«Ми вчимося не задля школи, а для життя у суспільстві», — вважає професор Києво-Могилянської академії Наталія Яковенко.

Цими днями київська гостя завітала до Одеси, аби обговорити зі школярами та студентами наших вишів слабкі сторони сучасних підручників з історії України. За підсумками свого візиту, Наталія Миколаївна дала прес-конференцію разом з представниками Українського клубу Наталією Чайчук та викладачем кафедри історії України ОНУ ім. І. І. Мечникова Володимиром Полтораком.

Професор вкотре наголосила на необхідності створення нової версії підручника з історії. Адже нинішні, на її думку, мають безліч «мінусів». По-перше, теперішній підручник орієнтований на минуле. «Він нагадує рух вперед із шиєю та очима, повернутими назад», — зауважила Наталія Яковенко. Але шкільний підручник — це не просто сума знань про історію. Він має формувати лояльність і повинен виховувати з маленької людини майбутнього громадянина, виховувати відчуття співпричетності до країни, в якій він живе, і до того народу, з яким він себе солідаризує. Отже, шкільний підручник ще й виконує дуже важливу функцію, яку не виконує жодна інша шкільна премудрість. «Шкільний підручник з історії показує різноманітні стандарти, взірці, сценарії соціалізації людини в соціальному житті», — пояснила Наталя Миколаївна. Але щоб досягнути цієї мети, треба виважено обирати приклади і правильно згруповувати матеріал. Інакше в юного громадянина буде сформоване помилкове бачення історії.

На думку експертів, основний недолік сучасного підручника ще й у тому, що він аж занадто переобтяжений історичними фактами, датами, постатями. «Автори думали, що дитина буде знати багато про історію. Але насправді це мало тільки негативні наслідки, — вважає Володимир Полторак, — бо через свою перенасиченість такий підручник не сформував єдиної цілісної світоглядної бази». Молодий вчений зазначив, що шкільні підручники повинні писати не академічні історики, а педагоги, які безпосередньо знають, що таке викладання у школі. В усьому має бути раціональність. «Треба орієнтуватися не на те, що ми можемо дати школярам, а на те, що вони можуть прийняти», — додав він.

Як з’ясувалося під час прес-конференції, над концепцією нового підручника працювала «група дванадцяти», до якої увійшли поважні історики з Одеси, Полтави, Харкова та Львова. Всі вони свого часу були причетні до викладання. Працюючи лише на голому ентузіазмі, вони розробили нові шкільні програми і розі­слали їх по всіх обласних управліннях для обговорення на низовому рівні вчителями та в академічні інститути й університети. Але в цей процес внесло свої корективи нове керівництво Міністерства освіти. Програма перетворилася на суто віртуальну, її подальша доля невідома.

«Новий підручник планується писати так, щоб мухи не падали, читаючи його, — зауважила професор. — Тобто він має бути читабельним: містити багато ілюстрацій, карикатурок, фрагментів з джерел і т.д.».

У свою чергу Наталія Чайчук підкреслила необхідність глибшої розробки краєзнавчої частини підручника. За її словами, якщо більше розповідати про нації і національності, які живуть у кожному місті, про той внесок, який вони зробили для його процвітання, — в країні настане мир, злагода і порозуміння. З’явиться ота толерантність, якої нам всім так бракує.

Але не треба впадати в оману: яким би не був досконалим підручник з історії, він завжди коригується на потребу правителів. А всю історію можна побачити тільки оком Бога, бо це те, що кожен з нас думає і робить кожної миті.