В наші буремні дні, в час електроніки та високих технологій є місце і для подвигу, адже війна приходить не сама і героями стають навіть вчинивши невеличкий, але значимий вчинок.

У цей важкий час для України, коли триває неоголошена війна, коли руйнуються людські долі, наші військові в нелегких умовах виконують свій обов’язок – захищають цілісність та незалежності нашої держави. Серед таких воїнів, якими можуть пишатися не тільки батьки та рідні, але і вся Україна, сержант Максим Громов, який у свої вісімнадцять вже досвідчений боєць і командир гранатометного відділення.

Свою військову кар’єру Максим розпочинав в підрозділах військової розвідки ще влітку минулого року, спочатку активізації подій на сході. Довгий час, маючи за плечима лише сімнадцять років, неофіційно і добровільно перебував в зоні АТО, а як тільки виповнилося 18 років – без вагань прийняв рішення вступити до лав Збройних Сил, адже країна потребувала захисту.

– На момент вступу до війська я вже мав півроку бойового досвіду, служив сапером в розвідувальній роті. Рішення стати військовим прийняв тому, що я хочу боронити нашу Україну від ворога, щоб рідні жили в спокої, та й маю вже певні навички військової служби в зоні АТО. В подальшому, вже так сталося, що підписавши контракт із Збройними Силами, служу в нашому славному батальйоні на посаді командира відділення інженерно-саперного взводу, – розповів Максим.

Мало кому відомо, що цей хлопчина взимку цього року під містом Дебальцеве на опорному пункті «Валера» знищив два ворожих танки. На запитання як йому вдалося впоратися з ворогом, Максим відповідає просто та виважено:

«На опорний пункт нас відправили як резерв, а я їхав виконувати обов’язки сапера, але коли ми прибули на місце, обставини змінились: підрозділу знадобилась інша допомога. На позиціях не вистачало розрахунків для гранатометів СПГ 9М «КОПЙО». Свого часу я навчився ним користуватись, адже завжди цікавився різними видами озброєнням і при нагоді намагався їх опановувати. Один гранатомет був ушкоджений, але я його відремонтував, і, хоча СПГ був старенький, добре стріляв, дякувати Богу боєприпасів було вдосталь. Так сталось, що одного разу ворог атакував нас танками. Не вагаючись я зайняв позицію і здійснив постріл, влучивши танку у гусеницю, а потім ще кількома кумулятивними зарядами добив так, що в нього зірвало башту і здетонував боєкомплект. Бій продовжувався. Я побачив інший танк і пострілом влучив йому в «маску» гармати, але він продовжував рухатись, тоді я ще один раз «всадив» йому фугасом в борт. Танк вийшов з ладу. А потім була сутичка з диверсійно-розвідувальною групою ворога, яка намагалась прорватися до підбитого танку. Не вдалось. Ми разом із товаришем знищили її із кулемета. Так що ось такий один день із мого життя...»

Розмовляючи з цим ще зовсім юним хлопцем починаєш розуміти, що з такими воїнами ми непереможні, і хоча у нього ще зовсім мало життєвого досвіду, проте бойового вистачить на кількох.