Людей у маршрутці було небагато, і сухий, з надривом кашель чоловіка з переднього сидіння їх явно нервував. У кожному разі жінка, що сиділа поруч із ним, встала, відійшла ледве чи не в кінець салона. Так і проїхала до своєї зупинки. Зійшла і я.

– Знову з диспансера втік! – обурювалася жінка. – Я цього туберкульозника знаю. Ніде не працює, пиячить. А можливо, в нього вже відкрита форма.

Мені одразу згадався випадок у Татар­бунарах, коли хворий, як після з’ясувалося, вже з активною формою туберкульозу, помер через кілька годин після свого звертання до лікарні. Можна лише уявити, скількох він встиг заразити, дихаючи в потилицю тому, хто стоїть попереду у переповненій маршрутці, у крамничній черзі, розпиваючи з однієї склянки з товаришами по чарці – за багато днів, тижнів, місяців…

– Мікробактерія туберкульозу вбиває більше людей, ніж будь­який інший збудник інфекції, – ця фраза Євгена Івановича ЧЕЛАКА, заступника головлікаря Арцизької районної лікарні, голови постійної комісії райради з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення, з яким ми розмовляємо на цю животрепетну тему, розтривожила ще більше.

– Євгене Івановичу, туберкульоз офіційно визнаний глобальною загрозою. У зв’язку із цим – як виконувалася районна цільова програма боротьби з туберкульозом? Термін її дії цього року завершується.

– Чогось ми, без сумніву, досягли. Нам вдавалося утримувати на досить високому рівні охоплення населення ПФО. А це – виявлення туберкульозу на ранніх його стадіях. До речі, цей показник у нас вищий за обласний. За період з 2008 року – початку дії цільової програми – вдалося знизити число захворілих на деструктивний туберкульоз з 24 до 8 випадків, а захворюваність на туберкульоз на 100 тисяч населення – більш ніж удвічі. Зниження числа виявлених хворих із занедбаними формами ТБЦ суттєво позначилося і на зниженні числа хворих з бацилярною формою – екологічно найнебезпечнішою.

– Але люди все ж таки вмирають…

– На жаль. Проте, смертність від туберкульозу знизилася. У рік ухвалення цільової районної програми вона дорівнювала 15 випадкам, а за станом на перше вересня цього року – 6. Більше того, число хворих на активну форму туберкульозу завдяки стоїчній роботі медиків вдалося зменшити майже удвічі. Значно знизилося число випадків рецидиву туберкульозу, а за 8 місяців нинішнього року не зафіксовано жодного. То ж більшість показників цільової програми виконані, а деякі й перевиконані. Зокрема, ми намітили щорічне зниження захворюваності на туберкульоз не менше одного відсотка. Знизили за чотири роки майже на 10 відсотків, а смертність замість 4 відсотків – на 40 відсотків.

– Євгене Івановичу, чи можна вважати показник проходження флюорографічного обстеження жителями району, що фігурує у звітах, об’єктивним? Чому запитую? Сумнівно, що безробітний або сезонник обстежиться за особистою ініціативою та доброю волею. А представників цієї категорії серед нашого населення дуже багато.

– Згоден. Переважна більшість хворих на туберкульоз – із групи ризику. Багато – без сім’ї, роботи, житла. Практично марно змушувати їх пройти флюорографію, тим більше – курс лікування, якщо захворювання все ж таки виявлено.

– До речі, про це ж говорилося і в Та­тарбунарах на засіданні районної координаційної ради з питань запобігання поширення ВІЛ­інфекції, СНІДу, наркоманії та туберкульозу. Там на обліку районного фтизіатра перебуває 513 чоловік, з них з активною формою туберкульозу – 130. Але знову ж, вважати цей показник вичерпним не можна, оскільки багато хворих, оформлені на групу за інвалідністю, пенсію втрачати не хочуть. Так і живуть, заражаючи оточення.

– Тому ми і вважаємо, що боротьба з туберкульозом повинна бути не лише проблемою охорони здоров’я, але і міжвідомчою. Щоб ще й міліція була задіяна, вчасно повідомляла про прибуття з місць ув’язнення. Ця проблема не терпить байдужості, інакше туберкульоз ми не лише не переможемо, але й не мінімізуємо. Не випадково Всесвітня організація охорони здоров’я у 1993 році оголосила туберкульоз глобальною загрозою. І попередила: якщо влада країн не буде вважати боротьбу з туберкульозом пріоритетом своєї політики та фінансувати протитуберкульозні заходи, то епідемію не зупинити.

– До слова, як фінансувалася районна цільова програма боротьби із ТБЦ за ці чотири роки?

– Планувалося щороку виділяти від 38 тисяч гривень до 40 тисяч, як цього року. Однак усі проведені в районі заходи фінансувалися, переважно, за рахунок охорони здоров’я. А коштів не вистачало достатньою мірою на придбання деззасобів для провадження у осередках поточної дезінфекції, необхідної кількості одноразових контейнерів для збору мокроти. Проблематичним було і придбання туберкуліну для проведення дітям проби Манту. Вкрай неритмічно постачалася вакцина БЦЖ, хоча від фінансування це не залежало. А придбання флюорографа вартістю 250 тисяч гривень, схоже, у межах нинішньої програми залишається питанням відкритим.

– Але ж це безумовно б ще більше зміцнило ваші позиції, і третє місце, яке ра­йонна охорона здоров’я посідає за всіма показниками в області, стало б для вас не межею. Отже, Євгене Івановичу, чотирирічну цільову програму боротьби з туберкульозом можна вважати завершеною. Що далі?

– А далі – нова ідентична програма. Лише тепер із урахуванням того, що не вдалося виконати за попередньою програмою. Отже, попрацювати доведеться ще наполегливіше та цілеспрямованіше.