Новітній українській історії уже 19 років. За ці роки сформувалася політична еліта, економіка країни зазнала певних перетворень, та й всі ми теж змінилися. На тлі всіляких перетворень і змін найбільше радують, зігріваючи душу, речі постійні. Ну скажіть, як не радіти, коли зустрічаєшся з людиною, яка керувала підприємством близько 30 років! Воно не тільки «вписалося» уже в 90-ті роки минулого століття, у нові економічні умови, коли багато які з них перебували у стані глибокої депресії, але й динамічно розвивалося і розвивається досі. Йдеться про Ізмаїльську експлуатаційну дільницю автомобільних доріг, яку донедавна очолював Василь Павлович АНТОНЮК. На останній сесії районної ради Василя Павловича обрали її головою.

– Василю Павловичу, чи складно було Вам зважитися на такий крок і, образно кажучи, зробити крутий життєвий віраж?

– Чесно скажу, для мене це дуже непростий крок, адже в автодорі я працюю з 1979 року. Спочатку працював майстром дільниці, а потім, з 1982 року, очолив це підприємство. Свою професію люблю і всією душею прикипів до колективу. Я, як Ви знаєте, член Партії регіонів, і коли на одних зборах до мене з пропозицією звернулися однопартійці, я погодився, тому що зрозумів – з'явилася можливість реалізувати конкретні плани, ідеї, пов'язані з тим, щоб вивести район на передові позиції.

Одразу після сесії я поїхав на підприємство – знав, що мене там всі чекали. Подякував колегам, за спільну працю. Розставання у нас вийшло дуже зворушливе, хвилююче: дехто навіть плакав. Всього на підприємстві я пропрацював 31 рік, і 29 з них – керівником. Як прибув після інституту за розподілом, так і залишився тут. Ми розвивалися, ніколи не тупцювали на місці. Всі ці роки були у передовиках. І зараз наша Ізмаїльська дільниця – одна з кращих в Облавтодорі. Я з гордістю можу сказати, що залишив після себе стабільне підприємство, що динамічно розвивається.

Ми ніколи, навіть на день, не закривалися, не скорочували штати, не затримували зарплату – а у колективі трудиться близько 120 чоловік. У нас є дільниці у Болграді, Спаському, Саф'янах та в Ізмаїлі. Своє завдання – обслуговувати державні дороги – підприємство виконує сумлінно.

– Які кроки повинна зробити районна влада, депутатський корпус, щоб Ізмаїльщина стала розвинутим, стабільним в економічному плані регіоном?

– Добре пам'ятаю, яким був район понад 30 років тому. Без перебільшення – це був квітучий край. Наведу для підтвердження лише один приклад: у ті роки тільки один Ізмаїльський район постачав на консервний комбінат 67 тисяч тонн овочів за сезон! На комбінаті навіть був свій флот, що возив пульпу – томатний сік з островів. Економіка розвивалася, споруджувалися об'єкти соцкультпобуту: БК, ФАПи, дороги. Все краще було споруджено і створено у ті роки. Але через певні причини змінилися виробничі відносини, і на це ми не могли і не можемо уже вплинути, хоча, я вважаю, багато чого на початку 90-х було зроблено – м'яко скажу! – некоректно. І, як показав час, даремно, неправильно. Саме тому ми зараз так болісно і довго перебудовуємося. Однак повернімося до завдань сьогоднішнього дня, до завдань влади. Їх чітко сформулював губернатор Едуард Леонідович Матвійчук під час свого робочого візиту на Ізмаїльщину. Влада повинна бути зрозумілою людям. Це перше. І друге завдання – вся робота влади повинна бути результативною. Які ж проблеми сьогодні можна назвати першочерговими? По-перше, потрібно навести лад із землею. По-друге, активно працювати з платниками податків, підтримувати бізнес – підприємців, фермерів. І це за однієї умови – якщо вони працюють легально, у межах закону, якщо створюють робочі місця, залучають інвестиції. Переконаний, над цими проблемами повинні працювати всі органи влади. Що ми повинні зробити ще? Губернатор особливо підкреслив: влада на місцях відповідає за все. Раз таке завдання поставлено, отже, союзниками влади повинні бути всі, зокрема і контролюючі, перевіряльні органи. Всі повинні працювати на єдиний результат! Щодо сіл, то тут, я вважаю, сільський голова і секретар сільської ради відповідають за все, що відбувається у громаді. Вони теж повинні відчути себе владою, а не об'єктом корупції, як це дехто намагається уявити. Всі соціальні питання, починаючи з народження дитини і закінчуючи смертю людини, економічна ситуація – все повинно бути у полі зору влади на селі. Не приховаю, коли я довідався, що Ізмаїльський район в обласному рейтингу посідає не зовсім гідні позиції, сприйняв це з болем. Як же так? Ніби, бюджет виконується, програми соціально-економічного розвитку теж – на сесіях же ми говоримо про це і затверджуємо рішення відповідні, – і тут такий прокол! Мимоволі я переношу це на своє підприємство, де працював. Знаю, що у такому випадку керівникові дуже важко розмовляти з представниками влади вищого рангу, у нього навіть немає морального права на це. Право на те, щоб висловлюватися, у тебе є тільки в одному випадку – якщо ти сам, як керівник, на висоті. Коли ти робиш усе можливе і навіть неможливе, щоб іти вперед, коли ти рухаєшся, а не виправдовуєшся і не киваєш то на одного, то на другого. Саме так я розумію завдання влади на даний час.

– А яка, на Вашу думку, роль депутатів у цьому процесі?

– Я вже підкреслював, що весь депутатський корпус Ізмаїльщини – депутат обласної ради, представники районної та сільської рад – це влада. І при вирішенні всіх соціальних та економічних питань вона повинна бути єдиною і діяти в унісон.

Розумію, що депутатський корпус на всіх рівнях репрезентує різні політичні сили. І разом з тим я закликаю всіх депутатів Ізмаїльської райради, сільських рад – давайте разом ефективно працюватимемо на район, а отже – на країну, на область. Давайте залишимо осторонь всі свої політичні уподобання, симпатії та амбіції і разом якісно поліпшуватимемо життя своїх земляків. Ми повинні жити і працювати так, щоб політика відійшла на другий план, а на перший план вийшла б економіка. Провідну роль у суспільстві повинно відігравати виробництво. От у зв'язку з цим я готовий розглядати будь-які пропозиції, спрямовані на поліпшення життя людей.

– Василю Павловичу, як Ви вважаєте, якими повинні бути взаємини між містом і районом? У чому виражається взаємний інтерес громад? Чи є плани, пов'язані з розвитком переробної галузі?

– Справді, розвиток агропромислового комплексу – одне із ключових наших завдань. Не можна займатися вирощуванням тільки зернових і технічних культур, тільки рослинництвом. Це не зовсім правильно і однобоко. Якщо розібратися, то природно-кліматичні умови у нашому краї ідеально підходять для розвитку овочівництва, садівництва, виноградарства. Згадайте, як усе було грамотно й по-господарському вибудувано 30 років тому: були фрукти, овочі, сіялося зерно, тому що розвивалося тваринництво, була і переробка. За тих часів в Ізмаїлі майже на кожному перехресті функціонували колгоспні ларки, овочі коштували копійки. Я розумію, що такого уже не буде. Але взяти краще з минулого ми можемо і повинні. Місто і район повинні співіснувати і жити нормально, використовуючи всі резерви і можливості. А якщо виникають якісь конфліктні питання, то вирішувати їх повинні у робочих кабінетах керівництво міста і району, а не виносити на публіку і не обговорювати на сесіях. Я не розумію, коли люди з'ясовують відносини. Це не зовсім правильно.

Зараз міська громада готується до виборів. Я не знаю, як вони відбудуться, але хочу особливо підкреслити: ми будуватимемо нормальні, ділові і ефективні відносини з міською владою. Це наш обов’язок. Хто б не був обраний міським головою, ми – підкреслюю знову – за ділові й довготермінові відносини.

– Як Ви гадаєте, чи існують сьогодні у влади дійові важелі і можливості, щоб вплинути на недбайливих господарників?

– У влади, якщо чесно сказати, завжди є важелі впливу, тільки ними треба правильно скористатися. Тут важливо насамперед об'єктивно оцінити ситуацію. Болюче для нас питання, наприклад, використання землі. Влада на місцях, однозначно, повинна підтримувати будь-які починання, якщо вони йдуть на користь громаді, скажімо, створюються робочі місця і до скарбниці надходять кошти. Це головні пріоритети. Так треба підходити до будь-якого підприємця, фермера, керівника сільгосппідприємства. Сьогодні, щоправда, у нас у країні стільки важелів, орієнтованих на те, щоб щось заборонити: Держстандарти, інструкції, реляції та всілякі інші обмеження. І якщо діяти відповідно до них, то за лічені дні і години ми можемо заблокувати всю Україну. Але цього не треба робити. Влада повинна уважно подивитися, розібратися, як поводиться той або інший представник бізнесу: чи порядно, чи сплачує податки, як виплачує зарплату тощо. Якщо все у межах закону – не заважати йому. Я глибоко переконаний, що поштовх до розвитку, динаміку і прискорення нам може дати тільки виробництво. А решта сфер – тільки додаток до нього.

– Мабуть, Ви плануєте виїжджати у села...

– Обов'язково. У моїх планах – познайомитися з усіма сільськими головами (хоча я їх і так знаю) і з активом сіл. Хочу розробити такий графік, щоб півдня я працював у раді, а в другу частину дня я виїздив, тому що наше виробництво – там, у селах. Як голова ради я повинен знати, як там люди працюють. Однозначно, виїжджатиму. І часто. Мені цікаво знати, які можливості є у місцевої сільської влади, чим їй можна допомогти і що від неї вимагати. Такий буде підхід. Тому що цю вертикаль влади треба вибудувати донизу. Обов'язково їздитиму на всі будівництва, до сільгоспкооперативів, на збирання врожаю тощо. Пасивним чиновником не буду. Це вже точно!

– Сьогодні успіх будь-якої справи залежить і від того, як лобіюються інтереси району у вищих інстанціях.

– Звичайно! Те, що корисно для Ізмаїльщини, ми обстоюватимемо. І це добре сьогодні розуміють і Президент, і губернатор, тому що основний наголос вони роблять на результат. Я вірю, що Партія регіонів, яка прийшла до влади, – серйозна політична сила, що здатна розв’язати основні, базові проблеми у державі. Хоча і непросто це зробити: подивіться, у якому стані ми одержали країну...

– Василю Павловичу, що для Вас означає «жити по совісті»?

– Жити по совісті для мене – це працювати чесно. Бути порядним, ставитися до людей так, щоб тебе розуміли і з тобою рахувалися. Жити по совісті – це і залишити після себе добрий слід.

– Ви вважаєте, талантам треба допомагати чи вони проб'ються самі?

– Талантам обов'язково треба допомагати. Переконаний у цьому. Я завжди радію, коли зустрічаюся з людьми. Кожен мені чимось цікавий. У нас, у Бессарабії, і на Ізмаїльщині зокрема, дуже багато талановитих людей: і в мистецтві, і у спорті, і у виробництві. І їх треба всіляко підтримувати, звертати увагу на їхні потреби. Коли ми їх не помічаємо – ми їх втрачаємо. А це не зовсім правильно, тому що відродження нашого краю пов'язано саме з ними, талановитими, обдарованими людьми. Крім того, я глибоко переконаний: будь-яка добра справа до тебе ж повертається, живе у віках.

– І останнє запитання: Ви розгадали формулу людського щастя чи ще розгадуєте? У чому воно, на Вашу думку?

– Людське щастя, я вважаю, – це сукупність складових, де все повинно співпасти: і особисте життя, і трудова діяльність, і твоя перспектива. Це така система координат, що робить нас стійкішими. Щастя – це якщо ти живеш у злагоді із самим собою і з іншими людьми, якщо у тебе в родині все гаразд, якщо тебе люблять, поважають, цінують і розуміють. Щастя – це і твоя бездоганна робота, та ділянка, за яку ти відповідаєш і перед людьми, і перед совістю. Коли людина задоволена всім цим, я вважаю, вона щаслива.

– Дякую Вам, Василю Павловичу, за дуже цікаву розмову.