Хтось поскаржився: «Чому нас, мільйони простих людей, котрі проголосували за опозицію, не поважають?». Багато хочете, панове! А ви самі себе поважаєте?! Мільйони? Чи не перебільшуєте? Хоча совків, «п’ятиколонників» у країні, на жаль, не бракує... Вважаю, за «опозицію» проголосували, по-перше, такі ж, як ті, кого вони «обрали», а по-друге — зомбований та обдурений пауперо-люмпенський «електорат». То кого ж і за що поважати? Краще не плакалися б, а постаралися бодай щось змінити в своєму житті, особливо що стосується чесності, гідності, щирості, людяності.

Дорікають «Свободі», мовляв, виборці їй показали, що є що і хто є хто. Почасти згодна. Рейтинг «Свободи» підупав. Але ж хіба тільки «Свободи»? А партії, що пройшли, хіба кращі, хіба менше робили і роблять помилок, а декотрі з них ще й антинародні, «п’ята колона» в українському парламенті?

Так зване непроходження «Свободи» — це не факт. Чистий і прозорий. Мене ніщо не змусить думати, що «Свобода» справді не пройшла. Їй, переконана, не дали пройти! За чиїмось задуманим сценарієм. Надто вже це очевидно: її результат — 4,71 відсотка — як завмер наприкінці, здається, першого дня підрахунку голосів, так ніскілечки не змінився за більш ніж два тижні того «підрахунку». Саме по собі так не буває. То, на мою думку, почерк чиїхось нечесних рук.

З одного боку, все це свідчить про фальсифікації, а з іншого — про якість частини нашого електорату. У свої 76 років вважаю, що тільки тоді Україна зможе стати Україною, у якій житиметься добре всім, коли ми станемо націоналістами, тобто патріотами своєї країни, коли держава не тільки надаватиме своїм громадянам права і захист, а й вимагатиме виконання обов’язків. Скажімо, питання щодо надання громадянства має вирішуватися найсуворішим, найскрупульознішим чином.

Бачу недоліки, недосвідченість та інші помилки «Свободи». Але сьогодні у нас нема іншої сили, яка ставить за мету захищати українців в Україні. Тому бажаю «свободівцям» сил за принципом: «Нас б’ють, а ми міцнішими стаємо».

Щодо одеського «електорату» — це майже копія описаного вище. Не пішли голосувати 60 відсотків виборців, і серед них, гадаю, частина таких, котрі є в опозиції (а їм чим гірше в країні, тим краще — легше творити свої брудні справи), частина — обдурених, які не скористалися своїм шансом щось змінити. Та й із 39 відсотків тих, що взяли участь у виборах, 39% проголосували за вчорашній день, а 41 відсоток — за так званий демократичний блок. І знову ж таки з тих 39 відсотків 20 відсотків не проголосували ні за тих, ні за інших. А за кого? Чи зіпсували бюлетені? Чи що? Тому й висновок: Одеса не передове демократичне вільне місто, а таке собі застояне, гниле болото, в якому ще мало свідомих українців, а більшість — хохли, малороси і «п’ята колона».

Взагалі ж, ці вибори без зміни виборчого закону, написаного під «колишнього» і його партію, я б назвала фарсом. Виправдання тільки одне: якщо уряд і президент зможуть з цим парламентом розв’язувати назрілі проблеми країни. Та щось сьогодні це не проглядається.

Кажуть, урізати депутатам платню — і вони самі не лізтимуть у Верховну Раду. Але це не рецепт, аби депутат став хорошим. Ну не потраплять до парламенту неімущі, а мішки з грішми все одно пройдуть, аби зі своїх грошей робити гроші, приймаючи закони й преференції на користь вузької групки або собі особисто. Ще в стародавніх демократіях зрозуміли, що виборні посади треба оплачувати, щоб не лише грошові мішки, а й простіші люди могли брати участь в управлінні країною. А контролювати депутата можна, створивши чіткий механізм, який дозволив би зробити його підзвітним своїм виборцям. А в нас як? Обрали депутата — і він ходить усю каденцію, не підконтрольний нікому і нічому. Тільки під час виборчої кампанії йому доводиться побігати і піднатужитися, аби сподобатися. А після виборів — прощавайте, любі, що хочу, те й роблю. Стає настільки вільним у своїх діях, що й на роботу у парламент не ходить або навідується туди вряди-годи.

І ще: вважаю, бути патріотом — це не тільки кричати «Слава Україні!», співати гімн і носити вишиванку. Це щось більше, глибше...