Кожна епоха народжує майстрів, які своїм подвижництвом та самопожертвою розчищають «замулені» забуттям та бездуховністю джерела самобутнього народного мистецтва. Наприкінці 60-х років ХХ століття у селі Троїцькому Любашівського району взяв на себе місію відродження народного живопису простий колгоспник Ростислав Михайлович Палецький.

Творець тисяч декоративних полотен, визнаний у світі майстер декоративно-прикладного розпису, він навчав цього жанру народного малярства сільську молодь. А досягнувши високих вершин і ставши заслуженим майстром народної творчості, Р.М. Палецький трагічно загинув. Загибель Майстра на якийсь час приголомшила його учнів та послідовників. Потім прийшло розуміння, що поряд жила і творила неординарна людина, яка бачила і відчувала світ по-особливому, геніально відтворюючи його на своїх філософських картинах. Час ще й показав, що квіти, посаджені Ростиславом Палецьким у ґрунт національного живопису, буйно розрослися і пустили глибоке коріння.

Нині їх плекає і щедро «поливає» своїм талантом учениця троїцького майстра Лариса Миколаївна Бабінець. Вона продовжила справу свого вчителя і вдосконалила започаткований ним південний стиль декоративно-прикладного мистецтва. А в створених нею дитячих студіях «Нев’янучі барви» і «Дивоцвіт» опановували ази троїцького малярства та вдосконалювали свою майстерність десятки школярів. Адже народний малюнок – це безмежний простір людської фантазії та естетичного смаку.

І в цьому безмежжі знайшлося місце талантові гарної троїцької дівчини, двадцятирічної студентки економічно-правового факультету Одеського національного університету імені Мечникова Ірини Бойченко.

Лариса Миколаївна Бабінець згадує, як дівчинка вперше переступила поріг її дитячої студії «Дивоцвіт» – маленька, але рішуча, з допитливими очима. Лариса Миколаївна з радістю почала з нею займатися, адже її мати, вчителька молодших класів НВК «ЗОШ І – ІІІ ст.-с/г ліцей» с. Троїцького Тетяна Георгіївна брала уроки малювання у самого Палецького.

– Моїм завданням було навчити Іринку розуміти світ декоративних образів, розкрити секрет стилізації, композиції і розвинути їхнє художнє мислення, – ділиться спогадами Л.М. Бабінець. – За півроку малюнки дівчинки вже вирізнялися серед робіт інших дітей. Її розписи приваблювали композиційною завершеністю, вишуканістю та витонченістю декоративних елементів, а також вдалою кольоровою гамою.

Ставши студенткою, Ірина Бойченко далі малює. Щоразу її роботи стають змістовно виваженими і художньо завершеними. Навіть заміжжя не завадило їй займатися улюбленою справою, а її суджений та його батьки з інтересом та розумінням ставляться до художнього дару Ірини…

– Мої маленькі учениці стали дорослими жінками, але продовжують малювати, – ділиться роздумами народний митець Л.М. Бабінець. – Хіба ж це не радість? Це нагорода за ті роки, коли держава презирливо ставилася до народних митців, коли національне мистецтво переслідувалося, а до творців українських орнаментів були налаштовані вороже. Вони були під прискіпливим наглядом нишпорок КДБ. Боляче навіть згадувати!

На щастя, це все залишилося в минулому. Справу Ростислава Палецького продовжують молоді, талановиті руки моїх учнів.