Гастрольна афіша Одеської обласної філармонії рясніє знаними іменами, про що регулярно інформують «ЧН». От і нещодавно у нас побував відомий диригент, народний артист України Алін Власенко. Під його орудою Одеський національний симфонічний оркестр та соліст Іліан Гирнец (Молдова) виконали Концерт для скрипки з оркестром Яна Сібеліуса (1904). У другому відділенні програми звучала також європейська класика — Симфонія ре мінор Сезара Франка (1888).

Алін Власенко добре відомий одеським слухачам не лише в заявленій іпостасі. Як професор Національної музичної академії він виховав цілу плеяду першокласних диригентів, які сьогодні є гордістю української музичної культури — Володимир Сіренко, Наталія Пономаренко, Вікторія Жадько та інші, чиї неодноразові виступи радували одеського слухача.

Цілком сподіваним є і візит молдовського віртуоза. Кілька років тому ми вже мали щасливу нагоду слухати у чудовому виконанні Іліана Гирнеца Концерт № 1 для скрипки з оркестром Дмитра Шостаковича. А після київського вдалого виконання концерту Сібеліуса (під диригуванням М. Дядюри) його запросили одесити.

Обидва гості напередодні виступу люб’язно погодилися відповісти на кілька запитань.

— Пане Гирнец, нині ви навчаєтесь у Німеччині, раніше студіювали у Голландії. На вашу думку, чи є суттєва різниця між, скажімо, слов’янською і західно­європейською музичними школами?

— Одне уточнення: нині я живу у Німеччині, а ще, крім Голландії, навчався також у Фінляндії. Сьогодні, на мою думку, аж такої чіткої різниці між західною та східною — російською школою музики не існує. Завдяки інтернету на «Ютубі» можна знайомитися з різними школами, що призводить до їх накладання. Практично усі мої педагоги є представниками саме російської школи.

— Після свого повернення з Голландії ви якось сказали, що Західна Європа вважає російську виконавську манеру агресивнішою, ніж власну, яка є більш елегантною.

— Це, швидше за все, справедливо при виконанні творів Баха або Моцарта. З цим я можу погодитися. У цілому ж російська музична школа нині одна з кращих (якщо не найкраща) у світі.

— Наступне моє запитання до пана Власенка: якими вам бачаться перспективи поширення україн­ської модерністичної музики у світовому вимірі?

— Сьогодні, коли маємо широкий доступ до інтернету і з’явилося одне інформаційне поле, яке справді має глобальний характер, ми отримали можливість знайомитися з різними композиторськими школами. Що стосується нашої, української, школи, то, як мовиться, «ми не пасемо задніх». Наприклад, я був у Японії і потрапив на записи всіх симфоній нашого славного композитора Бориса Лятошинського. Скільки імен світового класу! Наприклад, Євген Станкович… Свого часу його запрошували у Швейцарію, пропонували там залишитися. Це диво! Композитор, який всотав усі найкращі досягнення українського мистецтва, симфонічного, балетного, оперного (зараз пише нову оперу). Нещодавно я диригував його балетом «Ніч перед Різдвом». Сюжет гоголівський, а музика модерна. Або візьміть «Цвіт папороті» — це ультрацікаво, це на рівні Стравінського!

Скорик чудовий композитор. Серед молодих приваблює Рунчак, і мені подобається, що він, як і Станкович, прагне охопити всі досягнення різних шкіл, залишаючись при цьому самим собою. До речі, Рунчак і як диригент хороший…

У першому відділенні концерту звучав твір Яна Сібе­ліуса, що, за твердженням біографів, композитор створював для себе як майбутнього скрипаля-віртуоза. І хоча Сібеліус-скрипаль не відбувся, музикальний світ отримав один з найскладніших творів для скрипки. Того вечора Гирнец був чудовий. Слід визнати: молдовський артист нині переживає пору свого творчого піднесення і росту. Нагадаємо, 2006 року тоді 23-літній виконавець став переможцем конкурсу імені Ойстраха в Одесі, а 2009-го отримав третю премію на Міжнародному конкурсі імені бельгійської королеви Єлизавети у Брюсселі.

Лірично-прониклива, промовисто-сповідальна, світла у діапазоні від радості до печалі з рухливим переходом до напружено-драматичної (на межі відчаю) та заразливо-грайлива — це далеко не всі епітети, що відображають широту настроїв, станів і почуттів цього симфо-концерту. Віддача Іліана була повною. Скрипка у руках цього кремезного чоловіка здавалася дорогою іграшкою. Під кінець виконання смичок віртуоза вже являв собою сумне видовище розірваних пучків кінського волосся. «На біс» Гирнец виконав «Гавот» Й.-С. Баха, ніби спростовуючи думку про «агресивність» щодо подачі подібних творів на східноєвропейському просторі. Приємно було бачити і загальне захоплення одеських оркестрантів, які під час овацій також віддавали належне натхненній і майстерній грі «молдовського Енеску». Сподіваємось, що це велеречиве порівняння у сенсі виконання цілком доречне для молодого і честолюбного музики, який є лауреатом 30 різноманітних конкурсів.

Обидва різножанрові твори згаданої програми є винятковими у своєму роді як у творчості Сібеліуса (концерт), так і Франка (симфонія). Це той випадок, коли композитори «попали в десятку». Сезар Франк, обтяжений обов’язками педагога та церковного органіста, повільно розкривав власний потенціал. Єдина опублікована симфонія цього бельгійсько-французького композитора виконана 1889 році і належить до числа кращих у європейському симфонізмі.

Розвиток симфонічної лінії відбувається повільно і напружено, поступово досягаючи драматизму. Особливість твору у його величавій і похмурій потужності. Оркестр під орудою київського диригента був переконливим. Красивий початок другої частини — allegretto, де гра скрипок здійснюється защипуваннями (піцикато) у супроводі арфи (Ольга Яковлєва). Алін Власенко завоював симпатії також своєю скромною манерою триматися перед публікою. Він був явно схвильований теплим прийомом одеситів.

Варто підкреслити і незмінне почуття гордості за наших оркестрантів, які високо тримають прапор професіоналізму. Приємно бачити їх на сцені — привабливих і доглянутих жінок та завжди підтягнутих чоловіків. Окремо хотілося б відзначити багаторічну відданість оркестру художнього керівника і диригента Хобарта Ерла, його різноманітну і гнучку репертуарну політику, а також адмі­ністрацію філармонії, яка створює по можливості комфортні умови для музикантів і слухачів.