Синьо-жовте полотнище величаво й неспішно підіймається по флагштоку. Лагідний ранковий вітерець допомагає побачити наше знамено у всій красі. Сьогодні, 23 серпня, — свято нашого Прапора. Лунає Гімн України у виконанні військового духового оркестру. Люди, багато з яких у вишиванках, співають, поклавши руку на серце. Урочистим маршем карбують крок захисники України, котрі оберігають нас на суші, в небі та на морі. Дійство відбувається в Одесі перед будівлею облдержадміністрації.

Прапор держави підняв голова ОДА Міхеіл Саакашвілі. «Наш прапор сьогодні для всього світу — символ свободи, символ протистояння тиранії, агресії, несправедливості. І також цей прапор — символ багатоетнічної України, тому, що є один народ України, який складається з різних етнічних груп, з різними релігіями, котрі говорять різними мовами, але які, тим не менше, відстоюють незалежність України і борються за своє майбутнє. Коли ми сьогодні говоримо, що таке Україна, слід пам’ятати, що багато з тих, хто воює і гине за Україну, вони, нерідко, розмовляють і російською мовою, й іншими мовами. Українство визначається не по тому, якою мовою люди краще розмовляють, а по тому, яка країну вони обирають. Тому є одна державна мова — українська, цьому нема альтернативи, але є ціла веселка, ціла палітра різних інших мов. Нас не розділяє те, що ми різні, навпаки, це нас посилює. У тому й сила України, що вона вміє всіх приймати, всиновлювати і вдочеряти та ставити на службу майбутньому прогресу», — зазначив голова Одеської облдерж-адміністрації.

Ці слова я згадував того святкового дня, коли побував з групою одеських журналістів у Бессарабії, у далекому Тарутинському районі. Далекий він і за кілометрами, але, передусім, за неймовірно знищеними дорогами та повною відсутністю дорожніх указників. Уявіть собі, там блукали і кілька разів збивалися зі шляху досвідчені водії обладміністрації, котрі об’їздили Одещину вздовж і впоперек. Інколи небезпечні залишки асфальту наші «ГАЗелі» обминали польовими дорогами, здіймаючи за собою хмари куряви, заїжджаючи в села, де нетутешня машина з’являється, напевно, раз на тиждень. В одному з таких сіл паслися екзотичні для України домашні тварини — ослики (на такому «транспорті» Ісус колись в’їхав до Єрусалима). Але стежимо за дорогою. Навігатор показував свою безпорадність. Дорога була справжнім іспитом, а, може, й карою, для водіїв. Утім, пасажири мали змогу помилуватися чудовими степовими краєвидами, глухими, але колоритними селами.

А ось і наша мета — Фрумушика-Нова. Це комплекс зеленого туризму, створений дев’ять років тому на місці військового полігону. До 1946-го тут були мирні села Фрумушика-Нова, Рошія, Гоф-

нунгсталь, Кантемир, Зурум. Радянському Союзові вони чомусь заважали розвивати обороноздатність. Усі мешканці з цих місць були примусово виселені. На пам’ять про знищені села, зокрема рідне село власників комплексу, і була збудована ФрумушикаНова (в перекладі з молдовської — красуня). Це одночасно музей історичний (пам’ятників СРСР), етнографії (відтворені садиби різних етносів, що живуть у цьому краї: українців, молдован, німців, болгар, гагаузів), природи, сільського господарства, інженерного мистецтва. Для туристів тут створені всі умови. Неймовірно смачна кухня, є де порибалити, можна взяти напрокат велосипед і поганяти по мальовничих околицях. Подивитись, як доять овечок у підсобному господарстві і як виготовляється знаменита бессарабська бринза. Покуштувати місцеве біле вино. Треба дуже любити свій край, щоб у віддаленій і начебто депресивній місцині створити таку перлину.

Фрумушика зустріла нас неповторною народною музикою та різноманіттям етнічного вбрання. Пахощами всілякої смакоти, що поширювалися з великих казанів, у яких щось булькало, та запашним димом від смаженої баранини. На сцені — колективи завзято танцюють, співають різними мовами. Ансамбль «Мерцішор» з Новоселівки Саратського району виконує запальний молдовський танок. Тут і старшо-класники місцевої школи, і їхні наставники — Людмила та Петро Цушки. Пан Петро розповів, що їхній колектив є лауреатом конкурсу імені Павла Вірського в Одесі, переможцем конкурсу «Таланти твої, Бессарабіє» в Ізмаїлі та посів друге місце у конкурсі музичних шкіл і шкіл мистецтв, що проводився в філармонії.

А тепер на сцені справжні козаки — народний аматорський ансамбль української пісні «Чумацький шлях» із села Михайлівка Саратського району. «У колективі дев’ять вокалістів, — розповідає його керівник Леонід Мурзін. — Ми виступаємо в межах нашого району, інколи в Одесі. Торік співали на Запоріжжі, на острові Хортиця. У рідному селі проводимо фестиваль «Козацька Бессарабія», який уже отримав статус регіонального».

— Хто ваші учасники за фахом?

— У колективі — еліта нашого села: сільський голова, директор школи-інтернату, голова СПК «Рассвет», директор будинку культури, вчителі історії, фізкультури та інші достойні члени нашої громади. Є люди і з сусідніх сіл, які хочуть з нами співати.

— Що ж, дякую за приємні емоції! Якщо з вами і вчитель фізкультури — все буде гаразд, бо співаєте ж так, наче всі — вчителі співів.

— Ми стараємося.

Іван Іванов, сільський голова Михайлівки, зауважив, що село засноване козаком Михайлом. «Ми відроджуємо козацтво, у нас 28 козаків, є отаман. У селі — 2300 жителів, найбільше — українців. Є також болгари, молдовани, роми. Яка в селі найбільша проблема? Старий водопровід. Ми вже відремонтували по трьох вулицях. При нашому будинку культури — три народні ансамблі. Є музична школа. Село живе. Ну а проблема з проблем, як і скрізь по Україні, — дороги», — розповідає Іван Дмитрович.

Неподалік на спортивному майданчику йде жорстка футбольна баталія, справжня «рубка». Гра безкомпромісна, темп високий. Вболівальників чимало, трохи менше, ніж глядачів на концерті. В перерві підходжу до судді. Віктор Радулов тепер арбітр, а в повсякденному житті — директор школи у Петропавлівці Саратського району.

— Розкажіть про турнір, будь ласка.

— У змаганні беруть участь 11 команд з трьох районів — Саратського, Тарутинського та Арцизького. Всі ігри мають пройти в один день. Оце з дев’ятої ранку тут бігаємо.

— І все суддівство на вас?

— А що ж робити?! Доводиться.

— Скільки ж вам років?

— 64.

— Ви — молодець! Я спостерігав, як ви швидко бігаєте...

Із сусідньої лавки вболівальники пожартували, що бігає він не надто швидко і декому підсуджує. Але хіба вродився на світі такий футбольний суддя, який би всім догодив?

— Ми розбили команди по підгрупах. Зараз буде остання гра. У фінал вийшли Виноградівка Арцизького району, Червоне Тарутинського, й оце вирішиться питання, хто буде третім — Березине чи Миколаївка того ж Тарутинського району. Команда-переможець отримає тисячу гривень, живого барана та кубок, — зауважив Віктор Іванович.

За Миколаївку, серед інших, уболіває її сільський голова Василь Булгаков: «Ми приділяємо футболу велику увагу. Команду спонсорує сільрада. Уже шість років поспіль наші футболісти тренуються одним складом і досягли значного прогресу. Тепер вони в 10-у — 11-у класах, а троє вже закінчили школу».

— Які види спорту, крім футболу, ще культивуєте?

— Проводимо змагання між спортивними сім’ями.

— Яке ваше село за національним складом?

— Миколаївка — багатонаціональна, але переважну більшість складають росіяни. А ще у нас найвищий рівень народжуваності в районі, — похвалився Василь Олексійович.

На сцені, окрім українських та молдовських, виступають колективи болгарські, гагаузькі, німецькі, ромські... Всіх самодіяльних артистів публіка підтримує однаково тепло. Ці люди навчилися жити на теплій землі Бессарабії в мирі та злагоді. Ось усі учасники в барвистому народному вбранні підіймаються на сцену, щоб зустріти пана Саакашвілі, який має прибути з короткочасним візитом. Він трохи за-тримується, а щоб не стояти мовчки, німецький ансамбль заспівує «Зеленеє жито, зелене. Хорошії гості у мене...». Пісню підхоплюють усі артисти-аматори.

Й ось — Міхеіл Саакашвілі. Традиційний хліб-сіль. А далі — нелегка, але потрібна розмова з людьми.

— Патріотизм це не лише прапор підіймати та ходити у вишиванках. Патріотизм — це коли влада допомагає людям. Ми вирішимо ваші проблеми. Якщо тут, в українській Бессарабії, буде мир — Україна виживе. Ми повинні всі разом зібратися і сказати: бо це наша земля, наша влада і ми змусимо її працювати на людей, — висловив свою позицію керівник Одещини.

За його словами, важливо справдити надії Революції Гідності, в результаті якої наразі мало що помінялося. Зокрема, Міхеіл Саакашвілі ще раз нагадав про важливість будівництва дороги Одеса—Рені: «Економіка регіону запрацює тоді, коли в нас з’являться хороші дороги, коли на трасі Одеса—Рені, котра веде до Євросоюзу, буде нормальний рух вантажів, товарів та туристів, не буде здирництва, а туристичний потенціал використовуватиметься максимально».

Голова ОДА відповідав на питання, які сьогодні найбільше хвилюють наших людей. Зокрема про нестачу вугілля та його дорожнечу: «Вважаю, що вугілля по п’ять тисяч гривень за тонну — це просто знущання над людьми. За таких цін ми ризикуємо просто замерзнути цієї зими. Крім того, навіть при такій завищеній ціні вугілля нема. Цими днями у мене відбулася бесіда з цього приводу з міністром енергетики та вугільної промисловості Демчишиним, який запевнив мене, що вугілля в область надійде в потрібній кількості. Якщо впродовж місяця ситуація не зміниться на краще, я сам поїду і привезу вугілля».

Говорилося також про боротьбу з корупцією, про нових голів райдержадміністрацій, про нову поліцію, про створення центру адміністративних послуг...

Наприкінці зустрічі Міхеіл Саакашвілі разом із самодіяльними артистами та всіма присутніми виконав Гімн України.

Увечері того ж дня голова облдержадміністрації зустрівся з жителями Арциза, де святкували не лише День Прапора, а й День міста.