Одним із «сюрпризів» зміни клімату стало поширення на сільгоспугіддях амброзії. Цар-горох і королева-кукурудза тепер знічено споглядають, як двометрові соняшники схиляють голови у поклоні перед новою «царицею». Схоже на те, що ця злісна карантинна рослина переходить у категорію масових бур’янів.

Про загрозу цієї рослини для людського здоров’я відомо всім. Зараз мова про інше — про шкоду амброзії для сільгоспвиробництва. Вона засмічує озимину, багаторічні трави, кормові й технічні культури. Особливо небезпечна для посівів просапних. Щодо вологи, то амброзія витягує її з ґрунту вдвічі-втричі більше від культурних рослин. Тож якщо цей бур’ян займе місце на полі, врожайність пшениці чи тієї ж кукурудзи знизиться на 35 — 40 відсотків. Козирі бур’яну — швидка вегетація і практично необмежене розповсюдження. Досить горобцеві перелетіти від однієї до іншої лісосмуги.

На полях з амброзією боротися не так уже й важко. Є надійні, роками напрацьовані методи як механічного, так і хімічного впливу. Правильна сівозміна — також надійний засіб. Та нерідко трапляється так, що вже ніби й досягнуто ідеальної чистоти, а через рік поле знову засівається насінням, перенесеним із лісосмуг, узбіч доріг, вибалків, присадибних ділянок, парків, пустирів, залізничних насипів, берегів річок та ставків... Усі ці об’єкти знаходяться у віданні різних власників, а лісосмуги — ті й взагалі здебільшого безгоспні. Отже, потрібна спільна, організована з єдиного центру робота.

Амброзія стала помітно розповсюджуватися в останні 5 — 7 років. Щодо погодних умов 2010-го, то вони для неї виявилися просто ідеальними. Лідерами її поширення є південні області — Запорізька, Кіровоградська, Херсонська та північна зона Одеської. Лік уже йде на сотні тисяч гектарів.

«Окупація» амброзією південних регіонів спричинена тим, що на теренах України вона вперше з’явилася в селі Кудашівка Дніпропетровської області. За переказами, туди її у 1914 році завіз агроном Кріккер з Німеччини, куди вона потрапила з Америки ще далекого 1873-го. У цих країнах, до слова сказати, амброзія, завдяки відповідним державним та громадським діям, нині «затиснена» у міцні лещата. Є там і відповідні наукові напрацювання, які би й нам варто запозичити.

Ми ж діємо по-старому. Паралельно з жорстким контролем за фітосанітарним станом багато робиться для пропаганди знань у галузі карантину рослин через засоби масової інформації. Надруковано чимало статей в обласних і районних газетах, прочитано сотні лекцій в установах та підприємствах різних форм власності. Підготовлено та розповсюджено десятки тисяч плакатів. У кожному районі є відповідна комісія по боротьбі з карантинними бур’янами, діють робочі групи, які перевіряють території господарств, сільрад. Складаються акти на власників тих ділянок, де знаходять амброзію. Але належного результату не маємо.

Прикро, але наша країна втратила станції захисту рослин, «Сільгоспхімії», які були у кожному районі. Саме вони згодилися б нині для обробітку тих площ, у яких, по суті, нема господаря. Але на відновлення таких станцій потрібні великі кошти. Та вихід є. Тепер кожне солідне сільгосппідприємство має належну техніку та фахівців. І якби держава виділяла сільрадам хоч б невеличкі цільові кошти, то можна було б на договірних умовах з тими підприємствами значно активізувати боротьбу з амброзією на вулицях сіл, в інших місцях, за які сільгоспвиробник не відповідає. Треба відродити суботники, піднімаючи на боротьбу з бур’янами всі державні й недержавні організації та заклади. Люди мають розуміти, що від цього залежить їхнє ж здоров’я. Он у Білорусі, наприклад, наведено лад навіть у віддалених від населених пунктів місцях.

2010-й своєю аномальною погодою спричинив у країні «окупацію» амброзією навіть тих територій, де її раніше не було. Нині вона вже у всіх областях і за подібних погодних умов буде швидко прогресувати. Очевидно, ми постали перед необхідністю загальнодержавної програми боротьби з карантинними рослинами. І нехай ця програма передбачатиме мінімальні фінансові пункти, але організація і контроль мають бути з єдиного центру і жорсткого характеру. Адже контролювати треба не тільки райдержадміністрації та сільради, а й обласні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, служби автомобільних доріг, залізниць, інші структури, які не завжди у підпорядкуванні місцевих органів влади. Важливо також, щоб і вітчизняна наука запропонувала абсолютно нові методи боротьби зі злісними карантинними рослинами.