Продовжуємо публікацію огляду знакових книжок сучасної української літератури. Друга п’ятірка дуже потужна. Якщо ви досі не знайомі із сучукрліт та не знаєте як до неї підступитись, сміливо хапайте будь яку із добірки.

Частина 1

Жадан С. «Інтернат» (Чернівці, 2021)

Сергій Жадан – український письменник, перекладач, громадський діяч, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма», автор популярних романів «Депеш Мод» (2004), «Ворошиловград» (2010), «Месопотамія» (2014), «Інтернат» (2017), прозових та поетичних збірок «Біг Мак» (2003), «Ефіопія» (2009), «Життя Марії» (2015), «Антена» (2018), «Список кораблів» (2020) та інших. У книгах Сергія Жадана відбилися знакові події епохи: розпад СРСР, надії та розчарування, війна та пошуки виходу з кризи. І все це переломлюється через призму людської особистості — живої, мислячої, люблячої, яка страждає і намагається знайти опору в нещадному світі.

Жадан належить до когорти українських авторів, яких найчастіше перекладають за кордоном – його твори можна прочитати тридцятьма мовами. А літературні твори його авторства відзначені багатьма національними та міжнародними нагородами. Цей рік став особливо плідним на нагороди: письменник став лауреатом Премії миру Німецької асоціації видавців і книготорговців, премії EBRD Literature Prize 2022 за роман «Інтернат» та став Людиною року за версією польського видання «Gazeta Wyborcza». У березні 2022 року Комітет літературознавчих наук Польської академії наук висунув Сергія Жадана на Нобелівську премію з літератури.

Наразі Сергій Жадан як волонтер допомагає ЗСУ та українцям, що постраждали від війни.

«Інтернат» – третя книга Сергія Жадана після «Життя Марії» та «Тамплієрів», яка стосується теми військових дій в зоні АТО. І хоча, насправді, автор прямо не називає ні локацію, ні часові рамки, через натяки та штрихи безпомильно прочитуються події зими 2015 року на Сході України.

Молодому вчителю української мови Паші треба потрапити в охоплене полум`ям війни місто – там в інтернаті залишився його племінник. Навколо панує сум'яття та рвуться снаряди, постійно рухається кордон. За три дні дороги він на власні очі побачив як воєнні реалії перекроюють та перемелюють людські життя. Війна нещадна до всіх: до дітей з інтернату, людей на переповненому вокзалі, мешканців маленького будиночка, які ховаються у вогкому підвалі та виявляються щедрими на прихисток незнайомцям, до українських воїнів. Паша – класичний представник людини без чіткої громадянської позиції, живе у своїй мушлі та ігнорує все, що відбувається на Донбасі. Він учитель української мови, але не розмовляє нею – вона для нього неначе іноземна. Про виховну складову його викладацької діяльності також не йдеться – жодного разу він не розмовляв із дітьми про війну. Аж ось, раптово, він стає свідком та учасником жахливих подій. Звичний хід життя безповоротно порушується. Тепер настав час боротися за власне виживання та вирішити, за якими барикадами маєш бути.

«Інтернат» – глибока робота, наповнена алегорією та порівняннями. За настроєвою тональністю простежується певна алюзія до «Дороги» Кормака Маккарті. Сергій Жадан написав дуже правдиву, чесну та відверту історію. Інакше і не могло бути, адже Жадан пише про те, що болить.

Матіос М. «Букова земля» (Київ, 2020)

Марія Матіос – українська поетеса, прозаїк і публіцист. лауреатка різноманітних літературних премій, зокрема, Національної премії України імені Тараса Шевченка з літератури (2005), Коронації слова (2007) та ін.

«Букову землю» письменниця писала протягом майже десяти років. У 2019 році книга перемогла у номінації «Сучасна українська проза» на Всеукраїнському рейтингу «Книжка року-2019». Це пронизливий і глибокий роман-панорама довжиною у 225 років: від ХІХ століття до сучасності. Події охоплюють широку географію — від маленького хутора Сірук до світових столиць: Відня, Будапешта, Варшави – і закінчуються 2014 роком біля Станиці Луганської. Марія Матіос переплітає між собою кілька поколінь чотирьох родин: Берегівчуків, Васильків, Вівчарів і Ваґнерів. Через осмислення долі кожної з цих родин постає насичена подіями історія краю. Письменниця подає її крізь призму не тільки української історії, але й історії загальноєвропейської.

«Букова земля» – квінтесенція тих історичних знань, які увібрала в себе Матіос з розповідей, переказів та багаторічного дослідження архівів. Перед читачем постають ретельно та достовірно змальовані картини побуту, історичні персоналії та події. Це болюча книжка про Буковину («буковий край») та непрості долі його людей.

Авторка хронологічно точно розмежовує частини роману: ім’я персонажа, місце дії, дата. Кожна частина роману логічно завершена – їх можна читати окремо. Щоправда, тільки після прочитання книжки повністю стає зрозумілий основний задум письменниці. Окремим персонажем роману є мова. Вона лексично розкішна. Благозвучні описи Буковини, села та людей з використанням діалектів надають книзі особливого гуцульського чару. Марія Матіос вміє зачепити словом найтонші струни душі.

Матіос говорить про людину як найважливішу частину світу. «Букова земля» – це ода рідній землі, її треба дуже любити, щоб так про неї написати. Поєднання героїчного і трагічного, відчуття безвиході й розуміння вічності буття, ліричного суму за минулим і утвердження неминучості такого незрозумілого сьогодення підкреслюють вписаність «Букової землі» в сучасний літературний процес.

Андрухович С. «Амадока» (Львів, 2020)

Софія Андрухович – українська письменниця, перекладачка і публіцистка, донька Юрія Андруховича. «Амадока» третій і наймасштабніший роман письменниці.

Герой роману дивом залишається живим після перебування в одній із гарячих точок на Сході України. Понівечений до невпізнанності, він повністю втратив пам’ять: не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Його знаходить дружина із незвичним ім'ям — Романа. Вона стає його пам'яттю та терпляче допомагає складати пазли його минулого життя.

Головний символ роману – Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Воно зникло безвісти як і тисячі, мільйони людей на війні, під час сталінських репресій, Голокосту. Софія Андрухович в своєму романі намагається стати їхнім голосом.

В «Амадоці» розкрито дуже потужні емоції, глибокі думки та сильні образи. Тут є і про Голокост на Галичині, і про Розстріляне Відродження, і про війну на Донбасі. В романі багато метафор, алюзій та доль, які якимось чином змотані у клубок, хоча існують у різному часі і просторі. Це роман-квест, де відповіді і підказки щодо купи загадок просто розкидані щедрою рукою авторки то тут, то там. Від читача потрібно лише одне – читати уважно, навіть коли він тоне у колосальній кількості прикметників, епітетів, синонімів, повторень.

Тамара Горіха Зерня «Доця» (Київ, 2019)

Горіха Зерня — псевдонім Тамари Дуди (1976) — успішної перекладачки, відомої своєю волонтерською діяльністю: з самого початку війни вона зробила сотні виїздів на передову, постачаючи українським військовим найнеобхідніше. Її дебютний роман «Доця» вийшов у видавництві «Білка» та одразу став бестселером. Наприкінці 2019-го був відзначений як книга року ВВС.

Головна героїня твору – звичайна дівчина, яка вимушено переїздить із Волині до Донецька, переживає період «притирання» до такого несхожого міста, але поступово віднаходить гармонію із ним. Вона створює скляні вітражі дивовижної краси, знаходить команду однодумців, і поступово це захоплення переростає в успішний бізнес. Весною 2014 року всі надії та плани розлітаються на дрібненькі скельця: приходить страшна і безжальна війна.

«Доця» – це реальні історії людей, переплетені у художній роман (багато героїв мають своїх реальних прототипів); книга про мужність, про жертовність, про відданість. З кожним розділом героїня виявляє в собі все більше сил: вона втрачає родину, дім, роботу, ілюзії, але збирає уламки життя заново, віднаходить новий смисл і нову опору.

У «Доці» зображено початковий етап війни – час, коли української армії майже не існувало, коли вся оборона трималася на запалі добровольців і волонтерів, коли українське суспільство ще не до кінця усвідомлювало, що відбувається навколо взагалі. Авторка чимало уваги приділяє психології, але, мабуть, не так психологічному розвитку конкретних персонажів, як загалом психології людини на війні. Книжка написана живою та простою мовою, що надає тексту емоційної насиченості. Всі сюжети виписано динамічно та пружно.

Прохасько Т. “Непрості” (Львів, 2018)

Тарас Прохасько — сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Володар багатьох літературних нагород та премій. Серед них: премія видавництва «Смолоскип», премія імені Джозефа Конрада, «Книга року» та інші.

«НепрОсті» були вперше опубліковані ще у 2002 році видавництвом «Лілея-НВ» (Івано-Франківськ). Цей філософський, місцями незрозумілий, місцями дивний, а місцями прекрасний роман посів чільне місце серед кращих зразків сучасної української літератури.

Цей роман більше подібний до філософської публіцистики. Головні герої – Франц, Себастян і Анна просто живуть в Карпатській Україні. Їхнє життя-буття, їхні переживання, ревнощі, палкі почуття і є основним сюжетом роману «НепрОсті». Самі НепрОсті – це невловимі гуцульські чарівники-мольфари, які живуть своїм життям і не рідко втручаються в людські долі. Опис подій перемежовується з окремими сентенціями афористичного характеру.

Основним мотивом роману є ностальгія. Ностальгія за тією епохою, коли творчий дух був нетерпимий до будь-яких обмежень, коли робили все, що хотіли, коли у світі ще були «білі плями», які можна було заповнювати й дивуватися знайденому та побаченому. У романі вигадливо зміщено й перемішано часові шари, стани психіки й логічні орієнтири. Але все це не тільки не дратує, а навіть не викликає жодних запитань.

Книжку Прохаська варто читати як мантру, як замовляння. Це свого роду проникнення у якусь незрозумілу космічну свідомість Карпат. І водночас це прониклива історія життя і кохання, як би це банально не звучало на тлі епох та війн, що вирували довкола. Крім того, це історія про уявне місце сили, куди кожен хотів би потрапити. Такий собі чудовий Ялівець із джином, курортами та світським життям, довкола якого стремлять суворі гірські вершини.

Нагадуємо, що всі книги є у фонді Одеської національної наукової бібліотеки. Замовити їх можна через персональний абонемент, який працює в читальному залі ОННБ за адресою вул. Акад. Філатова, 1.

Запрошуємо до прочитання!

Провідний бібліограф

Стягайло Вероніка.