Власне, позиція автора цих рядків з мовного питання читачам «Голосу України» відома. Але повернутися до старої теми спонукав дзвінок «небайдужого одесита» (принаймні, так представився чоловік). Співрозмовник неповторно характерною говіркою повідомив, що в них відбувається «беспредел», чим він «таки да» обурений не тільки як патріот рідного міста, а й як громадянин України. «Ви чули таке, — навів він приклад «беспредела», — наш мер уже заборонив українську мову. Я «мову» розумію, він не розуміє…»

Міський голова Одеси Олексій Костусєв, звичайно, письмове «вето» на вживання державної мови не наклав, тут мій «інформатор» трохи переборщив з обуренням, але, як підтверджують присутні журналісти, зокрема Інна Кац (із посиланням на диктофонний запис), справді за­пропонував на засіданнях нового виконавчого комітету використовувати тільки російську, а також зажадав, щоб тільки нею йому подавали всі офіційні документи. До речі, таку ідею депутати міськради і члени виконкому підтримали одностайно: очевидно, епідемія «нерозуміння» торкнулася не тільки градоначальника, хоча раніше «україномовні» папери вільно гуляли по кабінетах міської влади.

Для довідки: посилання при цьому на Європейську хартію регіональних мов чи мов меншин безпідставна. До цього удаються або від свідомого лукавства, або від щирого незнання питання. Зокрема, хартія домагається захисту і промоції місцевих мов, яким загрожує поширення державної мови, заради зберігання культурної самобутності меншин. Але, по-перше, прихильники російської вперто не вважають її мовою меншин. По-друге, регіональний статус мови за хартією зовсім не передбачає її виняткового використання, оскільки в документі майже скрізь застерігається: «без шкоди для офіційної мови держави». Є й інші застереження. Про них можна дізнатися з тексту хартії, а не з фантастичних варіацій навколо нього.

Пам’ятаємо, свого часу на виборчих стягах партії «Союз», яку очолював пан Костусєв, було написане гасло «З нами Бог і Росія!». Проте лідер своєчасно зметикував, що «рентабельніше» змінити партію, ніж довести скептикам, що володіє вірчими грамотами від Всевишнього. Подальшій його кар’єрі переміщення «Господа» з небес на землю це лише сприяло, тим більше що орієнтація на північний схід не виявилася для нього дискомфортною і в лавах нової політичної сили.

«Якщо в Одеси забрати російську мову, ми позбудемося практично всього», — з такого послідовного життєвого кредо новий «батько» міста приступив до виконання своїх обов’язків, обтяжених в основному господарськими турботами. До речі, за останнім переписом населення, 62 відсотки жителів міста ідентифікують себе українцями. Проте хтось зайнятий ступенем готовності до зимового сезону, пронизливого й у південній Одесі, а хтось зміцненням і так не дірявого статусу «языка». Очевидно, тільки українська мова є причиною хронічного забруднення чорноморських пляжів нечистотами з каналізації, збоїв у теплопостачанні, водовідведенні й інших комунальних прикрощах? Без монополії «могутнього» і вулиці не підметуть, і дорогу на Дерібасівську не підкажуть, і за квадратний метр «постою» ближче до солоних хвиль здеруть, як за п’ятизірковий готель? Одне слово, через мовне питання — найважливіші турботи господарника — репутація «перлини біля моря» загнеться, ніби безкефальна шаланда...

Хоча заради справедливості уточню, що розвитком і підтримкою російської мови тут займаються не тільки на міському, а й на вищому рівні. Схоже, керівництво ОДА через «агресивну українізацію» теж боїться «позбутися практично всього» на Одещині. Обласна влада, зокрема, по суті, прирекла на загибель єдину україномовну газету «Чорноморські новини», вийшовши з її засновників і припинивши фінансування. На щастя, активні, як мій співрозмовник, жителі області обурилися цією обставиною й інтенсивною передплатою врятували газету. Як кажуть, ударимо передплатою по владі. І небайдужістю.