В одному з останніх оглядів року прийнято робити підсумки. Але цього разу до самого кінця грудня, а можливо, і до середини січня підводити риску зарано. І ризиковано давати оцінки. Те, що видають за перемоги нашої дипломатії, реально перемогами не є. Те, що вважають поразками президента та уряду, в перспективі може допомогти Україні стати на ноги.

За межами норми

Скандали, що струшують Верховну Раду, спекуляції щодо розпаду коаліції, спроби опозиції і громадських активістів повалити уряд, вимога дострокових парламентських виборів, обвинувачення вищих посадових осіб у корупції... Все це для демократичної держави норма. Звикати треба. Не вважати кожну полі-тичну кризу кінцем світу, а кожного не згодного з «генеральною лінією» — ворогом народу. Не в СРСР, слава Богу, живемо. І не в Росії.

За межі норми виходить тільки одне явище нашого життя. Війна. Їй не видно кінця і краю. Війна зводить нанівець наші спроби побудувати сучасну державу, вона не дає країні покинути межі зони, де по периметру стоять вишки з вартовими Кремля. І 2015 рік почався для нас з військової і дипломатичної поразки. Спроба зупинити агресора, який наступав, призвела до того, що країна потрапила в капкан, розставлений закордонними «миротворцями».

Україна під тиском Німеччини, Франції і Росії, трьох держав «нормандської четвірки», погодилася на вкрай невигідні, а головне — нездійсненні умови угоди з терористами та їх опікунами. Весь рік українська дипломатія присвятила тому, щоб вибратися з пастки. До кінця року не вибралася, а тільки відтягнула розв’язку. Дії угод, строк яких закінчується 31 грудня, де-факто продовжений на невизначений час. Кремль на Донбасі отримав те, що хотів, — «заморожений конфлікт» з можливістю, у зручний момент розморозити і продовжити агресію. Швидше за все, у вигляді масштабної війни.

Називати таку ситуацію підсумком року не хочеться. Але вибирати нема з чого. На східному фронті без змін. А на південному фронті (мається на увазі окупація Криму) перемог не видно і в перспективі. Якби не рішучість кримських татар, корінного населення півострова, їх готовність будь-яким способом привернути увагу суспільства до становища свого народу, у слів «Крим — це Україна» зник би реальний зміст.

Економічна блокада півострова, організована за участю Меджлісу кримськотатарського народу, показала, що чинити опір агресії можна мирним способом. І можна повести українську владу за собою. Змусити йти таким же шляхом. Не торгувати, не давати агресору за-кріпитися на захопленій землі. Якщо досвід повної беззастережної економічної блокади вдасться поширити на Донбас, це стане першою удачею громадянського опору, найбільшим підсумком року, що минає.

У суто військовій сфері судити про реальні досягнення і провали важко. Важко доти, поки війська не здобудуть перемоги або не зазнають важкої поразки. Після лютневого «котла», воєнної катастрофи в районі Дебальцевого та переходу міста з великим залізничним вузлом під контроль агресора українське командування дорікнути ні в чому не можна. Але можна дорікнути політикам, які змушують армію і національну гвардію заради дотримання Мінських угод тримати оборону без можливості відповідати на збройні провокації ворога.

У таких умовах підтримувати боєздатність армії важко. Але можливо. Противник не просунувся за лінію розмежування, йому не вдалося спровокувати наших бійців на несвоєчасні бойові дії. І це головний підсумок антитерористичної операції, кампанії 2015 року.

Економічний

підсумок року

Робити підсумки 2015-го в економіці важче, ніж у політиці. У цифрах сам чорт ногу зламає, за окремими показниками — взагалі катастрофа, але в загальному плані є досягнення: фінансова система країни не розвалилася, національна валюта не впала, промислове виробництво не померло, аграрний сектор значно збільшив експорт. А головне, з 1 січня 2016 року в повному обсязі набуває чинності економічна частина Угоди про асоціацію ЄС — Україна, вводиться в дію положення про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Переоцінити цей факт неможливо. Хірургічна операція з розділення сіамських близнюків, російської та української економік під Новий рік закінчується успішно. Операцію робили довго, без наркозу, але український пацієнт, як розраховували в Москві, не помер від больового шоку. А ембарго на експорт українських товарів у Росію, тепер вже очевидно, не призведе до зупинки серця. На європейців не поді-яв шантаж, а потім і зрив переговорів російською делегацією в Брюсселі, загрози санкцій проти ЄС, спроби пов’язати економіку з політичними поступками.

З допомогою обману Кремлю вдалося загальмувати на чотирнадцять місяців процес створення ЗВТ Україна — ЄС. І тільки. Але із залежністю нашої країни від «старшого брата», хочеться вірити, покінчено назавжди. Ми ніколи не повернемося в імперію, як би імперія не називалася, ніколи не підкоримося диктату у складі союзів, де домінують інтереси Росії.

Економічна незалежність України далася дорожче, ніж політична. Довелося здійснити революцію і ви-тримати воєнну агресію. А потім з неймовірним зусиллям звільнитися від газової залежності. Країна, як наркоман, пережила період ломки і здобула перемогу над собою. Втрати держави в цілому і кожного з нас під час одужання виявилися непо-мірно великим. Реальні доходи населення впали, а рівень життя у зв’язку з підвищенням тарифів на енергопостачання різко знизився. І з переорієнтацією економіки на Захід становище відразу не покращиться. Дива не станеться.

У демократичних країнах Заходу економічних чудес взагалі не буває, а добробут досягається постійною працею. Газон стрижуть і стрижуть. Не чекають, що лужок подарують або він виросте сам. З економічною інтеграцією до Євросоюзу Україну чекає таке ж майбутнє. Нам дали в руки газонокосарку. Від нас залежить, по якій траві у підсумку гулятимуть наші діти.