Увечері 9 серпня Одеса зустріла прикордонників, які два місяці утримували позиції майже під безперервним артвогнем на кордоні з Росією і зуміли вирвалися з так званого «Довжанського котла».

До КПП Одеського прикордонного загону, що на вулиці Левітана, прийшли кілька сотень людей з квітами і прапорами України. Дружини дочекалися чоловіків, діти — батьків, матері — синів. Але не всіх. У неділю в Овідіополі в останню путь провели Євгена Колесніченка з Одеського загону морської охорони, а в Одесі попрощалися зі старшим прапорщиком Віктором Діхтієвським. За офіційними даними, у «Довжанському котлі» загинули семеро військовослужбовців Одеського прикордонного загону, доля ще 17 поки що невідома. Розпорядженням голови облдержадміністрації понеділок, 11 серпня, на Одещині був оголошений траурним днем.

У вівторок в Одеському кризовому медіа-центрі відбувся брифінг підполковників Андрія Бєлобородченка та Олександра Демченка. Прикордонники наголосили: сьогодні українська сторона програє найголовнішу війну — інформаційну, як результат — значна частина населення на Донбасі вірить, що українські солдати їм вороги.

Так званий «Довжанський котел» розташований у південно-східному виступі Луганської області. Коли стан справ сепаратистів погіршився, вони спробували влаштувати українським військовим блокаду. І в них це вийшло, бо допомогу їм надала російська сторона. Були дні, коли з-за кордону, із су-сідньої держави, обстріл з «градів» по українських захисниках тривав 4 години...

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що близько трьох тижнів блокади не було можливості ззовні доставити припаси нашим бійцям. Але, як зазначив Олександр Демченко, власних запасів їжі їм вистачило, проблеми були з водою. Кожен виїзд по воду — повноцінна військова операція: йшла машина з ємностями і з нею ще кілька авто військового супроводу. Через деякий час місцеві жителі надали солдатам додаткові бочки для води. Але взаємодопомога між тамтеш-німи мешканцями й українською армією налагодилася не відразу. Місцеві дивилися на наших військовослужбовців, як на ворогів. А вже коли побачили, що ті, на відміну від сепаратистів-терористів, не нищать їхні села і поля, а, навпаки, захищають, почали іти на контакт і допомагати, чим могли. При цьому люди були здивовані, що бійці розмовляють російською мовою. Як каже Олександр Демченко, місцеві жителі просто ангажовані неправдивою інформацією. Вони впевнені, що український солдат — це бандерівець, який розмовляє лише українською мовою, а за російську вбиває і несе зло в кожен дім.

Наші військові дозволяли людям збирати урожай з полів, які прилягали до їхніх позицій. Під час збирання сепаратисти почали обстрілювати поле і позиції військових з «градів». Тоді місцеві жителі й побачили, хто веде проти них війну.

Росія не тільки обстрілювала позиції наших бійців, а й застосовувала психологічні методи тиску. Наприклад, після чергового чотиригодинного обстрілу на російському пункті пропуску раптом відчинилися ворота. Але жоден з українських солдатів у них не зайшов.

Доказів воєнного втручання Росії у конфлікт українські прикордонники мають чимало: це і збиті безпілотники російського виробництва, і вилучена зброя, якої нема на озброєнні України. Складність протистояння полягала в тому, що українські воїни не мали права на відповідь вогнем у бік Росії.

Розповіли учасники брифінгу і про приклади героїзму українських захисників. За словами Андрія Бєлобородченка їхній військовий лікар, отримавши поранення, відмовився від госпіталізації, адже не міг залишити бійців без меддопомоги. Якось під час чергового обстрілу з «градів» одного солдата привалило в окопі. Другий боєць, попри розриви снарядів довкруж, не став чекати за-кінчення обстрілу, кинувся рятувати бойового товариша...

За час, проведений в зоні АТО, військовослужбовці багато що переоцінили. «Я зрозумів, що люблю Батьківщину і не хочу, щоб її перетворили на незрозуміло що. Україна повинна бути сильною і стабільною», — наголосив Андрій Бєлобородченко.

«Судячи з тих обстрілів, які по нас велися, жертв могло бути набагато більше, — доповнив Олександр Демченко. — Мабуть, у нас сильний ангел-охоронець».

Після короткої відпустки герої «Довжанського котла» повернуться на службу.

Насамкінець наведу слова Андрія Бєлобородченка, з яких, власне, починався брифінг, — це слова подяки за зустріч, яку організували для воїнів одесити: «Коли так зустрічають, розумієш, що ти був там не даремно. Особливо приємно, що це ініціатива простих не знайомих тобі особисто людей. Розумієш, що все пережите там — не намарно, адже тут, в Одесі, мир».