5 серпня оголошення про підозру у вчиненні тяжких злочинів (планування та розв’язання війни на території України) було направлено на адресу начальника генерального штабу Збройних сил Російської Федерації Валерія Герасимова.

Відкритий суд

проти таємних судилищ

Підозри в розв’язуванні війни й безпосередній участі у бойових діях того ж дня спрямовані встановленим і допитаним у справі військовослужбовцям 98-ї дивізії повітрянодесантних військ Російської Федерації.

Про це повідомили головний військовий прокурор України Анатолій Матіос і начальник головного слідчого управління СБУ Григорій Остафійчук. Увечері 5 серпня Шевченківський суд Києва обрав для начальника генштабу РФ та ро-сійських військовослужбовців запобіжний захід (арешт) і вони були оголошені в міждержавний розшук.

Розслідування у справі про розв’язуванні війни стосується подій минулого року, коли з 8 по 23 серпня російські війська вели безперервні ракетно-артилерійські обстріли території України, а в кінці серпня вторглися на нашу територію і взяли участь в оточенні сил АТО під Ілловайськом. Це призвело до загибелі сотень українських вояків і втрат десятків одиниць військової техніки.

Про деталі розслідування та хід судового процесу (тепер за законом його можна вести і за відсутності в залі суду підозрюваних) ще буде чимало написано. Сторона звинувачення вважає, що доказів провини Валерія Герасимова не тільки в керівництві, але і в плануванні вторгнення в Україну достатньо. А участь у бойових діях під Ілловайськом російської військової техніки і трьох з половиною тисяч російських військовослужбовців підтверджена багаторазово.

У спрямуванні підозр, заочному арешті підозрюваних й оголошенні їх у розшук є, однак, цікава обставина. Вже розслідувана й оформлена для передачі в суд справа якийсь час пролежала без руху. А струсили з неї пилюку тоді, коли знадобилося гідно поховати Мінські угоди й перейти до нового формату переговорів з Росією.

Але публічний суд над обвинуваченими у військових злочинах ро-сійськими військовослужбовцями в Києві не повинен бути використаний у вузьких прикладних цілях. Такий процес — ідеальний привід для мобілізації світової громадської думки і дієвий важіль для примусу «братньої» країни до миру. Якщо суд буде добре організований, а доказова база обвинувачення виявиться бездоганною, для засудження підлеглих Путіна не знадобиться Гаага. На військових злочинців, присутніх та відсутніх у залі засідань, залишиться незмивне тавро.

Перспектива такого суду турбує російську владу з початку війни. Порушуючи кримінальні справи проти українських посадових осіб під фантастичними приводами, організовуючи суди над апріорі невинними українськими громадянами, викрадаючи й утримуючи без суду у в’язницях українських «шпигунів», кремлівська банда намагається грати на випередження. Але дедалі глибше і глибше сідає в калюжу.

Основний свідок обвинувачення у справі Олега Сенцова на суді відмовляється від свідчень. У розпорядженні адвокатів Надії Савченко є неспростовні докази невинуватості підзахисної. Розсипаються сфабриковані ФСБ справи ув’язнених українських громадян. І кульмінацією ганьби стає фальшиве фото неіснуючих руйнувань на обкладинці так званої «Білої книги» Слідчого комітету Росії, наповненої вигаданими злочинами українських військових на Донбасі.

Без терміну давності

На підставі інтерв’ю у фільмі Андрія Кондрашова «Крым. Путь на Родину», де президент Росії зізнається у використанні російських збройних сил для захоплення влади на півострові, Путіну можна оголосити про підозру у вчиненні таких же злочинів, як і начальнику російського генштабу. А заяву, що російські війська стануть позаду жінок та дітей і нехай українці спробують вистрелити, можна кваліфікувати як злочин проти людяності. Який, до речі, не має терміну давності.

Поспішати з судами, все ж, потрібно, бо злочинці, переконані у безкарності, готуються до вчинення нових злочинів і для забезпечення власної безпеки готові на відчайдушні кроки. Можлива ескалація воєнних дій на Донбасі — тільки один із таких кроків і, можливо, не найбільш імовірний. Кримський напрямок у будь-яку хвилину може стати ареною боїв і спробою вторгнення «обмеженого контингенту» з півдня.

Якщо на окупованому півострові після анексії стало чогось більше, то це російських військ і російської військової техніки. Причому, на відміну від радянського періоду, ці війська і техніка націлені не на південний фланг НАТО, а на північ, нібито для захисту з боку України. Звільняти з допомогою військової сили захоплений Росією Крим наша країна зараз не в змозі і в найближчому майбутньому не збирається.

Але в надрах генерального штабу Російської Федерації під керівництвом генерала Валерія Герасимова ще у 2013-у, на випадок загострення ситуації, розроблялися не тільки плани вторгнення російських військ на Донбас. Одним з варіантів був наступ з Криму і, як перший етап, вихід наступаючих військ до Дніпра із захопленням українських гідроелектростанцій.

Цей план відклали тому, що після втечі Януковича менш витратною і більш перспективною здавалася спецоперація, в результаті якої ланцюг «народних республік» без війни відірвав би від України все чорноморське узбережжя. «Новоросія», однак, залишилася фантазією, а вторгнення на Донбас і навіть анексія Криму не змогли і, швидше за все, не зможуть розхитати Україну.

І якщо мета Путіна колишня, і вона полягає в знищенні української державності, то для досягнення мети є лише дві можливості. Перша — задушити нашу країну економічно, спровокувати народні бунти і державний переворот, а друга — повернутися до суто воєнного розв’язання завдання.

Реалізувати економічний тиск на Україну швидко не можна, а якщо зважити на підтримку цивілізованого світу, навряд чи взагалі можливо. За цей час не тільки Валерія Герасимова, всю зграю Володимира Путіна встигнуть притягнути до відповідальності.

Воєнне вирішення — справа інша. Але перемога тут не гарантована. І нападників чекає доля бандитів, які не дожили до справедливого суду.