Україна вже вчетверте зустрічає Новий рік під час повномасштабної війни. І щороку цей день на передовій сприймається інакше, ніж у тилу. Тут немає феєрверків і шампанського опівночі, проте є щось набагато важливіше – побратими поруч, маленькі людські радощі посеред пекла та незламне бажання, щоб наступний Новий рік зустріти вже вдома.

Як саме проходить новорічна ніч у тих, хто тримає оборону на передових позиціях, розповідають бійці Сил спеціальних операцій із позивними «Мавка», «Тренер» та «Чорний».

«Мавка», операторка БПЛА: «Новий рік на «бойових» – це не про романтику»

«Рік тому наш підрозділ виконував завдання на передовій. Морози були неймовірні, іноді вночі температура опускалася до -15. На позиції мали два бліндажі: один робочий, для польотів, інший – звичайна нора два на два метри, де можна було трохи перепочити.

Ми з побратимом відпрацювали зміну й близько шостої вечора пішли відпочивати. Спальники були хороші, саме на такі морози, але навіть у них заснути було важко. Зрештою вирішили погрітися в основному бліндажі, де працювала газова горілка. Хлопці сказали, що виходив на зв’язок командир і попередив: скоро буде передача. Втому наче рукою зняло, маємо інтригу! Сидимо, чекаємо…

О восьмій вечора привозять коробку. Відкриваємо, а там – маленька ялинка, гірлянди з іграшками, цукерки, солодощі і, що потішило найбільше, баночка червоної ікри.

Близько десятої вечора нас почали накривати мінометом, над позиціями пролітали «пташки». Довелося відповідати. Хлопці, які служать не перший рік, казали, що й раніше були такі самі «вітання» на Новий рік. У ворогів нічого не змінюється…

Прикрасили ялинку, навішали на неї цукерок. О 23:15 по рації привітав командир взводу. Сказали одне одному прості, але важливі слова, щоб наступні Нові роки зустрічали вже вдома, в родинному колі.

Наш вихід тривав ще дві доби. Займалися БПЛА-розвідкою: шукали ворожу техніку, місця базування окупантів і передавали координати групам ударних дронів. Новий рік на «бойових» – це не про романтику. Але смак тих бутербродів з ікрою пам’ятаю й досі».

«Тренер», бойовий медик: «На війні всі дні схожі – різниця лише в кількості виїздів»

«Мали ротацію на Сумщині. Обстановка важка, але контрольована. Це був не звичайний стабпункт, радше – передова хірургічна група. Фактично польовий шпиталь, який знаходився дуже близько до лінії бойового зіткнення. Найбільше навантаження – вночі, коли масово надходять поранені.

31 грудня був звичайним днем. Разом з екіпажем заступили на чергування, підготували машину. Ні снігу, ні новорічного настрою. На війні всі дні схожі між собою – різниця лише в кількості виїздів.

Отримали завдання забрати пораненого. На місце прибули швидко, зробили необхідні маніпуляції і уже збиралися повертатися, коли поранений хлопець попросив зробити фото на тлі тієї самої «п’ятьорочки» – магазину в місті Суджа. Сказав, що хоче показати дітям, бо інакше не повірять.

Довезли побратима до наступного етапу евакуації, передали й поїхали на короткий перепочинок. А коли повернулися на хату – очам не повірили: посередині стояв святково накритий стіл і ціле відро олів’є від нашого кухаря.

Мав невеликі подарунки для хлопців: по пляшці безалкогольного пива, горішки, фісташки. Нічого особливого. Але там, на передовій, де постійно чути вибухи й небезпека висить у повітрі, все відчувається зовсім інакше. Втомившись за день, повечеряли і лягли спати, навіть не дочекавшись півночі…»

«Чорний», головний сержант: «Святковий стіл із тушонки та снікерса»

Кілька років тому зустрічав Новий рік на Луганщині, на Лисичанському напрямку. Працювали групами, і так випало, що саме моя група тими днями виходила на позиції. Між собою ми були цим навіть задоволені. Бо могли пожартувати й похизуватися перед іншими: поки ви святкуєте, ми оберігаємо ваш спокій. Тоді я був командиром відділення.

Наші виходи тривали кілька днів, інколи тиждень. Все залежало від завдань, погоди та інших факторів. Позицією був бліндаж на передовій. Дістатися до нього – окрема історія: маршрут довгий, усе пішки. Через обмеження по вазі брали лише найнеобхідніше – боєкомплект і критичне майно. Їжа чітко розрахована, іноді за добу з’їдали один батончик. Як не дивно це чути цивільним, його цілком вистачало.

Але в новорічну ніч у нас був «багатий стіл». Дістали банку тушонки та снікерс. Пригадую, як загадували просте побажання: щоб наступний Новий рік зустріти тією ж компанією, але вже в іншому місті.

Попри це, розслаблятися не могли. Кожен залишався на своєму секторі спостереження. Вогнева активність у новорічну ніч була нічим не меншою, ніж у звичайні дні. Фактично це був звичайний бойовий день, без жодного святкового настрою.

Мали зв’язок, але користувалися ним дуже обмежено. Могли зробити доповідь, вийти на контакт з керівництвом, отримати дані. Про дзвінки чи повідомлення рідним навіть не йшлося, коли є ризик бути «засвіченим», ніхто ризикувати не буде. Лише 2-го чи 3 січня ми повернулися до пункту дислокації і вже тоді могли годинами сидіти з телефонами в руках».

Хочеш стати частиною елітних підрозділів ЗСУ – звертайся до «ССО Рекрутинг»!