Піднатужитися б державі

Моя знайома не знає, що робити: не хоче син іти до 10-го класу, категорично відмовляється.

– Час, – говорить, – лише втрачати.

Батько вже змирився, до агроліцею радить вступати, на тракториста вчитися. А хлопець і чути не хоче. Докази свої висуває: по-перше, непрестижно, по-друге, техніка там дуже стара, по-третє, заробітки будуть копійчані.

– Ні вже, – говорить, – у найгіршому разі піду в кухарі, а там видно буде.

– Але ти ж не любиш цієї справи. Іди хоча б на слюсаря-ремонтника – завжди робота тобі буде, – радять батьки.

І для прикладу згадали сусідського хлопця з малозабезпеченої сім’ї: як би там не було, а хлопець навчається в агроліцеї, електриком буде.

Але саме це обурило сина най­більше.

– Ось таким там лише й вчитися!

Батьків обурювала така жорстока логіка сина, але, зрештою, вони засумнівалися: «А можливо, він правий?»

Поговорити б цьому хлопцеві з учнем Татарбунарського професійно-технічного аграрного училища Віктором Босенком. Вже він би йому знайшов що відповісти. Друге місце посів хлопець в обласному конкурсі трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва. Він впевнено почувається. Хоча теж з багатодітної сім’ї, професію, яку здобуває, вважає по-справжньому чоловічою та цікавою.

На превеликий жаль, база машинно-тракторного парку така, що одна надія на проходження практики на підприємствах, де є гідна сучасна техніка. Теоретичні знання хлопець одержував у повному обсязі. Сама ж техніка на тлі прогресивної, але яку вони лише й бачать на картинках або в передових господарствах, викликає вже в них іронію. «Старий» комбайн «Дон» – 1988 року випуску, трактор Т-150 – того ж віку. Та й інші – їх одиниці – не молодші.

Поговорила із групою молодих людей. Розуміють: не все від керівництва училища залежить.

– Державі б піднатужитися треба, якщо хочуть сільське господарство підняти, – сказав один з юнаків. – А то й техніка стара, і на пальне коштів немає. На свої власні трактор заправляємо, звичайно, якщо в когось вони є. А якщо в гаманці жодної копійки? Адже більшість учнів – діти з малозабезпечених сімей. Деякі, як тут кажуть, чистої постелі не бачили. То ж для багатьох училище з його відмінним харчуванням і взагалі підвищеною до них увагою – як порятунок від сірих сімейних буднів з вічним недоїданням та сварками. Але навіть такі учні після закінчення училища майбутнє своє із селом не пов’язують.

Впевненіше почувають себе учні групи кухарів. Із 3-4-м розрядами, отриманими тут, вони вільно можуть влаштуватися на роботу в Одесі. До того ж практику місячну проходять на курортах Затоки або Рассєйки, а потім працюють усе літо. І отримані рекомендації потім допоможуть їм влаштуватися в самостійному житті. Один з першокурсників, Максим Бондаренко, вже робить успіхи, впевнено опановуючи кухарську науку. Вдячний училищу, але в Татарбунарах не збирається залишатися. Буде навчатися далі, тепер уже в Одеському училищі, на підвищений 5-й розряд. А з таким, впевнений, йому ніхто в роботі не відмовить.

Але працевлаштування для багатьох, як і раніше залишається проблемою. Після повноцінного, безтурботного життя в училищі, де все для них і все за них, молоді люди почуваються неповноцінними в неймовірно тяжкій атмосфері самостійності. І хоча дирекція, педсклад докладають усіх старань до працевлаштування своїх вихованців, частіше вони бувають безуспішними. Мені один значний фермер чесно сказав:

– Посадити на гарний трактор хлопчика, щоб він мені техніку запоров?! Та ніколи!

Але ж в училищі до того ж навчається ще й понад 50 сиріт. Втім, навіть вони не хочуть повертатися в село. Мене вразила філософія одного такого юного неповерненця.

– Поїду, – говорив відверто, – лише у велике місто. Там такої братви, як я, повно. Пропасти не дадуть. Краще я буду жити одним днем у місті, ніж надголодь – у селі.

На щастя, не всі так думають. Заступник директора з навчально-виробничої роботу Валентина Вікторівна Ужевко назвала колишніх випускників, які після училища закінчили вузи і непогано влаштовані в житті. Але й визнає: відсоток таких мізерно малий. Діти сьогодні хочуть усе й одразу, у цьому їх велика помилка. В училищі, звичайно, спрямовують їх на те, що будь-який успіх здобувається копіткою працею. Добре, що склад колективу – 39 педагогів, вихователів, майстрів виробничого навчання, 80 відсотків яких працюють тут понад 20 років. То ж усі 306 учнів – під їхнім надійним крилом. Та діти цього й не заперечують. І директора училища Олега Юхимовича Кабака поважають і люблять.

…А мені при розставанні з дітьми знову згадалися слова юнака з приводу підтримки матеріально-технічного оснащення агроучилищ: «Державі піднатужитися б треба». Великий сенс в них закладено.

Таїсія ВАСИЛЬЄВА,м. Татарбунари

Гуртки та спортивні секції в школах закривати не можна

Протягом останніх трьох років близько 80% випускників ренійських шкіл продовжують освіту у вузах, причому половина тих, що вступили, навчаються коштом державного бюджету. Про це повідомив на зустрічі педагогів району з головою райдержадміністрації Дмитром Макосієм в.о. начальника відділу освіти РДА Володимир Дяченко.

Це, безумовно, свідчить про високу профе­сійність педагогів. Лише цього року 30% учителів під час атестації підвищили свою категорію.

Звичайно, немаловажним чинником у виховному процесі є матеріально-технічна база. У районі всі школи та позашкільні заклади забезпечені індивідуальним опаленням на природному газі. Район – один з небагатьох в області, де всі дитячі садки працюють у цілорічному режимі. Це дає змогу охопити дошкільною освітою 90% п’ятирічок, тобто тих, хто збирається до першого класу. Загалом же до садків ходять 70% малят, що мешкають на території району. Але ці цифри не задовольняють. В. Дяченко вважає, що всім 100% дошколят належить пройти підготовку в дитячих садках. А це означає, що потрібно відкривати додаткові групи.

Багато проблем упираються у скромне фінансування: з 38 мільйонів гривень, які щороку виділяються на заклади освіти району, 33 мільйони йдуть на виплату заробітної плати. Що б там не було, а за останній час вдалося не лише зберегти всю освітню мережу, але й зробити кілька кроків вперед. Про це говорила у своєму виступі директорка Нагірненської загальноосвітньої школи, депутатка районної ради Альона Кірчевська:

– У районі створено три навчальні заклади нового типу – школу № 2 перетворено на гімназію, школа в селі Новосільське та міська № 6 стали ліцеями, – сказала Альона Георгіївна. – Важливо те, що міські та сільські школи перебувають у рівних умовах: якщо той чи інший гурток відкривається в гімназії, точно такий може з’явитися в будь-якому селі – було б бажання. Вкрай важливо, щоб у процесі оптимізації не скоротили наявну мережу гуртків і спортивних секцій – як без них займатися виховною роботою?

А цей напрям украй важливий – у районі збільшується злочинність серед підлітків, оскільки зросла кількість неблагополучних сімей. В 102 сім’ях батьки виїхали на заробітки за кордон, полишивши своїх дітей на піклування стариків або далеких родичів – з усіма належними сюди наслідками. У цих умовах заощадження на позашкільній освіті загрожує погіршенням ситуації.

Не можна заощаджувати й на впровадженні нових технологій. На сьогодні в кожній школі району є комп’ютерні класи, але деякі комп’ютери вже потребують заміни на сучасніші. Школи самостійно знаходять можливість і закуповують мультимедійну техніку – для того, щоб активніше впроваджувати інноваційні технології.

Докладна розмова педагогів з керівництвом району, під час якої було відзначені як успіхи, так і проблеми, безумовно, дасть свої результати.

Антоніна Бондарева, власкор «Одеських вістей», Ренійський район