Акулам, скатам та іншим хрящовим рибам важко плавати у прісній воді: їх постійно тягне на дно. Такого висновку дійшли біологи із Стенфордського університету, університету Сент-Луїса (США) та університету Мердока (Австралія) під керівництвом доктора Адріана Гляйсса.

Американські та австралійські вчені детально досліджували, як два види хрящових риб — тупорила акула і споріднений їй дрібнозубий пилорил — плавають спочатку в океані, а потім у річці Фіцрой-Рівер у Західній Австралії, куди вони щороку піднімаються на кілька місяців. Обробивши отримані дані, біологи завантажили їх у комп’ютерну модель.

З’ясувалося, що, плаваючи у прісній воді, акули витрачають на 50 відсотків більше енергії, ніж у солоній. Це пов’язано з тим, що у хрящових риб, на відміну від кісткових, нема плавального міхура, який зменшував би щільність їх тіла. Замість цього акулам і скатам доводиться покладатися на свою багату жиром печінку, що значно зменшує їх плавучість. Водночас, прісна вода ви-штовхує тіло вгору менше, ніж солона. Тож акулам набагато важче пливти на одному рівні, не опускаючись вниз. Іншими словами, у прісній воді вони просто постійно тонуть. Через це їм складніше й полювати.

Слід нагадати, що інші науковці ще перед тим дослідили: в прісній воді органи чуття акул — зір і нюх — працюють гірше, а інстинкт розмноження пригнічується. А відтак усе це допомагає зрозуміти, чому більшість прісноводних акул вимерла, а їх сучасні побратими в основному піднімаються в ріки з морів тільки на певний час.