21 жовтня президенти Порошенко і Путін в черговий раз по телефону домовилися про «режими тиші» на Донбасі. Цей режим в черговий раз був порушений відразу після оголошення. «І тільки пил-пил-пил — від крокуючих чобіт. Відпочинку нема на війні», як писав Кіплінг.

Без альтернативи

Але сьогодні, в суботу, 25 жовтня, незважаючи на перестрілки, в Україні справді день тиші. Перед-виборної. Заборонена політична реклама й агітація, замість обридлих осіб політиків на екранах ТБ — мультики, серіали і звичайна повсякденна каламуть. Тільки новини нагадують, що гинуть люди.

Ці новини, зруйновані вибухами будинки, розгублені люди, що втратили рідних, солдати, обвішані зброєю, і бездушна бронетехніка діють на виборця сильніше за будь-яку агітацію. І часто діють, минаючи розум. У день тиші, поки вибір не зроблений, саме час подумати, чого ми хочемо, у якій країні будемо жити не через десять років, а завтра. І з ким ми в цю країну підемо.

В Україні це перші вибори під час війни. Президентські не беруться до уваги. Наприкінці травня ще була надія, що все «розсмокчеться», що втрата Криму — непорозуміння, а легітимний глава держави зможе домовитися з Кремлем. Ці надії не справдилися, війна розгорілася, треба з нею жити і вижити. Перша умова цього — правильний вибір завтра.

Під час війни, на жаль, розум у людей слабо працює, зате емоції випліскуються через край. І є небезпека, що крайнощі переможуть. Вибір «війна чи мир» на перший погляд здається очевидним і єдино правильним. Але цей вибір — ілюзія. Тому що він уже зроблений. Зроблений не на виборах і не нами. Його зробив ворог.

Наш вибір — і це всі повинні розуміти — вибір «всередині війни», вибір політичних сил і людей, які в парламенті здатні об’єднатися, оперативно приймати закони військового часу, закони, що підвищують боєздатність збройних сил, і, якщо треба, навіть на шкоду добробуту громадян. Правильний вибір — це вибір політиків, здатних у найкоротший термін призначити уряд воєнного часу, прем’єра, який, як Вінстон Черчілль в 1940 році, не обіцяв би своїм громадянам нічого, крім крові, поту і сліз, але вірив у кінцеву перемогу.

Враховуючи настрої в суспільстві, скажемо прямо, надій на такий вибір мало. Більшість виборців досі живуть у мирному дореволюційному та довоєнному минулому, де головні проблеми — корупціонер-чиновник, суддя-хабарник, мізерні пенсії та високі ціни на продукти.

Все це важливо. Але коли твій дім може бути зруйнований при артобстрілі, коли ворог не сьогодні-завтра поставить тебе до стінки і вижене дітей на вулицю, у першу чергу треба думати не про те, як покарати вітчизняних злодюг (вони нікуди не дінуться), а про те, як чинити опір і потім вигнати окупантів.

Останнім часом це почали усвідомлювати представники більшості політичних сил. Патріотичні гасла і допомогу бійцям в зоні антитерористичної операції демонструють всі, за винятком вкрай лівих. Але після виборів... Недарма є побоювання, що народним депутатам у Верховній Раді восьмого скликання буде важливіше перемогти суперників у залі під куполом, ніж забезпечити Україні перемогу на фронті.

Побоювання

і прогнози

Результати парламентських виборів в Україні і майбутній склад Верховної Ради восьмого скликання викликають побоювання не тільки у вітчизняних політологів, але й в експертів за кордоном. Мова при цьому не йде про російських експертів, які практично в один голос, випереджаючи події, волають про фальсифікації, голосування під дулами автоматів і проштовхуванні в Раду націоналістів.

Можна сміливо стверджувати, що нічого подібного не відбудеться, і націоналісти, якщо в парламент пройдуть, то в такій кількості, що погоди не зроблять. Втім, про співвідношення сил у ВР гадати нічого. Дізнаємося про це завтра. Новий склад Верховної Ради небезпечний не співвідношенням по-літичних сил, а тим, що шляхом нескладних маніпуляцій депутатський корпус можна зробити недієздатним. Надовго.

Депутати тепер вже колишнього парламенту прийняли багато корисних для країни законів, по-перше, тому що були налякані революцією, а по-друге, тому що втік господар «більшості» Янукович. Про те, що буде відбуватися в новій Верховній Раді, можна будувати скільки завгодно прогнозів. Але в кожному з них хочеться виключити так званий період рівноваги. Період «без господаря», період, подібний українській Верховній Раді 2005—2010 років, коли лобові сутички і безглузді протистояння гальмували законодавчий процес.

Дасть Бог, пронесе, і новому «господареві» у ВР восьмого скликання вдасться опанувати становищем, дієздатну більшість сформують, оберуть притомне керів-ництво і швидко призначать уряд. Але в умовах війни, особливо під час поразок (а вони більш ніж ймовірні), при державному устрої з нечітко виписаними повноваженнями парламенту не уникнути жорстких протистоянь з главою держави. І гострих криз.

Саме це має на увазі відомий економіст і публіцист Андрій Ілла-ріонов, який каже, що можливий варіант, коли Путіну з представників різних, у тому числі демократичних, сил Верховної Ради восьмого скликання вдасться збити прокремлівську групу, а з її допомогою спочатку заблокувати роботу парламенту, а потім скинути Президента Порошенка.

Ілларіонов у своїх прогнозах називає терміни здійснення цього проекту — до кінця 2015 року. І методи, коли замість «зелених чоловічків», танків, куплених у воєнторзі і відправлених сепаратистам, у хід піде щось інше. Діючи хитріше і творчо, російський президент за будь-якого розвитку подій не залишить спроб дестабілізувати Україну.

Враховуючи, що Європейський Союз і Сполучені Штати Америки продемонстрували нездатність опору російської агресії, Путін, на думку Ілларіонова, мобілізує всі можливі і неможливі ресурси для розвалу нашої держави до 2017 року, поки в США слабкий і нерішучий президент.

Звичайно, добре було б знати про кремлівські плани і проекти, не спираючись на припущення Ілла-ріонова. Але українські політики, депутати, яких ми завтра виберемо, в своїй роботі можуть обійтися без припущень. Захист Вітчизни, якими б не були плани ворога, — їх прямий обов’язок. Йде війна. Ніхто не пробачить помилок.