Як уже повідомляли «Чорноморські новини», у неділю, 1 березня, в Одесі відбудуться проміжні вибори до міської ради в окрузі №40. Жителям Малиновського району належить обрати свого представника до міськради замість Геннадія Чекіти, який склав свій мандат у зв’язку з обранням депутатом Верховної Ради.

Кандидатом на проміжних виборах в окрузі №40 конференція Одеської міської організації ВО «Свобода» висунула голову міського осередку Сергія Солтасюка.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі коротку розмову з Сергієм Васильовичем про те, якими питаннями передусім він має намір займатися в органі місцевого самоврядування, з якими труднощами стикається під час перебігу виборчої кампанії, про його світоглядні пріоритети.

Сергій Солтасюк наголошує, що найперше завдання, яке нині стоїть перед виборцями, — не зробити помилки і не віддати свого голосу за чергового негідника, мародера чи сепаратиста. «Наше місто давно потребує очищення та системних політичних і господарських змін. Наше українське місто зачекалося української влади», — каже «свободівець».

— Сергію, ви проводите зустрічі з виборцями. В якій атмосфері вони проходять? Про що найчастіше запитують люди, на що скаржаться?

— На жаль, навіть після Революції Гідності, яку пережила наша країна, після так званого перезавантаження влади, у нашому місті мало що змінилося в сенсі ведення передвиборчої боротьби — підкуп виборців, застосування адміністративного ресурсу на користь одних кандидатів і проти інших, передусім проти мене та мого побратима-«свободівця» Костянтина Васильця, який балотується у 59-у окрузі (Київський район), де проміжні вибори відбудуться 8 березня.

Щоб не бути голослівним наведу такий приклад. Цими днями у мене були заплановані три зустрічі з виборцями, зокрема на вулицях Богдана Хмельницького, Степовій та Запорізькій. Але через активну «мозолисту» роботу одного з конкурентів не вдалося провести жодної... В агітаційній роботі того ж таки опонента, всупереч законодавству, задіяні працівники ЖКП — одні у накидках з прізвищем кандидата фарбують під’їзди в будинках, інші зривають «свободівську» агітацію тощо. Представники того ж таки кандидата то картоплю виборцям роздають, то «аптечки» (йод, вата, таблетки). Звісно, Одеська міська організація ВО «Свобода» буде звертатися в прокуратуру та міську виборчу комісію з доказовою базою за фактами виявлених порушень виборчого законодавства і з вимогою зняття кандидата з перегонів. Але ми сподіваємося і на те, що одесити належно оцінять таке «гречкосійство» і не голосуватимуть за тих, хто грубо нехтує законодавством. Бо що від таких горе-захисників людських інтересів можна чекати у майбутньому, якщо для них закон — не указ?

Щодо питань, які найбільше турбують моїх виборців, то найболючішими сьогодні є соціально-економічна ситуація та безпека. Люди бояться, що, не дай Боже, окупантський кацапський чобіт прийде в наше місто, що в їхню оселю «випадково» може залетіти «гуманітарка» від Путіна, нафарширована тротилом.

— У разі обрання до міськради, як обстоюватимете свою позицію, зважаючи на нинішній її склад, де тотальна більшість належить колишнім «регіоналам»? Один, каже приказка, у полі не воїн. Чи ви маєте намір спростувати це твердження?

— Я не збираюся нахабно брехати виборцям й обіцяти їм «золоті гори», як це роблять сьогодні мої конкуренти-шахраї. Навіть якщо мене і мого побратима Костянтина Васильця оберуть до міської ради, істотно вплинути на діяльність Думської, 1, ми не зможемо, тому що два депутати — це не більшість. Натомість я обіцяю, враховуючи позитивний досвід депутатів-«свободівців» місцевих рад західних та центральних областей, кожне питання, яке розглядатиметься в Одеській міськраді виносити на публічне обговорення виборців округу з подальшим відстоюванням їхніх побажань у представницькому органі місцевої влади.

Також Одеська міська організація ВО «Свобода» представить комплексне, конструктивне і структурне бачення розвитку міста в усіх царинах життя, над яким у даний момент працюють наші фахівці. Як депутат міськради обіцяю наповнювати наше місто патріотичним, державницьким та українським змістом, а також душити всі зародки сепаратизму, зокрема й безпосередньо в сесійній залі міськради.

Якщо виборці висловлять мені довіру, то їхню і власну позицію я відстоюватиму принципово, всіма можливими методами, в такому ж стилі, як працювала фракція ВО «Свобода» у Верховній Раді.

— У вашому виборчому окрузі є вулиця, яку депутати нинішньої каденції перейменували, позбавивши її імені великих українців Івана та Юрія Лип...

— Імена Івана та Юрія Лип, беззаперечно, повернуться на карту Одеси в найближчому майбутньому. І я, як депутат міської ради, буду цьому якнайактивніше сприяти. Але на моє тверде переконання, ім’я Івана і Юрія Лип має носити одна з вулиць в історичному центрі міста, а не там, де вона була. Адже батько і син Липи — це топ-особистості не місцевого, а державного рівня. Це постаті загальнонаціональної ваги, і вони повинні бути належно пошановані.

— Цими днями Україна вшановує пам’ять героїв Небесної сотні, які загинули рік тому. Серед убитих режимом Януковича та його московськими покровителями найбільше «свободівців». З огляду на те, як нині розвивається ситуація в країні, чи не вважаєте ви, що ці жертви були марними?

— Я категорично не згоден з такою постановкою питання. Якщо так міркувати, то можна дійти до висновку, що всі жертви в ім’я Української Держави та Нації, соціальної та національної справедливості за останні століття були марними. Але якби не було таких жертв, якби не було героїзму у часи Гетьманщини, Коліївщини, Гайдамаччини, Петлюрівщини, героїзму ОУН—УПА, а також сучасних Героїв, то напевне не було б ні України, ні нас з вами. А тому я кажу: Героям Слава! І схиляю голову перед їхнім подвигом. Вони полягли за нас, за майбутнє України.

— Чому з-поміж політичних сил ви обрали саме «Свободу»?

— До ВО «Свобода» вперше я прийшов у 2008 році, перед цим достатньо тривалий час аналізував діяльність цієї партії в основному завдяки інтернету. Патріотичні відчуття притаманні мені з самого дитинства. Коли 24 серпня 1991 року було проголошено Незалежність України, я чомусь дуже зрадів, пам’ятаю той день як сьогодні, хоч мені тоді сповнилося лише 11 років.

Після патріотичного й емоційного піднесення, викликаного Помаранчевою революцією, як і в усіх патрі-отів, настало велике розчарування зрадницькою політикою президента Ющенка. Я не міг повірити, що в Україні нема по-справжньому патрі-отичних сил, адже героїчна історія нашої Держави, якою я захоплювався, налаштовувала на інше. Я почав аналізувати програми і дії всіх по-літичних сил, які позиціонували себе як патріотичні, але всі ліберальні структури відштовхували від себе брехнею, пристосуванством та маніпуляціями серцями патріотів на свою користь. Через деякий час я звернув увагу на ВО «Свобода» і вже незабаром познайомився з Павлом Кириленком, сьогоднішнім лідером нашої обласної організації. Націоналістична ідея захопила мене, як бурхлива хвиля. Відтоді я й уявити себе не можу поза лавами цієї орга-нізації. З кожним місяцем побратими залучали мене до партійної діяльності дедалі більше, й на початку 2012-го мені випала честь розвивати Малиновську районну організацію ВО «Свобода».За два роки наша районна структура досягла помітних успіхів, тож уже в грудні 2014-го мені довірили очолити Одеську міську організацію ВО «Свобода».

— Сергію, ви молода людина. Як, зважаючи на вік, оцінюєте свою готовність до роботи у виборному органі? І ще таке питання. Хто для вас є взірцем, на кого з політичних чи громадських діячів рівняєтеся, з кого берете приклад?

— Беззаперечним прикладом патріотизму, раціональності, державницької позиції з-поміж особистостей сучасності для мене є лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. А щодо молодості... Мені 34 роки, а це, погодьтеся, вже достатньо зрілий вік для такого виду діяльності. Не варто забувати, що Степан Бандера очолив ОУН взагалі у відносно юному віці, а результат його діяльності — страх ворогів України. Для агресора Путіна і його холуїв й до сьогодні ім’я Бандери набагато страшніше за надпотужні США і НАТО.