З ініціативи громадської організації «Жінки за довкілля» відбувся «круглий стіл», присвячений проблемі забез­печення жителів області питною водою. На ньому обговорювали підсумки регіонального проекту «Оцінка ефек­тивності шляхів підвищення якості питного водопостачання». Проект було реалізовано за підтримки управ­ління освіти та наукової діяльності облдержадміністрації, Державного управління охорони природного довкілля в Одеській області.

Наш регіон, незважаючи на велику кількість водних об’єктів, посідає одне з останніх місць в Україні за запасами підземних вод. З 26 районів вони є на території одинадцяти (там можна нарощувати водозабір). Інші 15 мають стосунок до районів із виробленими або близькими до вироблення запасами підземних вод. Це потребує вживання практичних заходів щодо зниження водозабору. Водночас спостерігається високий рівень випусків господарсько-побутових стічних вод до водойм без очищення взагалі або після очищення, яке не відповідає вимогам санітарних норм. Таких стоків 66,7% за середнього показника по Україні – 33%, тобто удвічі вище. Ця обставина значно підвищує ризик спалахів різних інфекційних захворювань, зокрема гепатитів.

Допомогти розв’язати проблему може система централізованого водо­постачання. В області нею забез­печені всі міста та селища міського типу. А от по сільських населених пунктах ситуація набагато гірша: централізоване водопостачання мають лише 26% із них.

Цілодобово забезпечуються водою майже тридцять п’ять відсотків на­селених пунктів і 48,4% мешканців об­ласті. Було встановлено, що 40% колодязів громадського користування потребують поточного ремонту, понад третина не відповідають санітарним нормам і правилам експлуатації. За даними МінЖКГ, 85% колодязів взагалі не чистилися від початку експлуатації.

Доктор економічних наук, професор, національний екоаудитор Тетяна Галушкіна зупинилася на нових санітарних нормах і правилах – «Гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною» (СанПіН). Старі, 1996 року, передбачали перевірку якості води за 56 показниками. У Європі їх вже тоді було понад 100. Тепер же воду зобов’язані перевіряти ще ретельніше. Але виникає питання: яким коштом купувати ус­таткування, потрібне для провадження перевірок? І чи захочуть займатися цим водоканали, які забезпечують жителів області водою? Крім того, у Європі воду, яка потрапляє до труб як готовий продукт, додатково доочищують на вугільних фільтрах, за допомогою мембранних або інших сучасних технологій. Наші ж водоканали не мають коштів, щоб забезпечити якість води хоча б за СанПіНом 1996 року, не говорячи вже про нинішні вимоги.

Усі перелічені проблеми ставлять на порядок денний потрібність нагальної розробки регіональної програми «Питна вода регіону», а також реалізацію пілотного проекту з екологічного аудиту найзначущіших водогосподарських об’єктів.