Не дивлячись на те, що з моменту надання Томосу Православній церкві України минув вже певний час та галасу з цього приводу в ЗМІ дещо поменшило, сам перехідний період становлення автокефальної Української церкви триває і, зрозуміло, що він буде непростий.

31 січня в Києві відбувся круглий стіл «Томос і політика», в якому взяв участь архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря).

По завершенню круглого столу кореспондент ІА «Контекст-Причорномор’я» поцікавився у Владики його баченням суспільно-релігійної ситуації на Півдні України.

- Владико, як Ви в цілому оцінюєте релігійну ситуацію на Півдні України, яка є непростою, і, зокрема, дії митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, який відомий своїми відвертими проросійськими поглядами?

- Безперечно, ситуація на Півдні і на Сході відрізняється від ситуації на Заході, в Центрі і на Півночі України. У південно-східних регіонах значно складніше відбувається сам процес переходу тих громад, які б хотіли об’єднатися в Українській церкві. Також є певні складнощі і для самих віруючих.

Що ж стосується митрополита Агафангела, то усім цілком відомі його проросійські, а точніше, прокремлівські настрої. В радянські часи він хвалив партію і ЦК КПРС, і всіляко підтримував ту владу, яка була на той час. Після зміни влади в Кремлі він продовжує підтримувати кремлівську владу, але вже під її сучасними гаслами. Проте, я думаю, що час його, насправді давно минув так само, як і час УРСР, так само, як і час Радянського союзу. І те, що він саме зараз намагається робити якісь перешкоди, це, насправді, таке якісь намагання з минулого, тому що майбутнє і на Півдні, і на Сході також є за Українською церквою.

- Владико, при такому опорі з боку митрополита Агафангела, як тоді бути з церковної нерухомістю. Адже відомо на його думку, — хто хоче йти, йдіть собі, але без приміщень парафій і церков.

- Безперечно, це є думка, якої намагалася і намагається дотримуватися Російська церква в Україні. Тобто, якщо для нас головне – це парафіяни, головне – це віруючі, а не майно, то для Московського патріархату головним залишається саме майно і нерухомість. Тому й виходить – ви йдіть, де хочете, головне – це майно зберегти.

Але, ці моменти враховані у новому законі, який Президент України підписав 28 січня поточного року та втупив у дію 31-ого, в якому йдеться про те, що кожна релігійна громада залишає за собою своє майно. Більше того, там прописані такі процедури, коли релігійна громада вже тільки зареєструвала своє бажання вийти з під московського патріархату, це вже узабезпечує її від майнових претензій. Тобто, накладаються заборона на будь-які дії з відчуженням майна, з відчуженням майнових прав и так далі, до того часу, поки не буде прийнято остаточне рішення реєструючим органом задовольнити чи відхилити прохання громади про реєстрацію нового уставу під новою юрисдикцією. Таким чином, відібрати майно у тій громади, яка хоче вийти з під Московського патріархату, відповідно до Закону практично неможливо. Звісно, що митрополит Агафангел може мати з цього приводу різні думки, але Закон стоїть на боці прав релігійних громад.

- Владико, що ж тоді робити парафіянам, членам громад, коли церковне майно, в першу чергу мається на увазі нерухоме (приміщення церков або парафій), записано/зареєстровано не на громаду, а на єпархію. На Півдні, зокрема в Одесі, таких прикладів більш ніж достатньо.

- На мою думку, зараз не є першим забезпечити майнові права релігійних громад. Думаю, що з часом ті чи інші майнові питання будуть врегульовані, у тому числі, і в законодавчому полі. Головне це те, що фізично усе це майно як було в Україні, так і є в Україні, і як один з представників російської церкви говорив, ми Лаврську дзвіницю на плечі не візьмемо, і в Москву не унесемо, і це є абсолютна правда. І тому, раніше чи пізніше, ці питання будуть врегульовані. Врешті-решт, тут і російські імператорі, як знаємо, будували в часи свого панування храми, але вони залишаються для українства. Як Володимирський собор, який за повелінням російського імператора був побудований, але є центром для Української церкви. Так само це. При всій повазі, і митрополит Агафенгел і всі інші, рано чи пізно відійдуть до Бога, а храми залишаться, майно залишиться. Воно було, є і буде в Україні. Нехай не митрополит Агафангел, а ті, хто прийдуть замість нього рано чи пізно все-таки приймуть рішення, що якщо ми живемо в Україні, то треба бути в українській церкві, а не служити Москві.

Игорь Болдырев