Молодший лейтенант Андрій із позивним «Монах» прийшов до війська у 2022 році звичайним водієм, а сьогодні очолює зенітний взвод і несе відповідальність за життя своїх бійців. Його історія — це приклад трансформації людини в умовах війни: від цивільного життя і бізнесу до командирської відповідальності на передовій. У розмові він відверто розповідає про свій шлях, принципи керівництва, мотивацію на фронті та те, як війна змінює характер і погляд на життя.

Від водія до офіцера

Молодший лейтенант Андрій із позивним «Монах» прийшов у військо водієм, а став офіцером, для якого головне — виконати наказ і зберегти людей.

Рішення після Бучі

Він долучився до лав 120-ї бригади у квітні 2022 року. Поштовхом стали кадри з Бучі — те, що неможливо було ані прийняти, ані забути. Завершивши справи в цивільному житті, Андрій змінив офіс на кабіну військового «Еталона» в автомобільній роті. Уже в травні 2022-го він брав активну участь у бойових діях на околицях Бахмута.

Про шлях і відповідальність

Ми поговорили з Андрієм про шлях від цивільного до командира, про довіру, відповідальність і те, як війна змінює людину.

Досвід із цивільного життя

- Андрію, Ви прийшли з бізнесу. Чи допомагає цей досвід зараз, коли під вашим командуванням — зенітний взвод?

Безумовно. Кожен із нас спирається не лише на професійні навички, а на весь життєвий досвід. Директор СТО чи командир підрозділу — в основі завжди робота з людьми. Комунікабельність, рішучість і дипломатія — це інструменти з мирного життя, які зараз допомагають мені керувати взводом і виконувати завдання.

Про командирський стиль

- Ви вважаєте себе суворим командиром? Як будуєте стосунки з бійцями, які воюють уже не перший рік?

Про мою суворість краще питати у взводу. Але я не прихильник постійно «виховувати» дорослих чоловіків. Більшість із них давно загартовані фронтом. Для мене важливо інше: донести суть кожної операції так, щоб ми діяли як один механізм — виконали завдання і зберегли життя.

Мотивація на війні

- Що є найкращою мотивацією для солдата в зоні бойових дій?

Особистий приклад. Коли командир іде разом зі своїм взводом, у хлопців не виникає думки, що їх відправляють «на смерть». Практично на кожне нове завдання я йду разом із ними. Це знімає страх і будує довіру.

Як змінює війна

- Як війна змінила Вас як людину?

Я став значно спокійнішим. Спочатку було важко, доводилося стримувати себе, бо робота з людьми — це завжди виклик. Але з часом приходить розуміння: головне — не довести свою правоту будь-якою ціною, а досягти результату. Те, що раніше викликало емоційний сплеск, зараз сприймається рівно.

Мрії про майбутнє

- Про що мріє командир у хвилини спокою?

Про перемогу і завершення цієї війни. Про те, щоб наші землі повернулися до нас максимально. І, звісно, про сильну армію в майбутньому — таку, щоб нікому й ніколи більше не спало на думку посягнути на Україну.

- І останнє: чому Ви тут?

Все просто: або я тут, або вони тут. А поки я тут — їх тут немає.

120-та окрема бригада ТрО