В останні тижні чи навіть місяці, коли можливість нападу РФ на Україну стала актуальною темою для всього світу, низка західних ЗМІ опублікували карти, на яких стрілочками зображені основні напрямки російського вторгнення в Україну.
І одна з таких стрілочок зазвичай веде або з Молдови в бік Одеси, або навпаки, вказуючи на Придністровський регіон, де нині справді розташовані російські війська.
За версією самої Росії – це «миротворці, які оберігають мир на території замороженого конфлікту. За міжнародним правом (що підтверджено рішеннями ЄСПЛ), Придністров’я – це територія під контролем РФ, політичним та військовим.
Військовий контингент, що присутній там з боку держави-окупанта, має офіційну назву Оперативна група російських військ (ОГРВ). ОГРВ створена із залишків колишньої 14-ї російської армії, що була розміщена тут на початку 1990-х та брала активну участь у Придністровському конфлікті. Ба більше, саме її присутність стала ключовою причиною того, що Молдова досі лишається розділеною.

Через це з ОГРВ часто пов’язують жорсткі чи навіть апокаліптичні сценарії для Півдня України і, зокрема, Одеської області.

Але наскільки реальною є загроза? Яких саме небезпек і якого рівня варто очікувати з Придністров’я? Ми пояснили це у короткому наочному відео.

А тих, хто віддає перевагу текстовій версії, запрошуємо до читання.

Нерухомі військові

Для оцінки будь-якого військового формування найважливішими є кілька параметрів, у тому числі їхня чисельність, озброєння, рівень підготовки, наявність бойового досвіду, мобілізаційний резерв.

Почнемо з чисельності. Сама по собі ОГРВ є досить нечисельною: два мотострілецьких батальйони плюс підрозділ управління.

Загалом це – від 1500 до 1700 військовослужбовців РФ.

Та ще важливіше – хто саме там служить.

Назвати усіх солдатів оперативної групи «російськими військовими» можна лише формально. Більшість із них є росіянами за паспортом – але не більше.

Переважна більшість складу ОГРВ комплектується з місцевих жителів, які мають російське громадянство. А специфіка Придністров’я така, що тут більша частина молоді має російський паспорт, тож буквально кожен може претендувати на цю службу. Зважаючи на брак робочих місць у «республіці, це для багатьох – просто робота, із прийнятною зарплатнею і доволі безпечна.

Річ у тім, що на відміну від усіх інших військових РФ, військовослужбовці ОГРВ мають мінімум шансів поїхати служити кудись в іншу гарячу точку, де Росія веде військову діяльність. Зрештою, вони не мають навіть військової підготовки! І це – не привілей, а реальність, з якою РФ не може нічого зробити. Проілюструвати її найпростіше на наступному прикладі.

На відміну від солдатів, командний склад ОГРВ приїжджає з Росії.

До початку російсько-української війни «постачання» російського контингенту на цю територію здійснювалося через територію України (причому це відбувалося за згодою Кишинева, але це окреме питання). Утім, від 2014-15 років цей канал закрився, в 2015-му Верховна рада денонсувала двосторонню угоду з Москвою.

І постало питання: як здійснювати ротацію?

Придністров’я не має кордону з РФ. Аеропорту, здатного приймати літаки, в Придністров’ї також немає, та навіть якби був – Україна чи Румунія відмовили би військовим літакам у наданні повітряного коридору.

Тому зараз військові РФ приїжджають через Кишинівський аеропорт, і за чинної влади Молдови, як правило, змушені робити це нелегально, маскуючись під «туристів». Декого з них молдовські прикордонники виявляють і відправляють додому.

Очевидно, що за таких умов про масову ротацію не може йтися.

Замасковані російські війська

Зі складу ОГРВ формуються і підрозділи «миротворців», які несуть службу в зоні безпеки разом із молдовським та придністровським контингентами.

Значно чисельнішими за російський контингент є незаконні військові формування так званої «Придністровської Молдавської республіки».

Зрозуміло, що за фактом ці збройні формування – це проксі-війська Росії, військове управління ними здійснюється російськими офіцерами. Наприклад, навесні 2020 року в Тирасполі з’явився генерал-майор Віталій Разгонов, який до цього обіймав посаду начальника Новосибірського вищого військового командного училища, а у Придністров’ї став радником «президента» та увійшов до складу «ради безпеки».

Чисельність незаконних військових формувань Придністров’я оцінюється у 7-8 тисяч осіб. Їхня основа – чотири мотострілецькі бригади. Дві на півдні (у Тирасполі та Бендерах), одна у центрі, в Дубоссарах, одна на півночі, у Рибниці. Проте ці бригади – неповного складу. В деяких із них чисельність не перевищує 500 осіб. Для розгортання у повноцінні бойові одиниці вони потребуватимуть докомплектування.

Враховуючи увагу, яку приділяє Придністров’ю Україна, приховати мобілізаційні заходи буде складно.

З мотивацією та бойовою підготовкою їхніх бійців все так само складно, як і у ОГРВ, а може, й гірше. По суті, «ротація» військових відбувається між офіційними військами РФ у Придністров'ї та їхніми проксі з так званої «придністровської армії. Ані ті, ані ті у своїй масі не мають воєнного досвіду.

Окрім мотострілецьких бригад, є також артилерійський та зенітно-артилерійський полки, батальйони спецназу, розвідувальний, танковий, інженерно-саперний, зв’язку та ремонтний. Також до «військових» можна додати частини «Міністерства держбезпеки» та «Міністерства внутрішніх справ», але проблеми від цього не зникають.

Техніка є, але…

На озброєнні російської армії та їхніх проксі в окупованій частині Молдови є легка бронетехніка, переважно БТР та БРДМ-2, протитанкові гармати та міномети.

Є і наступальне озброєння – танки Т-64 (офіційно 18 машин, але свідки кажуть, що менше) та РСЗВ типу «Град».

Але чи вміють військові ними користуватися?

З 2014 року кількість навчань та тренувань як ОГРВ, так і НЗФ Придністров’я суттєво зросла, причому їхній характер свідчить швидше про те, що відбивати вони збираються саме атаки з боку України (наприклад, відпрацьовуються відбиття авіаційних атак чи танків, в той час як у Молдови немає ні одного, ні іншого), у тому числі диверсії.

Більшість навчань відпрацьовують оборону, хоча є і наступальні, наприклад танковий батальйон тренується постійно.

Проте стрільби з «Градів» не проводилися.

Про бойовий досвід що ОГРВ, що придністровських НЗФ вже йшлося – він відсутній.

Тож російський контингент, включаючи проксі-війська, розташовані у Придністровському регіоні Молдові, явно поступається частинам Збройних сил України, розташованим в Одеській області, за всіма показниками – і за потенціалом, і за рівнем підготовки, і за мотивацією, і за чисельністю.

То чи є загроза?

Зважаючи на це, чи варто звертати увагу на російські війська у Придністров’ї? Відкриття «молдовського фронту» наступу на Україну з боку Придністров’я навряд чи є можливим.

Однак гібридні дії з боку Росії, диверсії, розвідувальна діяльність тощо на території Одеської області не виключені. Не дарма найбільш підготовленими формуваннями Придністров’я є підрозділи спецпризначення.

Тема окремої розмови – величезні склади озброєння та боєприпасів (переважно дуже старих, але все ж небезпечних) у селищі Колбасна, поруч з українським кордоном. Без сумніву, в разі, якби гібридна активність росіян у 2014-2015 році завершилася успіхом, саме Придністров’я з його запасами озброєнь становило б базу для різноманітних проксі-формувань якої-небудь «Одеської народної республіки».

Але зараз ця небезпека не настільки актуальна.

Тож військову загрозу з боку Придністров’я не варто перебільшувати і точно не варто прирівнювати до тих, що виходять з інших напрямків під контролем РФ. Вони просто неспівставні.

І насамкінець відповімо на питання, чи варто Україні вдаватися до якихось асиметричних військових дій стосовно Придністров’я.

Почнемо з того, що не потрібно вимірювати молдовську ситуацію українськими мірками. Так, в Кишиневі пам’ятають, що Придністров’я – це частина Молдови, наполягають на виведенні російського військового контингенту тощо, але там навіть найгарячіші голови не обговорюють військовий варіант повернення Придністров’я. Щодо цього у Молдові є консенсус.

Щодо цього у Молдові є консенсус.

Національну армію Молдови за рівнем боєздатності та оснащення можна вважати рівною, або за деякими параметрами – гіршою за незаконні збройні формування «ПМР».

Перемовини на дипломатичному рівні тривають вже 30 років і без особливого результату. Як би прикро це не лунало, в Кишиневі вже звикли жити без Придністров’я, а декому з представників політичної та бізнес-еліти Молдови ще й зручно з ним, оскільки невизнаний статус регіону – можливість здійснювати різноманітні оборудки.

Україна не може бути більшим прихильником реінтеграції Молдови, аніж сама Молдова. Але є спільні точки, де можливе поєднання зусиль, такі як досягнення Молдовою енергетичної незалежності, виведення російських військ тощо. І головне – не малювати апокаліптичні сценарії, вірити в ЗСУ та нашу спроможність чинити спротив.

Утім, це не означає, що Україна не може допомогти реінтеграції сусідньої держави. Може, має і часом навіть допомагає. Але це – тема окремого дослідження і не однієї статті.

Автор: Артем Филипенко, експерт Національного інституту стратегічних досліджень

За редакцією Сергія Сидоренка, Європейська правда»

Джерело