Взялася за перо на прохання мешканців нашого будинку. Хочу розповісти, як три доби ми билися, ніби риба об лід, аби докричатися до місцевої влади. Точніше — до одеських комунальних служб, щоб виправили брак, якого самі ж і припустилися у своїй роботі.

Вдень, у передостанню п’ятницю старого року, в квартирах будинку № 8 у провулку Катаєва (Приморський район) припинилася подача холодної води. Ну що ж, життя є життя, різне буває. Десь о сімнадцятій годині крани ожили. Але замість холодної з них полилася гаряча вода. Такого дива ніхто не сподівався.

У ЖЕКу, що на вулиці Семінарській, 13, вже нікого не було. Тож не без побоювань вирішили чекати до ранку. А щоб «диво» не пропало марно, взялися випрати білизну, прийняти ванни тощо. Не завжди випадає така «лафа». Якби можна було відімкнути опалювальні батареї, зробили б і це. Бо спокійно грілися біля гарячущих змивних бачків у туалетах. Гаряча вода неприємно пахла, тож для їжі довелося позичати холодну в інших будинках.

Звісно, якби поруч з нами мешкав якийсь чиновник, він би не дозволив так посміятися з себе, швидко навів би порядок. На жаль, такого сусіда не маємо, тому довелося діяти самим. Суботнім ранком зателефонували до свого ЖЕКу (722-63-74). Слухавку підняв черговий майстер, пояснив:

— Ми ці роботи не проводили, звертайтеся до тих, хто таке наробив.

— До кого? — розгублено перепитала жінка.

— Набирайте 109, — впевненим голосом порекомендував майстер і поклав слухавку.

Зазвичай у подібних ситуаціях ми телефонували черговому по міськвиконкому (722-12-24). Однак у суботу вранці ніхто не відповів. Тому змушені були скористатися рекомендацією жеківського майстра і подзвонили на 109. Там дали телефон якоїсь контори (722-84-75).

— Це не наша робота, — відповіла чергова, — дзвоніть на 722-57-50.

Так і зробили. Але там нас переадресували на інші телефони: 47-55-26, 42-49-60, 729-51-70, додавши: може, допоможуть. Не допомогли. Нарешті, добилися до чергової Приморської адміністрації. Вона чинно записала адресу, прізвище, пообіцяла, що зателефонує якійсь дирекції. Всі заспокоїлися й почали терпляче чекати.

У неділю, так нічого і не діждавшись, знову зв’язалися з райадміністрацією. З’ясувалося, там навіть нема нашої заявки. Ветеранів із сорок восьмої квартири вилаяли, мовляв, відчепіться, набридли вже. Нема заявки — нема проблем. Тож неділя почалася з давньої приказки: у попа була собака...

Пересвідчившись, що в низах нам ніхто не допоможе, а зварити чай нема з чого, вирішили звернутися до верхів. Черговий міськвиконкому впевнено пообіцяв допомогти. Повірили, бо раніше допомога надходила без зволікань. Про це й сказали черговому. «Сумніваюсь», — відповів він. Робітники таки приїхали. Але нічого не зробили. В понеділок з кранів лилася все та ж гаряча вода.

Перший дзвінок був у приймальню міськвиконкому. Дали телефон — 725-00-29. Звідти нас переадресували на чергового з уже знайомим нам телефоном 722-12-24. Наспілкувавшись з ним учора, не було сенсу повторювати все спочатку. Знову звернулися в приймальню з проханням дати телефон заступника мера по житлово-комунальному господарству. Не відмовили: ось вам номер 779-13-18. Виявилося — «не той». Записали новий номер: 779-13-10. Так втрапили до при­ймальні потрібного заступника. Тут нас знову спробували кудись відфутболити. Зрештою, після наполягань записали адресу. Ми знову почали терпляче чекати. Дочекалися аж під вечір й дуже зраділи. Бачите, й робота бракоробів приносить радість. І все ж таки дивно: невже вони не здатні відрізнити гарячі труби від холодних?