Народні депутати від опозиційних партій Володимир Яворівський («Батьківщина»), Марія Матіос («УДАР») та Ірина Фаріон («Свобода») 10 січня зареєстрували у Верховній Раді законопроект «Про функ­ціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні».

«Я думаю, що опозиційний закон, якщо в ньому зняти деякі моменти, може бути цілком прийнятним для влади. Там є багато раціонального. Найбільш радикальною нормою критики цього законопроекту називають норму про обов’язкове володіння державною мовою. Але це передбачається в кожній державі. Закон не мусить захищати людей, які не хочуть вивчати державну мову, від вивчення державної мови», — сказав у коментарі «Укрінформу» письменник, політолог, колишній народний депутат України Володимир Цибулько, додавши, що в кожній державі встановлені рівні обов’язкового володіння державною мовою — як для досягнення кадрових щаблів, так і для отримання громадянства.

На його переконання, законопроект викликав би менше спротиву, «якби автори цього закону були в більшості». «У нас традиція, що навіть хороший, раціональний закон, якщо він подається опозицією, навряд чи буде прийнятий, доки в нього не з’являться автори від влади. Тобто боротьба за авторство дуже важлива. Але якраз закон про мови — це хороша підстава для нового реінтеграційного діалогу, бо у нас після кожних виборів кожна область потрапляє в легку шокову автономію, а потім знову повинна вростати в загальнонаціональний інформаційний простір. Якщо знайдеться хороший компроміс щодо мовного закону, він може стати поштовхом до компромісу з при­йняття поправок до нової редакції Конституції. Це може бути дуже цікаво і перспективно», — наголосив політолог.

Володимир Цибулько також зазначив, що зараз особливо гострою є потреба в якісному перекладі і кодифікації Європейської хартії регіональних та міноритарних мов. «Критики опозиційного законопроекту наполягають на тому, що він не узгоджується з європейською хартією. По-перше, у нас не кодифікована ця хартія і нема перекладу, який би найбільш відповідав оригіналу. Тобто у нас кожна зі сторін має свою версію перекладу, на якій пробує будувати свою політику. Фактично, посилаючись на хартію, закон, який підписав Янукович, спо­творив саму хартію, яка, в принципі, не могла формувати якихось наднаціональних умов для когось. Хартія не надто розповсюджується на мови, які мають базовий ареал поширення, а закликає держави до доброї волі у ставленні до своїх меншин», — сказав він і додав при цьому, що насправді закон «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року розпочав «парад регіональних мов, створив додаткові лінії напруження, хоч приймався ніби під шляхетним соусом — погасити їх».

Політолог відкинув і думку, що поняття «титульна нація», яке фігурує в тексті законопроекту, має етнічне забарвлення. «Це положення передерте з російського законодавства, де дуже часто вдаються до терміну «російський народ» тощо. В Україні сформований суспільний консенсус стосовно розуміння поняття «нація», насамперед як політичної нації, незалежно від національності. Це певний європейський стандарт, який прижився у нас в обігу. Етнічне походження існує як вторинний фактор. Я думаю, що це раціонально, тому що кожна держава дбає про внутрішній консенсус й уникає додаткових ліній напруження, розколу», — підкреслив він.

Говорячи про необхідність утворення національної комісії зі стандартів державної мови, передбаченої в законопроекті, Володимир Цибулько зазначив, що подібні структури існують в багатьох країнах. «Ця комісія — аналог комісії, яка існує у Франції. Є схожі комісії, служби мовного контролю в багатьох країнах, і вони потрібні для того, щоб працювали закони. Наприклад, у нас є закон «Про засоби масової інформації». Ринок ЗМІ спотворений, він проти української мови, яка присутня на ньому у межах 10—30%. Тому важливо, щоб така комісія це відслідковувала, моніторила й інформувала суспільство про те, які ЗМІ виходять за межі діючого закону», — уточнив політолог.

Водночас експерт зауважив, що для опозиції мовний законопроект напередодні президентської кампанії є своєрідним маяком, кодифікатором: «свій — чужий, українське — антиукраїнське, державне — антидержавне». «Я думаю, що цей закон виник як спроба трошки відмобілізувати свого виборця, створити ідентифікатор для нього. Ставлення до української мови як до єдиної державної є своєрідним фактором опозиційного електорату. Спроба розглядати дві державні мови — українську і російську — це електоральний козир Партії регіонів і комуністів особливо», — зазначив Володимир Цибулько.