?

По-перше, економічна підтримка Росії. Основним джерелом вкачування коштів є так звані газові гроші — через територію Придністров’я проходить газова труба, вони здійснюють відбір газу і продають його місцевим споживачам за нижчими цінами, ніж закуповує Молдова. Гроші від споживачів надходять у бюджет Придністров’я, але «ПМР» не розраховується з Росією за спожитий газ. Цей борг покладається на Молдову і вже становить $7 млрд.

Водночас цей газ використовують не лише споживачі-фізособи, а й підприємства. Парадокс ситуації ще й у тому, що в Придністров’ї розташована та сама Молдавська ДРЕС, яка є одним із основних споживачів газу й одночасно одним з основних постачальників електроенергії в Молдову.

Тобто Молдова платить подвійну ціну Придністров’ю — і за газ, і за електроенергію.

По-друге, контрабандні «сірі схеми», що приносять прибутки тим, хто їх реалізовує.

По-третє, політика Європейського Союзу, яка сприяє збереженню Придністров’я. Зокрема, з 2009 року проводиться так звана практика малих кроків. ЄС фінансує кілька програм, відповідно до яких виділяє кошти на транскордонні проєкти, які спрямовані на підтримку громадських ініціатив та громад з обох берегів Дністра (з Придністров’я і Молдови). З року в рік це фінансування збільшується.

Уже реалізовано чотири етапи цього проєкту, п’ятий завершиться у 2021-му. Починався він із $2 млн і вже виріс до $11 млн на рік. Для такої невеликої держави як Республіка Молдова — це серйозні фінансові вливання. За ці гроші ремонтуються дитячі садочки, будуються дороги, проводяться спільні програми з громадянським суспільством і у Молдові, і у Придністров’ї.

Крім того, структура придністровського експорту свідчить про те, що незважаючи на задекларований керівництвом регіону курс на євразійську інтеграцію та майбутній вступ до складу Росії, основні ринки збуту придністровських підприємств містяться на Заході. Так, «експорт» Придністров’я в країни ЄС у 2019 році становив $179 млн (27%), тоді як експорт у Росію — $86,7 млн, майже вдвічі менше.

Чи ефективна європейська політика малих кроків щодо Придністров’я? Соціологічне опитування, яке було проведене румунською агенцією, показало: незважаючи на те, що близько третини експорту Придністров’я здійснюється в країни ЄС, 92% придністровців вважають, що їхнім найкращим економічним та політичним партнером є Росія, а за об’єднання з Молдовою виступає не більш ніж 5% населення. Тобто, незважаючи на те, що 10 років здійснюється дуже сприятлива політика з боку ЄС стосовно Придністров’я, населення там за своїми настроями залишається переважно проросійським і не налаштоване на реінтеграцію з Молдовою.

Україна і придністровський конфлікт: чи допомагають подвійні стандарти?

У 1992 році Українська національна асамблея — Українська народна самооборона (УНА-УНСО) брали участь у бойових діях на боці сепаратистів Придністров’я, а через територію України спокійно проходили «іхтамнєти», козачки та інші проксі-війська.

Крім того, позиція України в процесі врегулювання конфлікту в Придністров’ї була не завжди однозначною. Найяскравіший приклад цього — план Ющенка «Сім кроків на шляху до демократії» для Молдови, це своєрідна формула Штайнмайєра тих часів. В основі цього плану лежало питання «демократизації Придністров’я». Для цього пропонувалося провести під наглядом міжнародних спостерігачів вибори до Верховної Ради Придністров’я, що фактично призвело би до її легітимізації. Уже після цього планували провести там інший переговорний процес. Тобто план Ющенка ледь не легалізував Придністров’я.

ПЛАН ЮЩЕНКА «СІМ КРОКІВ НА ШЛЯХУ ДО ДЕМОКРАТІЇ» ДЛЯ МОЛДОВИ — ЦЕ СВОЄРІДНА ФОРМУЛА ШТАЙНМАЙЄРА ТИХ ЧАСІВ

Ще один нераціональний крок із боку України — надання українського громадянства жителям Придністров’я. Сьогодні ми знаємо, що відбувається видача російських паспортів жителям Донбасу… На жаль, у випадку з Придністров’ям Україна також пішла цим шляхом.

Що це все означає?

Російська Федерація дотримується певної стратегії в процесі врегулювання конфліктів, яка має на меті розв’язання конфлікту за російським сценарієм. Це стосується як Молдови, так і України.

Основа цієї політики — реінтеграція сепаратистських анклавів із наданням їм широкої автономії і, швидше за все, з правом блокування окремих зовнішньополітичних ініціатив або з правом на сецесію за умови зміни зовнішнього статусу. По суті, це закріплення нейтрального статусу країни та зупинення курсу на євроатлантичну інтеграцію.

Зазначена стратегія розрахована на тривалий період. Росія не поспішає, вона чекає як у Молдові, так і в Україні приходу до влади проросійських сил, які зрештою стануть основними провідниками виконання їхніх забаганок.

РОСІЯ НЕ ПОСПІШАЄ, ВОНА ЧЕКАЄ ЯК У МОЛДОВІ, ТАК І В УКРАЇНІ ПРИХОДУ ДО ВЛАДИ ПРОРОСІЙСЬКИХ СИЛ

Ключова помилка Молдови — визнання сепаратистів стороною переговорів, виведення Росії зі статусу країни-агресора і введення у статус посередника. Це досвід, який може використати Україна й який ми не маємо повторювати за жодних умов.

Ні у Молдови, ні в України немає реальної стратегії деокупації своїх територій. І поки її не створено, Росія застосовує різноманітний інструментарій для досягнення своєї мети — і пропаганду, і тиск, і війська, й економічні санкції.

Що може бути протидією російській агресії?

Важливим елементом є комплексна та цілеспрямована інформаційна політика як всередині, так і зовні країни, оскільки навіть у тих дискурсах, які є в українському суспільстві, не всі сприймають цю війну як російсько-українську. Дехто навіть вважає, що війна розпочалася з подачі нашого п’ятого президента або бачить у цій війні внутрішній конфлікт, а не збройну агресію РФ.

У Придністров’ї (його за кількістю населення можна порівняти з двома районами Одещини) видаються стоси пропагандистської літератури, наприклад, «Історія Придністровської Молдавської Республіки» в трьох томах.

У той же час в Молдові не вироблене бачення цього конфлікту, не зрозуміло, хто винен, і це дає підстави Придністров’ю вимагати час від часу від Молдови покаятися за війну 1992 року.

Нині на території Молдови активно присутні й ретранслюються російські телеканали. Навіть існує певна конкуренція між молдовськими телеканалами за право їхньої ретрансляції. В Україні ситуація не така критична, але ворожа пропаганда проникає до нас через інтернет та телеканали проросійських політиків.

Україні і Молдові потрібна потужна інформаційна політика як всередині, так і зовні. На державному рівні мають бути сформульовані наративи щодо суті війни, її причин та мети, засоби досягнення деокупації та реінтеграції.

«У нас сьогодні досі цього не зроблено, як і не зроблено в Молдові, хоча я вже кілька років поспіль чую, що ось-ось вони розроблять стратегію, ось-ось розроблять положення про фонд реінтеграції», — каже Филипенко.

Чи загрожує Україні сценарій «придністров’їзації»?

Побоювання щодо «придністров’їзації» українсько-російської війни на Донбасі лишаються. Росія як у Молдові, так і в Україні робить ставку на прихід до влади проросійських сил, які спробують так чи так посадити сепаратистів за «стіл переговорів» з офіційною владою або з представниками «громадянського суспільства».

Якщо говорити про Придністров’я, то там теж намагаються налагодити співпрацю з громадянським суспільством. Лише є один момент: усе громадянське суспільство Придністров’я перебуває під контролем «міністерства державної безпеки ПМР». Більш-менш вільно дихають там якісь зоозахисники й екозахисники. Всі, хто займається політичними питаннями, контролюються, і якщо мають іноземне фінансування, мусять реєструватися як іноземні агенти. Тому, по суті, говорити про адекватний діалог із громадянським суспільством у Придністров’ї не доводиться.

Яким буде президентство Маї Санду?

Якщо ми почитаємо інтерв’ю новообраної президентки Молдови, то зауважимо, що вона не пропонує нам досвід м’якого підходу. Навпаки: каже про те, що «цей м’який підхід нам нічого не дав». Поганий досвід – теж досвід. Її радники теж кажуть, що протягом 28 років підписано чимало угод і фактично жодна з них не працює, реінтеграція не відбулася.

Чому є підстави радіти перемозі Санду? Бо це ляпас Росії. Це моральна поразка РФ, тому що Кремль ставив на колишнього президента Ігоря Додона. Путін відверто його підтримував, пан Додон за час свого президентства разів 30 відвідав Москву, жодного – Бухарест і Київ, заявив, що Крим – російський, і навіть відпустку провів у Підмосков’ї. Кремль не підтримав багатьох представників інших проросійських сил – уся їхня політика була спрямована на підтримку Додона. Це ляпас Москві і саме так це там сприймається.

ЧОМУ Є ПІДСТАВИ РАДІТИ ПЕРЕМОЗІ САНДУ? БО ЦЕ ЛЯПАС РОСІЇ.

Але президент у Молдові – суто номінальна фігура. Він може розпустити парламент, але лише за умови, якщо той три місяці не ухвалює закони, блокується його законодавча діяльність чи не вдається затвердити уряд протягом 45 днів. Правових підстав для розпуску парламенту у Санду практично немає. Є певні повноваження у сфері зовнішньої політики. Тобто вона може підписувати угоди, але вони мають затверджуватися урядом. Якщо не буде опори на власну фракцію, на більшість у парламенті, на уряд – вона нічого не зможе змінити.

Треба зрозуміти, що молдовани голосували за Санду не тому, що обрали проєвропейський шлях, а тому, що передусім їх дістав Додон: і своєю корумпованістю, і своєю зухвалістю, відвертою проросійськістю. Серед виборців Санду були і російськомовні.

Ми сподіваємося, що Маї Санду вдасться якимось чином розпустити парламент, провести позачергові вибори й отримати більш-менш потужну фракцію. Це буде складно, але надія така є. Проте навіть у цьому випадку політсила Санду не здобуде більшості – їм доведеться з кимось блокуватися, а отже, йти на компроміси.

Що ми можемо зробити в україно-молдовських відносинах?

По-перше, потрібна певна злагоджена позиція двох країн, які зазнали агресії РФ, мають проблеми з окупованими чи неконтрольованими територіями. В чому ця злагоджена позиція проявляється? Приймається рішення парламентом, заява, звернення, постанова чи щось інше. Таку саму підтримку висловлює Молдова Україні чи навпаки. Формування певної позиції на переговорах, щоб оголошувати її з трибуни ООН, ПАРЄ і багато іншого. Тобто, так чи інакше можна координувати нашу діяльність саме в цьому питанні.

Є ще низка конкретних питань, які ми маємо вирішити, але вони міжурядового характеру, і там є проблеми. Наприклад, це питання використання ресурсів річки Дністер (Молдова проти будівництва Україною ГРЕС), демаркації кордону, спільних пунктів пропуску на україно-молдовському кордоні, питання меншин. Є коло питань, які маємо обговорити і задекларувати.

Наскільки ймовірне виведення військ РФ із території Придністров’я?

Найближчим часом цього не очікується. Хоча пані Санду говорила про це, як і всі представники влади Молдови протягом останніх років. Були заяви з трибуни ООН, резолюція ООН про виведення російських військ, яку розробляла й Україна. Навіть пан Додон заявляв про потребу виводу росвійськ із регіону, крім миротворців. Але російський контингент у Придністров’ї за кількісним і якісним складом – це переважно місцеві жителі з російським громадянством. Лише офіцерський склад власне з Росії.

Відтоді як Україна припинила транзит вантажів для російської групи військ у травні 2015 року, придністровське угруповання «сидить» на місцевому самозабезпеченні. До цього вони завезли шасі, переставили на них «Гради», більше нової військової техніки не отримали. Як пожартував один місцевий діяч, якщо виводити, то вивезуть тільки знамена та купку офіцерів (хоча насправді людина, яка підписала контракт, має виходити разом із частиною).

Крім військового контингенту, є ще й склади озброєнь у Колбасні. Це близько 20 тис. тон боєприпасів різного рівня придатності. Туди вивозили все з усієї Східної Європи. Частина з того просто не придатна. Вони почали утилізацію на початку 2000-х. Придністров’я постійно заявляє, що претендуватиме на ці озброєння.

У серпні минулого року міністр оборони РФ Шойгу був із неофіційним візитом у Молдові і запропонував план утилізації боєприпасів: на місці та протягом трьох років. Молдовська сторона ніби й погодилася на це, але жодного конкретного плану, наскільки мені відомо, немає. Зараз, найпевніше, ніхто цього питання порушувати не буде. Причому російська сторона пропонувала утилізувати тільки 11 тисяч тих, що непридатні, а всі інші «якось передамо». Там є все: від патронів до снарядів для 152 мм гаубиць. Якщо такий склад бабахне, погано буде всім.

У питанні виведення військ ключовим моментом має стати зміна формату миротворчої місії – з військового на цивільний. За це виступають Україна і Молдова, адже там уже немає загрози виникнення воєнного конфлікту. Молдовська армія за своєю потужністю, не думаю, що краща за армію Придністров’я. У них навіть танків немає. Видатки на армію Молдови – близько 1% ВВП. Тобто не варто очікувати збройного конфлікту, як і виведення військ.

Але це не означає, що не варто домагатися виведення. Хоча є кілька сценаріїв для цього, і всі вони погані. Перший – залізницею під особливим контролем через територію України. Це оптимальний варіант, оскільки дає змогу вивезти техніку і можливість це проконтролювати. Але є загроза провокацій. Другий – виведення через порт Джуджулєшти на території Молдови. Тут має бути дозвіл останньої, але порт не оснащений для таких речей. Є ще варіанти повітрям – Кишинівський аеропорт (знову питання, наскільки Молдова захоче пропускати через себе таку кількість військових) або тираспольський військовий аеродром.

Чи може Україна разом із Молдовою тиснути на Придністров’я?

Я виступаю за те, щоб Україна і Молдова поєднали зусилля – тоді певні поступки від Придністров’я були б значно швидшими. Тим більше, що зараз верхівка Придністров’я, хоча й перебуває на утриманні Москви, проголошує свою проросійськість, але в деяких питаннях не слухає Кремль – коли там вимагають, наприклад, підтримати Додона, то вони вважають за краще проводити самостійну політику.

Цікаво також, що вони транслюють російську позицію, але на державному рівні антиукраїнських висловлювань собі не дозволяють. Офіційні придністровські видання теж уникають антиукраїнських тез, розуміючи, що це може погано для них закінчитися. Були ситуації, коли російські сайти вкидали фейки про те, що українські і румунські диверсанти збираються вчинити диверсію, деякі молдовські ЗМІ це передруковували, а ЗМІ Придністров’я мовчали.

Але важливо розуміти, що у Придністров’ї зараз все контролює холдинг «Шериф». Тобто для керівного кола Придністров’я це бізнес-проєкт, така собі невизнана економічна зона, з якої вони мають зиск.

Досі Україна ніколи не поєднувала зусиль із Молдовою, навіть задля власних інтересів. Не останню роль у продовженні існування Придністров’я відіграють приватні комерційні інтереси – і в молдовській, і в українській елітах є люди, що зацікавлені в сірій зоні, з якої можна отримувати матеріальний зиск. Недарма Мая Санду порушила питання боротьби з контрабандою як напрям своєї політики. Наскільки їй це вдасться – залежить від того, наскільки вона зможе змінити розклад сил у парламенті на свою користь.

Чи можна запобігти тому, щоб із Придністров'я на навчання в Україну за держаний кошт не приїздили завербовані місцевою філією ФСБ студенти?

Мені важко прокоментувати, бо я не працюю в Міносвіти. На жаль, ця ситуація стосується не тільки тих студентів, які сьогодні їдуть на навчання, а й багато в чому – українцям Молдови. Якщо їх попитати, знайдете багато наративів, які властиві радше російській пропаганді, ніж реальному стану речей.

Є Спілка придністровців України, але, як я вже сказав, все громадянське суспільство Придністров’я перебуває під тим чи іншим контролем МДБ (Міністерство держбезпеки) Придністров’я. Дивуватися, що саме вони проводять цей відбір студентів, які поїдуть вчитися в Україну, не доводиться. Громада українців ПМР – це ілюзія. Українська газета «Гомін», яка виходить у Придністров’ї, є україномовним додатком «Совєта ПМР». Тобто державного органу, який жодним чином не виходить за межі офіційної позиції «ПМР».

Була цікава ситуація в 2014–2015 роках. Ми і вони одночасно боялися того, що щось буде (військовий наступ – ред.) з їхнього боку, а вони – що ми щось робитимемо.

Артем Филипенко

Джерело


Комментарии

Нет комментариев
Контрольный код: *
 
 
введите, пожалуйста, буквы, которое вы видите слева
Ваше имя: *   Ваш e-mail:
Комментарий: *
Поиск:
расширенный

Артём Филипенко
БИТВИ ЗАБУТОЇ ВІЙНИ. НАВІЩО КИТАЮ ЗНАДОБИЛОСЯ ЗГАДУВАТИ ПРО ПЕРЕМОГИ 70-РІЧНОЇ ДАВНОСТІ
Не тільки Росія активно використовує мову кіно для державної пропаганди

В Одесі з'явилася скульптура #Лелеченьки
15 жовтня в Одесі в дендропарку Перемоги відбулося відкриття скульптури #Лелеченьки – колаборації ДТЕК Одеські електричні мережі та сучасного українського художника Леся Панчишина.

Последние новости:
17:50 22.10.2021
17:40 22.10.2021
17:31 22.10.2021
17:06 22.10.2021
16:53 22.10.2021


© 2005—2021 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье» New
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2021 S&A design team / 0.045