Однією з головних подій тижня, що минає, стало святкування Дня захисника України. Указами Президента 2014 і 2015 років свято отримало офіційний статус, а Верховна Рада ухвалила рішення оголосити цей день вихідним. Однак день Покрови Пресвятої Богородиці і дату створення Української повстанської армії вважали Днем захисту Батьківщини задовго до всяких указів.

Дати, свята

та захисники

У 1999 році 14 жовтня оголосили Днем козацтва. Але одночасно президент Кучма відновив святкування 23 лютого. Як її не називай, ця дата залишалася днем радянської армії. Українське і радянське у свідомості людей було перемішано в таких химерних поєднаннях і набувало таких форм, що ніхто не здивувався.

І ніхто не запитав, як можна вважати захисницею владу, яка фізично знищувала козаків. І як упродовж двадцяти з гаком років не визнавати захисниками Батьківщини і відмовляти в наданні офіційного статусу воякам Української повстанської армії, єдиної в 40-их роках минулого століття сили, яка зі зброєю в руках протистояла радянській імперії.

Українські збройні сили від полі-тичної невизначеності двадцяти перших років незалежності зазнали більшого збитку, ніж уся держава загалом. Другу за потужністю на континенті, українську армію спочатку ідеологічно, а потім організаційно знищували. Скорочували особовий склад, не виділяли коштів на модернізацію старого і закупівлю нового озброєння, розкрадали військове майно і за безцінь його розпродували.

Ми зустріли війну з морально роззброєною армією. З команд-ним складом, який у Криму масово переходив на бік ворога, а на Донбасі спочатку відмовлявся виконувати прямі накази. І без добровольчих батальйонів, які грудьми стали на захист Батьківщини, без бізнесменів, без волонтерів, які справу постачання фронту в той час взяли у свої руки, Україна перестала б існувати.

Після того, як ворог був зупинений, реальні захисники України, зрозуміло, захотіли взяти участь у ви-значенні політики держави. Але виявилося, що місця, де приймають рішення, зайняті політиками старої генерації, головна ідея яких — збереження власної влади. Ці політики не в захопленні, коли новачки втручаються у їх інтриги. І на протестувальників реагують нервово.

Правих

призначили крайніми

Після подій 31 серпня під Верховною Радою, коли провокатор кинув бойову гранату у бійців Національної гвардії, у силовиків з’явився привід на протести «відпові-сти». Але мішенню обрали не всіх протестувальників, а тих, хто в полі-тичному спектрі країни представлений слабо і займає крайню праву позицію. Мається на увазі партія «Свобода» і низка організацій націоналістів.

Зараз заарештовані та перебувають під вартою або під підпискою про невиїзд кілька лідерів «Свободи», в тому числі колишні народні депутати і навіть колишній міністр. У квартирах «свободівців» у різних містах проходять обшуки. Причому ці дії прив’язані до найрізноманіт-ніших справ. Від згаданої вже справи «31 серпня» до подій під час лютневої революції, коли з номера в готелі «Україна», де нібито перебували члени «Свободи», «невстановлені особи» стріляли по площі.

Слід відразу зауважити, що в повній відповідності до радянської традиції націоналістами у нас досі називають кого завгодно. Маючи на увазі, що такі громадяни здатні загрожувати чинній владі. І забуваючи, що праві, націоналісти, радикали і патріоти боролися на найважчих, часто безнадійних, ділянках фронту і своїми подвигами рятували країну від розгрому.

У День захисника України саме час було про це нагадати. Партія «Свобода», «Правий сектор», Конгрес українських націоналістів та Організація українських націоналістів у кількох містах провели акцію «Марш героїв» і мітинги на честь 73-ї річниці створення Української повстанської армії. Найбагатолюднішими були акції в Києві і Харкові, нинішній і колишній столицах України.

Навіщо герої марширують?

На Михайлівській площі Києва зібралося більше п’яти тисяч осіб. При цьому на мітингу не було за-фіксовано порушень громадського порядку, а інцидент з петардою під час маршу виявився єдиним і випадковим. Під час подальшої ходи до учасників акції приєднувалися кияни, яких ніяк не можна було назвати націоналістами, а біля самого Лук’янівського СІЗО вимоги звільнити лідерів «Свободи» звучали і російською мовою.

Менш велелюдним, але набагато гучнішим стали «Марш героїв» і мітинг у Харкові. Участь у них, крім партійних активістів та громадських діячів, взяли військові. Зокрема, бійці 92-ї ОМБ, які від площі Конституції до площі Свободи пройшли під своїм бойовим прапором. А командир полку «Азов», народний депутат України Андрій Білецький до учасників мітингу звернувся з промовою.

Він нагадав, що схід України вперше так широко й урочисто відзначає День захисника, День Покрова Пресвятої Богородиці, День створення Української повстанської армії. Але справжнє свято відбудеться тоді, коли вся країна буде вільною. А не коли влада однією рукою «дарує» торжество, а іншою підписує капітуляцію.

Білецький мав на увазі Мінські угоди і так званий нормандський формат переговорів. Це головний пункт розбіжностей правих з полі-тикою президента і чинної влади. Головний, але не єдиний. Ставлення до змін до Конституції, кадрова політика, методи боротьби з корупцією, реформи у всіх сферах управління, запропоновані урядом, у правих викликають такий же запеклий опір.

Але будемо справедливими: націоналісти не збираються виходити за рамки закону і вирішувати проблеми країни за допомогою бунту. Приписувати участь у змовах та організації заколотів тим, хто з перших днів незалежності послідовно займав державну позицію, значить свідомо відволікати увагу від справжніх прихильників змови і капітуляції перед Росією. А таких в нашій країні достатньо.

Захисники України потрібні зараз не тільки в армії і не тільки на фронті. Вони необхідні в парламенті, який у складний для держави час влаштував собі тритижневі канікули. Вони необхідні в уряді, де зволікають з терміновими рішеннями, в прокуратурі та судах — скрізь, де окопалися і тримають кругову оборону дореволюційні кадри.

І потрібен не один марш героїв, щоб цю оборону прорвати.