Рік тому одесити відкрили для себе ім’я незвичного скульптора — свого земляка Кирила Максименка. Сталося це завдяки презентації арт-композиції «Спасибі, Стіве!» — першого на теренах в СНД пам’ятника Стіву Джобсу (і другого в світі). Монумент у вигляді людської руки з вирізаним на долоні яблуком (у стилістиці Apple) прикрасив двір Одеської національної академії зв’язку ім. О. С. Попова. Й от «батько руки Стіва Джобса» (так жартома дехто називає Кирила) — знову в роботі! Цього разу він працює над гігантською «Совою» і скульптурою «музичних інструментів» «Дует».

Народився Кирило Максименко у 1982-у в Іллічівську. Освіту здобув у Національному аерокосмічному університеті ім. М. Є. Жуковського на факультеті «Якість, стандартизація і сертифікація». Творчістю почав займатися кілька років тому, бере участь у національних виставках, перформенсах, дає майстер-класи. Його роботи — це скульптури з металу, що віджив своє: авто- і мотозапчастин.

Над «Совою» Кирило почав працювати паралельно з «Рукою Стіва». Метрова скульптура нічного птаха, за задумом автора, повинна була сидіти на розкритій книзі розміром з людину біля одного з одеських навчальних закладів, нагадуючи всім про мудрість, яку дають знання. Сторінки книги мали б дзеркальну поверхню, яка відображала б кожного, хто дивиться в неї. Та коли з’явилася основна героїня — Сова, стало зрозуміло: втілити ідею в життя майже неможливо. «На Сову пішло багато важких автомобільних деталей, без яких в основній роботі я не міг обійтися. Вона вийшла суцільною монолітною конструкцією з метр заввишки, яку просто не підняти. А якщо ще й на книзі сидітиме та з урахуванням фундаменту, то взагалі триметрова скульптура вийде», — поділився Кирило Максименко. Довелося ідею підкорегувати: тепер Сову він збирається посадити на кілька закритих книг, а на них написати імена видатних педагогів або й журналістів. «Якщо, наприклад, випускники кафедри чи факультету журналістики захочуть порадувати своїх викладачів і подарувати на пам’ять про себе ВНЗ символ мудрості — Сову, я залюбки візьму участь у такому проекті. Тоді до конструкції додамо ще й газети, а замість імен педагогів згадаємо корифеїв одеської журналістики», — зазначив скульптор.

Але поки що це лише плани. Сова ніяк не знайде собі господаря. Щоб завершити її, треба десь 4 тисячі гривень — собівартість найпростіших залізних деталей (чим ексклюзивніші деталі — тим дорожчі: раритетні й на 800 гривень за кілька кілограмів потягнуть!). Порівняно з основним процесом — «копійки», але їх митцеві ніяк не знайти. «От і шукаю людей, які побачать у цьому перспективу. Адже ж це цікаво — зробити свій заклад унікальним, прикрасивши двір таким незвичним символом знань», — поділився думками Кирило.

Над іншим арт-проектом — під назвою «Дует» — Максименко працює вже третій місяць. Скульптура складатиметься із зварених з металобрухту двометрових віолончелі та контрабаса, які ззовні нагадуватимуть жіночу й чоловічу фігури. Музична конструкція «гратиме» сама на собі за допомогою металевих рук — деталей автомобільних «двірників» та іншої всячини. Кро­пітка робота займає по кілька годин на день. Деталі Кирило роздобуває власним коштом, деякі (особливо маленькі, «ювелірної» роботи) автор креативу шукає на «Староконці». Допомагають і друзі — хто металом, а хто й приміщенням. «Мій товариш Олександр Косоусов — мій найбільший меценат упродовж трьох років. Завдяки йому маю приміщення, де можу працювати», — жартує Кирило. Познайомилися хлопці на сходці авіалюбителів, а розговорилися на тему фотографії. «Кирило в той час захоплювався фотографуванням, я теж любив познімати. От і зійшлися. Товаришуємо вже більше десяти років. Він безвідмовний, завжди прийде на допомогу. За своєю творчістю часто забуває про себе», — зауважив Олександр.

Місто в особі влади підтримує Максименка лише тим, що не заважає: чиновники йдуть назустріч і не створюють надуманих проблем з дозвільною документацією на встановлення тієї чи іншої скульптури. «Свої скульптури хочу ставити лише на вулиці, перед центральними фасадами, у найбільш людних місцях. Їх повинні всі бачити, аби проникнутися задумом і самою творчістю. Який сенс творити, аби потім заховати десь у найвіддаленішу аудиторію?» — пояснив Кирило.

За словами Максименка, для нього «зварювати» скульптури — це хобі, яке згодом він хоче «зробити професією». «Щоб це стало професією, потрібні замовники. Поки що вони знаходяться лише в Києві: жителям столиці металеві скульптури приглянулися більше», — розповідає він. Фігури з металу Кирило виготовляє впродовж трьох з половиною років (до цього сер­йозно з десяток літ захоплювався фотографією). Поштовхом до створення металевих арт-об’єктів послугувала велика кількість металобрухту, яка назбиралася в будинку скульптора, і придбання власного зварювального апарата.

«Спочатку проблем з металом не було, — розповідає Кирило. — Перші роботи («первісток» — металева гуска) були маленькими за розміром. Найменші — равлики на 10—15 сантиметрів — цілком вміщаються на долоні. Усе, чого бракувало, міг знайти на автозвалищах. Але потім ситуація в країні змінилася. Тепер металобрухт люди здають, аби вижити. Доводиться купувати. Іноді щастить. От нещодавно друзі переїжджали на нову квартиру, і я десь місяць використовував залізяччя з їхнього підвалу». Звісно, для роботи над скульптурами підходить не весь метал, кожна деталь проходить особливий тест: «вистачає на неї фантазії чи ні?». Ті, що схожі на когось чи щось, — годяться, цільні пласти — відправляються до сховку, згодом і вони на щось пригодяться. «За цим принципом свої роботи поділяю на «непродумані» та «ідейні». Перші створювалися, відштовхуючись від форми металу, другі — під ідею: придумав зробити рибу й пішов шукати деталі для неї», — зазначив автор.

Всього Кирило створив уже більше півсотні скульптур. Одні «живуть» у друзів, інші подорожують виставками. Єдине, чого бракує, — зображень людей: зробити, «аби було», хлопець не хоче, а до шедевру ще «не настав час». До­глядати за готовими скульптурами просто: кожна з них на завершальному етапі покривається кількома шарами захисного лаку. Саме він рятуватиме фігури від вологи та іржавіння.

Кирило Максименко часто працює «в живу» перед великою публі­кою. Так «народжувалися» знаменитий персонаж мультфільму Чебурашка (день народження його тепер щороку відзначатимуть у листопаді) в одній з арт-галерей міста і Кіт — на музичному фестивалі «Котофест» у молодіжному нічному клубі. «Все роблю для душі. Навіть замовлення. Якщо мені щось не подобається, пояснюю людям, що саме треба змінити, де вони помиляються», — каже митець. Одеський скульптор Кирило Максименко готовий до співпраці, а знайти його можна ВКонтакті й у Фейсбуці.