Стелиться асфальтованою стрічкою дорога до Загніткова. Та не доїжджаючи до центральної садиби звертаємо ліворуч, де у літньому сонцевороті причепурився до свята хутір Польовка. Він стоїть на пагорбах та зелених луках, і гостинно запрошує на свято «Чистих джерел та доброго роду», закосичене літнім різнобарв’ям, музичними переспівами.Під крислатими вербами, неподалік одна від одної, причаїлися кринички, з побіленим цямринням.

Свято «Чистих джерел та доброго роду» розпочинається з молебня, що його править біля криничок отець Сергій. Він освячує воду, молиться за добробут, здоров'я всіх, відновлення цілющої сили природних джерел. Парафіяни і миряни співають «Многая літа» невтомним жителям Польовки, котрі розчистили джерела і оздобили кринички.

Духовий оркестр під керівництвом Сергія Олійника відкриває другу частину свята. Директор Загнітківського будинку культури Фросина Сторож веде стежками далекого і близького минулого. Хвилиною мовчання вшановують тих, хто спочив у Бозі. Вдячні нащадки кладуть квіти на їхні могили.

Фросина Григорівна робить екскурс в історію хутора, котрий не завжди так ласкало і зігрівало сонце. Знав він і тяжкі голодні часи, і буремне воєнне лихоліття, і відновлення та духовний злет.

Перша хата у Польовці виросла 420 років тому, а згодом хутір мав 100 дворів. Тепер тут проживає 80 чоловік, виховується 10 дітей, з яких 6 здобувають освіту у вищих навчальних закладах.

Вшановують старожилів села і наймолодшого сільчанина, їм вручаються Почесні грамоти, подарунки. Відзначаються ветерани війни і праці, багатодітні матері і ті, хто тримає власне обійстя у зразковому стані, найкраща ткаля, вишивальниця, квітникарка, найкраща бабуся, найдбайливіші зяті, тещі, свекрухи, невістки – щедрі на добро люди. Всі вони отримують Почесні грамоти від жіночої ради села та ради Будинку культури, маккавейчики, музичні вітання у виконанні фольклорного колективу «Витоки», вокального родинного тріо «Суцвіття» у складі Сергія і Світлани Олійників та Фросини Сторож, вокалістів Світлани Черней та Василя Мазура, духового оркестру.

Задушевні пісні, запальні стародавні українські танці переплітаються зі спогадами старожилів та представниками молодшого покоління.

– Моя мама Марія Євменівна розповідала, що нам допоміг звести хату колгосп, – згадує Тетяна Юхимівна Чернецька. – А мама потім відробляла трудодні дояркою.

– Пам’ятаю той час, коли хутір заселявся. На його місці колись був ліс. А коли розчистили галявини, то лісництво продавало землю під поселення, – розповідає вісімдесятирічна Тетяна Омелянівна Стефанішина. – Мені збудував хату брат. Вдень – у колгоспі, вночі – будував, волами звозив каміння. Працювали тяжко. Великими були також податки – брали яйця, м’ясо, «холостяцькі». Згодом стало жити краще. Хутір згуртувався.

Настасія Довга розповідає, що її мама Марія Стефанішина назавжди запам’ятала роки Великої Вітчизняної війни, коли і старі, і малі все робили для наближення Перемоги. Рили окопи, пекли малаї (прісний хліб) і носили радянським воїнам, ховались від нальотів ворожої авіації...

Пережите згуртувало поселенців. Тепер вони як одна велика родина. Ось і до нинішнього свята готувалися усі разом. Чоловіки впорядкували джерела, скосили траву, полагодили огорожі, жінки побілили дерева, причепурили обійстя. Активно допомагали громаді діти.

Здається, облюбували цю місцину і люди, і Бог. Від добра добра не шукають, тож і старожили не міняють ні на які курорти свою Польовку. Вони сподіваються, що це місце стане улюбленим для відпочинку не тільки хуторян, а й інших жителів району.

Свято завершувалося. За імпровізованим столом зібралося багато люду. Злітає у небо пісня, прославляється людина праці, пращурівське коріння, звеличується життя у щасті і любові.