На Заході, зокрема в Німеччині, домашнього лікаря має кожна родина. Переважно це лікарі з приватних клінік. Безкоштовної медицини там немає. За гроші для пацієнта постараються зробити все, щоб завтра він не пішов до іншого лікаря. Лікарі дорожать своєю репутацією, бояться незатребуваності. Тому вони знайомі з усіма членами сім’ї від новонароджених до старих. Знають захворювання кожного. Провадиться суворий облік відвідувань.

У нас, коли країна щойно починає робити перші кроки у реформуванні охорони здоров’я, перехід на сімейну медицину відбувається непросто. І одна з головних перешкод – брак лікарів саме цього фаху.

Степанівську сільську амбулаторію перепрофілювали на амбулаторію сімейної медицини. А що далі?

– Наша амбулаторія, – говорить головлікарка Тетяна Леонідівна Дубова, – обслуговує шість сіл, що належать до Степанівської сільради: Труд-Куток, Павлівка, Бузинівка, Милолюбівка, Новокрасне і Степанівка, у яких живуть майже три з половиною тисячі чоловік. Відстань між селами велика. Зважаючи на це, сільський голова Наталя Вікторівна Бараненко домоглася, щоб саме наша амбулаторія одержала новеньку спеціалізовану машину марки «опель». Зроблено зовнішній ремонт приміщення, провадяться ремонтні роботи всередині. Але є найбільша проблема – брак сімейного лікаря. На нашу дільницю таких ставок мусить бути три, а от охочих у нас працювати, немає. Не хочуть трудитися в селі молоді фахівці. Не приваблюють їх невисока заробітна плата, великі навантаження, відсутність житла, сільський побут. Переважно працює середній медперсонал. Дві медсестри пройшли курси перепідготовки, на них і лягли основні навантаження. На виклики до хворих теж виїжджають вони. А якщо трапляються складнощі, викликаємо лікарів із районної лікарні.

Тетяна Леонідівна вважає, що сама ідея створення сімейної медицини хороша. Але будь-яка новація мусить бути підкріплена матеріальною базою. На цій дільниці вона працює 35 років, стоматологом. Лікувала дітей, які потім стали самі батьками. Тепер лікує їхніх дітей. Знає кожного. Сімейний лікар теж повинен знати кожного жителя на своїй дільниці. І навантаження на медичних працівників мусить бути дозованим. Матеріальна винагорода за роботу – відповідною, а не 800-900 гривень, які зараз одержують медпрацівники. Пропрацювавши 40 років, її знайомий лікар-стоматолог одержав першу пенсію 620 гривень. Хіба це справедливо?

Безперечно, сімейна медицина в країні розвиватиметься. І важливо, за прикладом Заходу, зробити так, щоб і у сільській місцевості лікарям було престижно і жити, і працювати. Віриться, що так воно і буде у перспективі. А поки що саме собою виникає запитання: де ти, лікарю Айболите, який уміє і знає все?