2010 рік був останнім роком першого десятиліття XXI століття, а 2011-й є 20-м роком Незалежної України. Такий рубіж, безсумнівно, момент підведення підсумків для кожного з нас.

Так, ці десятиліття не були простими. Але все, що нас не вбиває, робить сильнішими!

«Лежить в могилі Україна, але ще не вмерла... І встане вона із своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її... Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місце, де на карті буде зображена Україна: «От камінь, його не берегли, а він є в голові»». Так в далекому 1846 році автор «Закону Божого, або Книги буття українського народу» Микола Костомаров говорив про майбутнє нашої держави. Згодом ці слова лягли в основу нашого національного гімну — в другій половині ХІХ століття слова «Ще не вмерла Україна» сприймались як заклик до її відродження.

А от 1905-го в Одесі під час революційних подій слова національного гімну були виправлені — тоді одесити співали «Вже воскресла Україна!» І зараз, на рубежі другого та третього десятку років незалежної держави, ці слова звучать як ніколи актуально — так, воскресла! Але поруч з тим, як не гірко, актуальні й слова Костомарова: «Лежить в могилі, але ще не вмерла»...

Це порубіжне становище нашої Батьківщини на межі життя і смерті протягом всієї її тисячолітньої історії примушувало українців бути напоготові. В часи, коли не мали ми своєї держави, — творили альтернативу окупаційній владі. Зараз у незалежній Україні ми ніби впали в сон. А ще геній Тараса Шевченка волав до українців:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати,

І спати на волі!

Ми отримали незалежність, але ще не збудували держави. Тому рано заспокоюватись. Підсумок двадцятиліття незалежності — усе в наших руках, а не в руках державної влади.

Якщо ж говорити глобально, світ важко пережив початкове, безіменне десятиліття (як його назвати? нульові роки?).

Ми вступили в третє тисячоліття на хвилі пацифізму 1990-х — і стали свідками зародження глобального протистояння, яке вилилося у спорадичні зовні збройні конфлікти, економічні війни та політичні закулісні домовленості.

Ми очікували від нового століття економічної стабілізації світової економіки — а отримали глобальну кризу.

Ми мріяли про українську національну державу не тільки на словах, а й на ділі...

Підсумок першого десятиліття ХХІ сторіччя — у глобальному світі не сприймають коливань внутрішнього курсу. Як казав давньоримський полі­тичний діяч Сенека Молодший: «Людині, що не знає до якої гавані вона рухається, жоден вітер не буде попутним!»

Проте ці підсумки в національному та глобальному вимірі нами спри­ймаються зазвичай надто прохолодно. Для нас рівень регіональної полі­тики, рівень життя громади є ближчим і першорядним.

Одеса вступає в нові для світу та України десятиліття однозначними антиодеськими кроками нової влади. Багатонаціональне місто стає оплотом чорносотенного російського шовінізму. Квітучий торговельний та рекреаційний центр перетворюється на вотчину спритних ділків з інших регіонів. Урок тим більш важливий, що місто вже пережило по­дібне у 1905-у. Тоді ксенофобія та олігархічне правління поставили хрест на унікальному одеському середовищі, що його оспівали твори українських, єврейських, російських письменників та поетів.

Завершити ж таке нестандартне привітання з Новим роком хотілося б словами старовинного козацького побажання. Воно тим більш актуальне, чим глибше переймемося уроками минулого десятиліття. Наші мудрі предки молились Богу і бажали собі і своїм близьким людям: «Для тіла — здоров’я, для душі — любові, для духу — свободи!»