Кажуть, що навіть маленька добра справа гідніша за великий намір... Ось уже кілька років поспіль працівники апарату Одеської облради періодично жертвують своїм одноденним заробітком на допомогу різним соціальним установам: школі-інтернату в Ананьєві, обласній дитячій клінічній лікарні тощо. Востаннє подібний захід відбувся у червні цього року і був приурочений до Дня Конституції. Одноденний заробіток працівників облради плюс залишок коштів із спецрахунку (результати доброчинної акції) були спрямовані до Андрієво-Іванівської школи-інтернату Миколаївського району. Гідним продовженням гарної традиції став і грудневий збір коштів до Дня місцевого самоврядування в Україні.

Точна цифра пожертвувань стане відома наприкінці місяця, але, за попередніми розрахунками бухгалтерії, вона складе близько 14-15 тисяч гривень. Спрямовані вони будуть на адресу Піщанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, з вадами розумового розвитку. Ця установа розташована в Балтському районі та розрахована на 60 вихованців. Для того, щоб полегшити подальшу адаптацію дітей у суспільстві, тут приділяють велику увагу трудовому навчанню та вихованню. Діти трудяться на ділянці-городі і в теплицях, виготовляють віники, займаються вишиванням та виготовленням різних виробів, беруть участь у художній самодіяльності. Практично всі випускники, хто за станом здоров’я може продовжувати навчання, навчаються в професійно-технічних училищах.

Юлія Мельник, помічник голови Одеської облради:

– Кожна людина – це частинка якоїсь спільноти: родини, робочого колективу, дружнього оточення, нації тощо. А спілкування між людьми полягає не лише в обміні інформацією та діловій співпраці, але й у звичайній людській підтримці. У будь-якої нормальної людини є потреба не лише брати, забезпечувати себе певними благами, але й віддавати. Освіта, яку ти одержав, посада, кількість зароблених грошей – це всі статусні речі, які, насамперед, важливі для самої людини. А от оточення, швидше за все, буде пам’ятати тебе за конкретні добрі справи. Тому я рада, що колектив апарату обласної ради знову бере участь у доброчинній акції. Деяким людям не подобається слово «доброчинність», вони вважають його в чомусь на зразок подачки. Але, на моє глибоке переконання, ми допомагаємо тим колективам, які самі напружено працюють та приділяють багато уваги своїм вихованцям. То ж це не милостиня, а подарунок від щирого серця. Загалом, як писав Лев Толстой: «Щоб повірити в добро, потрібно почати його чинити».

Галина Таран, голова профспілкового комітету апарату обласної ради:

– Я виросла в дуже дружній сім’ї, де батьки дбали про дітей, а діти – про батьків. Свою сім’ю створила такою ж. Мені страшно подумати, що є діти, яких мама не погладить по голівці перед сном і не побажає надобраніч, а тато не пограється з ними. Але, на жаль, така дитина не одна...

Я звертаюся до колективів інших організацій, незалежно від форм власності, підтримати нашу ініціативу та внести свій посильний внесок. Якщо наші кошти у вигляді ошатної кофточки, гарної ручки або новорічного цукеркового подарунка здатні викликати хоча б у однієї знедоленої дитини посмішку, то цим варто займатися!»

Наталя Ковальчук, керівник прес-служби Одеської облради:

– Мені просто гріх не брати участі у цій акції. Адже частина мого дитинства та юнацькі роки пройшли саме в селі Піщана Балтського району. Там і зараз живуть мої батьки. До речі, мама, Валентина Семенівна, багато років пропрацювала вихователем у місцевій школі-інтернаті, звідки й пішла на заслужений відпочинок.

Про цю установу у мене залишилися найтепліші спогади: майже домашня атмосфера, талановиті педагоги та вихователі, які оточують дітей любов’ю і турботою, прищеплюють любов до всього прекрасного. І, звичайно, допитливі та доброзичливі дітки. До речі, в мене дотепер зберігаються їхні подарунки до різних свят: малюнки, вироби з картону, в’язані гачком серветки… це так гарно й зворушливо! Якщо мій скромний внесок до спільної допомоги якось сприятиме поліпшенню побуту юних вихованців – буду просто щаслива!

P.S. Коли ми востаннє переводили бабусю через дорогу, віддавали в притулок речі вирослої дитини? Чини добро й кидай його у воду… Естафета доброти знайде своє продовження в інших людях.