У вирії Другої Світової

Нова сторінка в історії румунської розвідки почалася через два дні після зречення короля Кароля II, коли «кондукетор» генерал Іон Антонеску підписав декрет про створення SSI – Serveciul speciale de іnformatіe (Спеціальної інформаційної (розвідувальної) служби), яка безпосередньо підпорядковувалася йому, а у фінансовому та адміністративному відношенні – Міністерству національної оборони. Нову службу очолив Еуджен Кристеску, досвідчений службист, який до цього 14 років пропрацював в Сигуранці, і побув навіть її директором. Кристестку і Морузов були суперниками, і в 1934 році Морузову навіть вдалося змістити Кристеску з посади.

Тим не менш, нова служба створювалася не з нуля. І в основі її була взята структура її попередниці. Організаційно SSI від SISRA зберегла колишній поділ на фронти (напрями): Західний фронт, Південний фронт і Східний фронт. Основним завданням Східного фронту був якраз збір розвідувальних даних про СРСР. Збір здійснювався двома способами: через інформаційні (розвідувальні) центри, або через резидентуру за кордоном.

Система центрів була доволі гнучкою: знаходячись в прифронтовій смузі, вони займалися збиранням розвідувальної інформації військового характеру, у глибокому тилу вони виконували контррозвідувальні функції, але якщо зона бойових дій наближалася до району відповідальності центру, він знову перетворювалися на розвідувальний і займався забезпеченням діючих чистин розвідувальною інформацією.

Субцентри були проміжною ланкою. Якщо центр відповідав за розвідувальну/контррозвідувальну діяльність на території провінції, то зоною відповідальності субцентрів були кілька повітів (жудєци). Найнижчою ланкою була резидентура, зовнішня, або внутрішня. Наприклад, до складу інформаційного центру «Одеса», який був створений у 1941 року після захоплення румунськими частинами Одеси і відповідав за контррозвідувальну діяльність на території «Трансністрії, входили субцентр «Тирасполь» та резидентури «Тирасполь», «Дубосари», «Березовка», «Ананьєв», «Рибніца» та «Балта».

У травні 1941 року був створений Мобільний ешелон SSI, який очолив полковник Іон Лісієвич, кадровий військовий, який з 1930 року знаходився у військовій розвідці. Як відзначав у своїх записках керівник SSI Еуджен Кристеску: «До кінця травня 1941 року керівництво країни і ГШ (Головного Штабу — А.Ф.), передбачаючи компанію на Сході, дали чітке розпорядження СІС організувати групу, яка буде сприяти розвідувальної діяльності Головного Штабу. Полковник Лісіевич за згоди 2-ї секції Головного Штабу, розробив план створення «Розвідувального Ешелону» на базі агентури Східного Фронту і інформаційних центрів. Ще до складу Ешелону увійшли групи співробітників Секції контррозвідки, секції G зв'язку зі зовнішніми службами, технічна секція фотографування, секція телефонно-телеграфного зв'язку, автомобільна секція з автомашинами і вантажівками, адміністративна секція з бюрократичним апаратом, обслуговуючим персоналом, офіцерської їдальні, охороною і т. д. В цілому близько 100 чоловік, що складали зменшений варіант служби, з завданням здійснювати розвідувальну та контррозвідувальну діяльність у контакті з Головним Штабом». [1, 213]

Була здійснена і реорганізація розвідки румунської армії. Нова організаційна структура передбачала чотири рівня розвідувальних структур: полкова служба розвідки, Бюро (секція) 2 на рівні великих військових з'єднань (дивізія, корпус, армія), SSI авіації і SSI артилерії. В якості джерел отримання інформації передбачалося: морська та авіаційна розвідка, війська, з якими знаходяться в контакті, служба наземного спостереження, спеціальна служба прослуховування, служба дешифрування і секретна служба (розвідувальна агентура).

За ініціативою Еуджена Кристеску на початку 1941 р. була створена «Школа агентів розвідки» під керівництвом майора Траяна Борческу, керівника II-й контррозвідувальної секції. Ця школа готувала агентів як для цілей самої системи, так і для поліції, жандармерії і II-ї секції Головного Штабу. Підготовка агентів велася за спеціалізованими групами: комунізм, масонство, тероризм, саботаж і т. д. Частина провідних агентів, як призначалися для роботи за кордоном, так і всередині країни, готувалися в індивідуальному порядку для кращої конспірації і кваліфікації.

Наприклад, аналітична програма для слухачів школи включала наступні курси: тероризм і саботаж — 20 годин, політико-соціальні течії — 16 годин, комунізм — 20 годин, іредентизм — 16 годин, євреї, емігранти, релігійні секти — 16 годин, франк-масонство — 4 години, законодавство — 40 годин, розвідувальна і контррозвідувальна діяльність — 34 години, шифровальное справа — 6 годин, радіозв'язок — 14 годин, методика розвідки в класі — 30 годин, методика розвідки (польові заняття) — 90 годин, зброя і тренування в стрільбі. [1,29]

Спочатку розвідку проти СРСР здійснювали розвідувальні центри в Кишиневі і Чернівцях, але після приєднання у 1940 р. Бессарабії та Північної Буковини до СРСР вони евакуюються до Румунії. Згодом, розвідку вели передовий розвідувальний центр «Галац» і передовий розвідувальний центр «Яси».

Напередодні війни румунська розвідка проводить активну закидання агентів-маршрутників. Наприклад, Інформаційний центр SSI «Галац» 24 травня 1941 року закинув кілька агентів на територію Ізмаїльської області. Так, агент з кодовим ім'ям Т.24 мав своїм завданням збір інформації про військові частини і фортифікаційні споруди в районах міст Білгород-Дністровський, Кілія і Арциз, агент Т.9 — в секторі Болград-Ізмаїл, агент Т.22 — в секторі Чадир -Лунга-Тарутине-Арциз і т.д .. Як правило, завдання було тимчасовим і по його виконанні агент повинен був повернутися додому. [2, 61]

Ось приклад інструкції, яка надавалася агенту-маршрутчику, якого закидали на територію тодішньої Молдавської РСР.

1. Перейти кордон в ніч на 5 березня через Суд Скулень.
2. Напрям шосе Фелєшь-Белць уникаючи станції Бучюмень.
3. Вночі потрібно досягти Фелєшть.
4. Маршрут Фелєшть-Белць-Флорешть-Сорока и назад.
5. Встановити, де знаходиться командування великих військових підрозділів.
6. Встановити військові підрозділи, вказавши будинки, які вони займають. Приблизно чисельний склад, з якого часу розташовані у відповідній місцевості, під чиїм командуванням знаходяться.
7. Особливо цікавитися кількістю гармат, танків, літаків, вантажівок, тракторів.
8. Завербувати кількох осіб в якості резидентів в Фелєшть та Белць, проінструктувавши щодо збору розвідувальних даних.
9. Здобути особисті документи, радянські газети та журнали.
10. Якщо під час виконання місії будуть спостерігатися численні транспорти або війська біля Пруту або концентрація поблизу Пруту, треба відразу повернутися і встановити приблизно: рід військ та напрям, в якому вони просуваються.
11. Термін повернення 20 березня 1941 року.[2, 60]

Агентам, які за будь-якого офіційного приводу прибували до Радянського Союзу морським або річковим шляхом, по Дунаю або через Чорне море, надавалася наступна інструкція:

«Просимо надати інформацію про:

1. Можливість порту, опис обладнання.
2. Упізнані кораблі, малюнки або фотографії.
3. Судноверфі і ремонтні бази.
4. Великий військові підрозділи і їх розташування в регіоні.
5. Частини різних родів військ, що входять до великих військових підрозділів. Особливо цікавить номер військових частин і місця розташування їх команованія.
6. Придбання різних радянських посвідчень особи з України або регіонів, зокрема: паспортів, посвідчень, віз, сертифікатів, дозволів від різних органів влади, залізничних квитків і т. д.

У портах, в яких ви висаджувати, купувати, у міру можливості, наступне:

видання і журнали, особливо, місцеві. Не купуйте загальнодержавні газети, такі як: «Известия», «Правда», «СРСР на будівництві», «Комуністичні вести», ці газети ми отримуємо регулярно;

ілюстрації з видами міста або ілюстрації громадських будівель. Не цікаві статуї, пам'ятники і алегоричні картини;

брошури, перш за все, військового характеру. Не купувати купу брошур, в яких міститься комуністична пропаганда на всіх мовах світу. Якщо трапитися залишитися, спостерігати рух в порту, визначити які іноземні судна прибули в спостережуваний порт на дану дату, що розвантажили і що завантажили;

якщо в порт прибувають радянські комерційні судна, визначити які, їх назви, характеристики, дати їх фотографію, якщо не вийде, силует;

то ж для всіх типів кораблів радянського військового флоту;

особисті враження і особисті висновки, зроблені на підставі розмов з тими, з ким вам вдалося зустрітися.

Просимо про наступне:

дізнайтеся і поцікавтеся, чи є в портах, де Ви зупинилися, румуни, можливо залишилися з часів війни (Першої світової — А.Ф.)» [2,61]

SSI також доводилося протидіяти радянській розвідці, яка на початку 1941 року здійснювала інтенсивне закидання своїх агентів до Румунії.

За результатами оперативних заходів, шляхом впровадження агента в радянську розвідувальну мережу, що діяла на території Румунії, 22 січня 1941 року було заарештовано двох радянських агента — Емерік Леві і Олександру Радулеску. Розслідування показало, що НКВД мало своїх агентів в друкарні Головного Штабу і Інституті картографії в Брашові, завдяки чому отримувало в своє розпорядження військові статути, карти і брошури Головного Штабу. Протягом декількох місяців вказані агенти постачали співробітникам НКВС старшому лейтенанту Максимову і майору Островському інформацію щодо румунських частин, розташованих в районі радянсько-румунського кордону, і дані про політичних в'язнів, комуністів, інтернованих. Обидва радянські агенти віддані до військового трибуналу 3-го армійського корпусу [1, 43].

29 квітня 1941 року під час таємного переходу кордону був схоплений Якоб Гершезон, уродженець повіту Галац який, як з'ясувалося пізніше очолював розвідувальну організацію, що налічувала 7 осіб [1,43].

В ніч з 31 травня на 1 червня 1941 року румунськими прикордонниками під час таємного переходу кордону в районі Бейнець був схоплений радянський громадянин Михайло Машук. Завдяки цьому була розкрита радянська розвідувальна організація з 8 чоловік, яка діяла в Бухаресті і мала радіопередавач для зв'язку з Москвою [1, 44].

Крім радянської, SSI також протидіяла угорській та болгарській розвідкам (пропри те, що Угорщина та Болгарія разом із Румунією були союзниками нацистської Німеччини, в Бухаресті не забували, що за результатами віденських арбітражів, ці дві країни отримали румунські території — Трансільванію та Південну Добруджу).

Так, Еуджен Крістеску в одному з своїх рапортів початку 1941 року повідомляв, що з початку 1940 року SSI затримала 300 ворожих розвідників — 134 радянських, 165 угорських і одного болгарського. [2, 49] Як бачимо, угорських агентів було розвінчано навіть більше за радянських, що свідчить про стан відносин між двома країнами.

В ході боїв під Одесою (8 серпня — 16 жовтня 1941 р.) розвідувальну підтримку 4-ї румунської армії здійснювали Центр №1 (колишній Передовий інформаційний центр «Галац») під керівництвом капітана Ніколає Томеску, Центр №2 (колишній Передовий інформаційний центр «Ясси») під керівництвом майора Георге Балотеску і розвідцентр «В» Генерального штабу під керівництвом підполковника Олександра Іонеску (псевдонім «Аліон», за першими літерами імені та прізвища).

Добування розвідувальних даних здійснювалося як шляхом опитування полонених, так і шляхом закидання агентів через лінію фронту. Втім, останнє було складним завданням, оскільки щільність військ була дуже значною.

Завдяки допитам полонених румунське командування мало детальний план розташування барикад в Одесі, знало розташування основних заводів, які виробляють військове спорядження і боєприпаси. За результатами допитів готувалися інформаційні повідомлення, джерело яких позначалося як «достовірне» та «недостовірне» (те, що потребувало перевірки). Так, за результатами допиту захопленого в полон співробітника особливого відділу Одеської військово-морської бази відділом «В» було підготовлено інформаційне повідомлення №188 від 2 вересня 1941 року про організації особливих відділів НКВС і ГУДБ. [3]

Як приклад, можна навести, розвідувальні донесення, підготовлені за результатами роботи двох румунських агентів, що були закинуті в Одесу через лінію фронту (в донесенні повідомляється, що агенти були схоплені, але зуміли втекти.

Інформаційне донесення № 206

від 21 вересня 1941 року

Моральний стан населення Одеси

Серед жителів, що залишилися в Одесі, відзначено загальне невдоволення тим, що продукти харчування розподіляються по картках і в недостатній кількості. Положення деяких жителів околиць набагато гірше, оскільки вони не включені в карткову систему. Вони змушені шукати для їжі овочі в полях навколо Одеси, часто вони також вдаються до крадіжок.

У загальній масі жителі чекають якомога швидшого позбавлення від поневірянь і обмежень, що нав’язані радами, однак, беручи до уваги заходи вжиті для оборони Одеси, населення зі страхом очікує вуличних боїв.

Невдоволення жителів, дещо компенсується деякими заходами і пропагандою, яку поради ведуть непрямими методами через бессарабців, що вимушено відійшли з відступаючими радянськими частинами, яких приводять як приклад, що рятуються від фашистського терору.

Пропаганда, що проводиться нами через листівки, не доходить до значної частини населення, і в першу чергу до бессарабців, що знаходяться в тилах фронту, так як доставляти туди наші листівки досить важко.

Вони вважали за краще б дезертирувати і втекти, проте в результаті комуністичної пропаганди — постійно задаються питанням — чи не будуть вони піддані тортурам і страчені, при цьому внутрішньо вони більш бажають втекти, ніж далі зносити різного роду позбавлення і жахи війни.

оцінка:

Корисні дані, які підтверджують, отримані раніше з інших джерел.

Необхідно посилити нашу пропаганду, як за допомогою листівок, так і в тилах фронту — куди листівки не потрапляють, і де населення все ще побоюється здаватися.

Більшовицька пропаганда — переважає. [4]

Після взяття Одеси був створений інформаційний центр «Одеса» який, зокрема, займався ліквідацією радянського підпілля та диверсійних груп, у тому числі групи Володимира Молодцова (Бадаєва). І, треба зазначити, що з цим завданням вони впоралися. В 1942 році практично припиняється діяльність підпільників та партизан в Одесі. Слід зазначити, що ще напередодні взяття міста, румунська розвідка мала дані стосовно частини катакомб і вказувала на те, що там можуть ховатися партизани. [5, 110-111]

Румунська розвідка несе відповідальність за репресії проти жителів Одеси і терор щодо єврейського населення. Зокрема, командир Інформаційного центру «В» ІІ-ї секції Румунського Генштабу Александру Іонеску ще в липні 1941 р запропонував «План по видаленню іудейського елемента з бессарабської території, яка перебувала під радянським пануванням».

Після взяття Одеси розвідка наполягала на депортації єврейського населення з міста, мотивуючи це очікуванням десанту з Криму. На думку румунського командування, євреї були прокомуністично налаштовані. [6, 122-123] Попри заперечення з боку призначеного румунами примара (мера) Одеси Германа Пинті, десятки тисяч євреїв були виселені з Одеси і загинули в гетто або таборах смерті.

Розвідувальне супроводження 3-ї румунської армії, яка наступала на Буковину, здійснював інформаційний центр «Сучава», який після захоплення Чернівців, був трансформований в інформаційний центр №1 «Чернівці (інформцентр №2 «Кишинів» був створений у Бессарабії.

У січні 1942 року відбулася внутрішня реорганізація SSI, внаслідок якої вона була розділена на 12 секцій (див. схему):

І — розвідувальна (66 військовослужбовців та 96 цивільних), яка в свою чергу поділялася на три фронти — Південний, Східний та Західний (існування Північного фронту було визнано недоцільним з огляду на розгром Польщі внаслідок німецько-радянської агресії); ІІ — контррозвідувальна мала у своєму складі дев'ять спеціалізованих відділів: секретаріат, політичний, комуністи, економічний, легіонери, меншини, військові, повітряний (aero), резидентура; ІІІ — по зв'язках із іноземними розвідувальними службами (хоча співробітництво обмежувалося переважно Німеччиною); ІV — контрашпигунство (судячи зі всього, мала окремі завдання від контррозвідувальної, яка охоплювала більш широке коло завдань); V — контрсаботаж з трьома відділами (промисловість, комунікації, регіони); VI — зовнішнє спостереження (філерська служба) та цензура кореспонденції; VII — кадри; VIII — юридична; IX — технічна, до якої входили відділ креслень, фотоательє, хімічна лабораторія та типографія; X — радіо; XI — автомобільна (мала в своєму розпорядженні парк автівок); XII — адміністративна. [2, 49-50]

Зміна ситуації на фронті після Сталінградської та особливо після Курської битви, змусили керівництво румунської розвідки замислитися над підготовкою агентури, яка мала залишитися на територіях, звільнених Червоною Армією. Так була створена спеціальна команда «С».

У листопаді 1943 року, Команда мобільного Центру агентури Східного фронту SSI розробила «основні пропозиції, щодо організації агентури, що мала залишатися в тилу Червоної Армії. Ця мережа мала включати в себе:

резидентів (господарі, які забезпечували прийом, проживання та забезпечення, якщо необхідно, документи кур'єрам та агентам) та інформаторів, що мали збирати інформацію військового, економічного та політико-соціального характеру, яка мала передаватися в SSI кур’єрами або радіозв'язком;

радіопередаючі пости, які мали збирати інформацію окремо або через агентів. Формувалися за рахунок агентів, що пройшли технічне навчання в SSI;

пошукові агенти, які шукають та збирають військову, економічну та політико-соціальну інформацію; різні документи (посвідчення особи, документи на відрядження, водійські права), марки, а також інші діючі документи (військові та цивільні) з окупованих регіонів, важливі статті з преси. Їм довелося шукати можливість самостійно перетнути лінію фронту за допомогою пароля та звітувати перед SSI. У цій категорії агентів слід було використовувати якомога більше людей з різних категорій та соціальних верств (включаючи в'язнів).

кур'єри для отримання інформації від мешканців та доставки їх на румунську територію. Передбачалося, що вони мали прибувати на територію, підконтрольну Червоній Армії, зустрічатися з резидентами для отримання інформації та документів. Для цих місій повинні були використовуватися особи, які походять з цих територій, евакуйовані через Прут або, якщо можливо, в'язні.

групи українських націоналістів. Лідери групи в обмін на підтримку, надану в їхніх діях, мали надавати військову, економічну та політико-соціальну інформацію через своїх кур'єрів та агентів, щоб їх визнавали за заздалегідь заданими паролями. [7, 91]

Так, в Трансністрії (регіон між Дністром та Бугом з центром в Одесі) передбачалося залишити 250 агентів та 19 рацій, в Бессарабії — 220 агентів та 16 рацій, в Буковині — 150 агентів та 9 рацій. [7, 96-97]

Проте, переворот 23 серпня 1944 року, усунення від влади маршала Антонеску та перехід Румунії на бік союзників, не дала можливості реалізувати ці плани. Еуджен Крістеску був заарештований. SSI була перейменована в Інформаційну (розвідувальну службу) Військового міністерства, її очолив Іон Ліссієвич.

А після встановлення комуністичного уряду на чолі з Петру Гроза 14 березня 1945 р. розвідка отримала нову організаційну структуру, до складу якої входили: керівництво Служби, Секретаріат, Секція I — розвідка, II — контррозвідка, III — технічна; IV — адміністративна, V — персонал, VI — правова. [7, 281]

У доповіді, підготовленій спеціалізованими кадрами Воєнного міністерства 24 вересня 1944 р. наводяться наступні факти щодо чисельності SSI. У складі штату було 89 офіцерів (з них 64 діючі та 25 — у резерві), 24 унтер-офіцери, з них 22 діючі та 2 у резерві, 804 цивільні службовці. Бюджет на 1944-1945 рр., становив 560 000 леїв, крім секретних фінансових коштів. Технічне обладнання складалося з 3 пересувні станції бездротового телеграфу на автомобільному шасі, 2 стаціонарних станції, 3 напівстаціонарних станції, 26 портативних станцій, пересувний пеленгатор. Засоби руху: 100 автомобілів, 40 вантажних автомобілів та ремонтна майстерня”. [7, 263]

Прихід до влади комуністів знаменував радикальні зміни як в політичній структурі Румунії, так і в завданнях її спецслужб. Починається нова сторінка в їх історії. Нова структура, створена на базі SSI та Сігуранци, увійде в історію як Секурітате — одна з жорстокіших спецслужб Східного блоку.

Артем Филипенко, завідувач сектору досліджень Південного регіону в м.Одесі НІСД

1. Troncota Ch. Omul de taina al Maresalului — Bucuresti.: Ed. Elion, 2005 – 443 p.<.li>

2. Moraru P. Romania si batalia informatiilor intre Prut si Bug (1940-1944) — Bucuresti, Editura Militară, 2011 – 324 p.<.li>

3. Національний архів Республіки Молдова (НАРМ) — ф.706 — оп.2 — д.4 — л.528-530<.li>

4. НАРМ — ф.706 — оп.2 — д.4 — лл.552-553<.li>

5. Rotaru J., Burcin O., Zodian V., Moise L., Mareşalul Antonescu la Odessa — Editura Paideia, 1999 — 256 p.

   Constantin I. Gherman Pântea între mit și realitate — Bucuresti.: Editura Biblioteca Bucureștilor, 2010 — 384 p.

6. Moraru P. Serviciile secrete si Basarabia (1918-1991). Dicţionar. — Bucuresti.: Ed. Militară, 2008 — 319 p.

Джерело