З ПРЕЗЕНТАЦІЇ 19-ГО ВИПУСКУ АЛЬМАНАХУ «ЮГО-ЗАПАД. ОДЕССИКА»

Презентації випусків альманаху «Юго-Запад. Одессика», що видає Асоціація європейської культури «Золота акація», як правило, проходять наприкінці лютого. І це символічно — з огляду на заявлену в назві геополітичну точку України, адже південно-західний регіон нашої держави — це Одеська область, дата утворення якої — 27 лютого 1932 року. От і нинішня презентація відбулася 26 лютого, напередодні 73-ї річниці цієї події.

Ведучий заходу, промоутер видання, його головний редактор й упорядник Віктор Савченко зауважив, що новий випуск присвячений 150-річчю заснування ОНУ ім. І.І. Мечникова, яке вшановуватиметься 13 травня. Як відомо, університет виник на базі Рішельєвського ліцею.

У своєму виступі ректор ОНУ Ігор Коваль акцентував на великому науковому потенціалі закладу, видатній ролі його фундаторів і вихованців, їхньому внеску у світову та вітчизняну науку. Цьогоріч відзначатимуться ще кілька круглих дат, зокрема 170-річчя від дня народження Нобелівського лауреата Іллі Мечникова.

Відомий історик, свого часу вихованець ОНУ ім. І.І. Мечникова, дослідник воєнних періодів у вітчизняній історії Микола Михайлуца зізнався: не міг собі уявити, що мав би вивчати історію воєн на території України у теперішньому часі. Науковець поставив низку проблемних питань, у тому числі тих, які вже мала б досліджувати українська історична наука в умовах війни, що нині настигла Україну, наприклад, психологію солдата у зоні бойових дій. Як антитезу радянській історичній науці, проникнутій пропагандою, професор ОНМА вніс деяку ясність у термінологію. Микола Михайлуца розглядає Велику Вітчизняну війну як складову Другої світової, адже якщо ми обмежимося лише періодом так званої Великої Вітчизняної, то поза увагою дослідників можуть опинитися ті війни, в яких українці брали масову участь, як-от напередодні Другої світової — радянсько-фінській чи війні союзників проти Японії. Капітуляцію Японії 2 серпня 1945 року приймав генерал Кузьма Дерев’янко, українець за походженням. (Це повідомлення професора мене зацікавило, і я навів деякі довідки. Виявляється, цей фізично дужий чоловік помер у розквіті сил у п’ятдесятирічному віці (1954). Можливо, відповідь щодо причини ранньої смерті воєнного діяча криється в такому факті його біографії: у вересні 1945-го за наказом командування саме делегація на чолі з генерал-полковником Дерев’янком відвідала радіоактивну зону Хіросіми й Нагасакі).

Альманах виданий за підтримки Сергія Гриневецького, який є також автором вступної статті до чергового випуску. Під час презентації він зазначив, що жодна вступна стаття до цієї серії не давалася йому так важко, як нині презентована, вихід якої відбувається у складний період нашої історії. У цій статті відчувається тривога за наше майбутнє. «На наших очах нині розгортаються події, справжній смисл яких ми усвідомимо через кілька років чи й десятиліть. Можливо, вперше за останній час ми зіштовхнулися з таким явищем, як повномасштабна інформаційна війна, в якій значну роль відіграють псевдоісторичні концепції… Це війна ідей і смислів. В її умовах для істориків надзвичайно важливо не піддаватися спокусі швидкоплинної кон’юнктури, зберігати безпристрасність та об’єктивність… Нинішні події мимоволі викликають паралелі з подіями Руїни XVII ст. і Громадянської війни 1917—1920 років. …Голос істориків, що попереджає нас від помилок, у цих умовах може стати важливим фактором, який «цементує» країну», — йдеться у передмові.

Ознайомитися детальніше зі змістом електронних версій попередніх випусків альманахів можна на сайтах НАН України, зокрема Інституту історії України у розділі «краєзнавство». Нове видання зазнало структурних змін — у ньому з’явився новий розділ «Студентська трибуна».

Серед авторів статей збірника — науковці Києва, Одеси, Харкова. Суголосною актуальній нині темі відзначення 600-річчя Одеси є публікація Андрія Красножона «Будівельна періодизація Білгород-Дністровської фортеці (XV— XVIII ст.): нові дані» у розділі «Степи Лукомор’я». Проблемі етнопершості щодо заснування «Української Венеції» — Вилкового, ролі «турецьких запорожців» присвячене дослідження Олени Бачинської. Розділ «Край в епоху диктатур» містить публікацію Віктора Савченка «Долі одеських анархістів (1930-і рр.)», яка спонукає до осмислення причин появи політичного радикалізму, особливо з огляду на останні одеські події. Тут же дослідження Віктора Золотарьова (Харків) та Олега Бажана (Київ) про керівний склад УНКВС Одеської області доби «єжовщини». Сенсаційною є стаття про зв’язки з Одесою родичів Миколи Гоголя — «Кир’якови та Шостаки: родичі М.В. Гоголя в історії Одеси кінця XVIII — XIX ст.» авторства Тараса Гончарука та Анатолія Хромова. У цьому ж розділі «Обличчя земляків» — розвідка М. Верховецької «Забутий одеський художник Б.І. Егіз» з автобіографією митця, виявленою у фонді Інституту мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського.

Специфіка історико-краєзнавчого альманаху, який ніби нанизує на одну вісь різнопланові, індивідуально вмотивовані дослідження окремих науковців, створює мозаїчну картину історії нашого краю. Вона позбавлена цілісності, а відтак потребує ерудиції і здатності до узагальнень. Порівняно невеликий наклад видання (300 примірників) робить його раритетним.