Більше половини (60%) населення України вважає, що події в нашій державі розвиваються у неправильному напрямку. Про це свідчить дослідження, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології з 15 по 25 грудня 2015 року. У рамках цього дослідження було опитано 2040 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України (за винятком АР Крим, а в Луганській та Донецькій областях воно проводилося тільки на територіях, що контролюються Україною). Для порівняння наводяться дані опитувань, проведених у різний час «Демініціативами» у співпраці з Центром Разумкова та КМІС.

Отож наприкінці 2015 року 60% населення вважали, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку — практично стільки ж (58%), що й наприкінці 2014-го, та дещо більше, ніж наприкінці 2013-го (52%). У правильності напрямку розвитку подій у грудні 2015-го впевнений 21% громадян (у грудні 2014-го — 22%, у грудні 2013-го — 26%).

Для тих, хто вважає, що Україна рухається в правильному напрямку, головними аргументами є: європейська інтеграція (63%), зростання соціальної активності людей, поширення волонтерства (39%), здійснення в країні, хоч і не надто швидко, потрібних реформ (38%), зміцнення української армії, яка змогла дати відсіч агресору (34%), більша згуртованість та патріотичність людей (33%).

Аргументами тих, хто вважає, що Україна рухається «не туди», служать: війна на Сході (73%), ріст цін при «заморожених» зарплатах (69%), високий рівень корупції (57%), відсутність упевненості у майбутньому (38%), ріст комунальних тарифів (36%), олігархи, що й досі правлять країною (31%).

Як зауважують автори дослідження, основним сигналом того, що країна стала на правильний шлях розвитку, для більшості населення могли б послужити: закінчення бойових дій, встановлення миру на Донбасі (73%), загальне зростання української економіки (56%), загальне зростання рівня життя людей — пенсій, зарплат, стипендій (52%), притягнення до кримінальної відповідальності корупціонерів (50%), створення нових робочих місць (37%).

Владі, вочевидь, слід звернути увагу на зміну настроїв українців щодо «порогу терпимості» до нестатків. Бо якщо у грудні 2014 року загалом 43% населення були готові змиритися з певними матеріальними труднощами заради здійснення реформ (10% — готові «терпіти стільки, скільки треба для успіху» і ще 33% — не більше року, а незгоду висловлювали 48%, з яких 29% казали, що їх матеріальне становище й так уже нестерпне), то у грудні 2015-го готових терпіти матеріальні труднощі заради успіху реформ поменшало до 33%, а 59% сказали: «несила», при цьому аж 39% — через те, що вже й так живуть у злиденному становищі.

Втім, навіть за такої оцінки життя, брати участь у масових акціях протесту люди не налаштовані: лише 24% висловили готовність долучитися до мітингів чи демонстрацій.

Основними почуттями українців, коли вони думають про майбутнє держави, є надія (39%) і тривога (39%), причому надія дещо переважає на Заході і в Центрі, а тривога — на Півдні, Сході і Донбасі.

У 2015 році лідерами суспільної довіри стали волонтери (їм довіряють 68%, не довіряють — 19%, баланс довіри-недовіри становить +49%). Далі йде церква (баланс довіри-недовіри становить +44%). Переважає довіра над недовірою у ставленні населення до Збройних сил України (+22%), позитивним є також баланс дові-ри-недовіри до громадських організацій (+10%), врівноважена довіра і недовіра у ставленні до засобів масової інформації України (0%), проте довіра до українських ЗМІ постійно падає: у 2010 році баланс довіри-недовіри становив +26%.

Найвищим рівнем недовіри вже два роки поспіль відзначаються засоби масової інформації Росії (— 75% у 2015-у, —72% у 2014-у, тоді як у 2013-у було лише —28%). Далі за рівнем недовіри йдуть усі правоохоронні органи, причому недовіра до них за п’ять останніх років істотно зросла: суди (— 72% у 2015-у, — 72% у 2014-у, —45% у 2010-у), прокуратура (—66% у 2015-у, —48% у 2010-у). Конституційний Суд України теж не має довіри (баланс довіри —58%).

До Служби безпеки України довіра дещо вища, хоча за п’ять років вона теж істотно знизилася: від —9% у 2010-у до —35% у грудні 2015-го. А от до но-воутвореної поліції довіра зросла, хоча баланс довіри-недовіри все ж за-лишається негативним (щоправда, якщо у липні цього року баланс довіри-недовіри до міліції складав —57%, то у грудні вже до поліції він вийшов на —24%).

Соціологи звертають увагу на різке зниження довіри до владних інституцій: баланс довіри до Верховної Ради у грудні 2014-го складав —26%, а через рік —74%; уряду, відповідно, від —18% до —67%, президента від +5% до —40%. Полі-тичні партії теж посідають «призові» місця у рейтингах недовіри: —72% у грудні 2015 року. Падає довіра до місцевої влади: від +10% у 2012-у до —15% у грудні 2014-го і —24% у грудні 2015 року.

За рік, що минув, показало дослідження, майже не змінилася громадська думка щодо вибору зовнішньополітичних орієнтирів. У грудні 2014-го 57% обирали орієнтацію на вступ до ЄС і лише 16% — на Митний союз, у грудні 2015-го, відповідно, — 56% і 13%. Проте з питання зовнішньополітичних орієнтацій існують істотні відмінності між регіонами: західний майже абсолютно орієнтований на ЄС (85% проти 2%), центральний теж має проєвропейську орієнтацію (63% проти 6%), на Півдні ж європейський вектор дещо переважає східний (27% проти 20%), на Сході ці два вектори врівноважені (29% і 30%), а на Донбасі орієнтація на Митний союз переважає (24% — за членство в ЄС, а 33% — за Митний союз). Проте і на Півдні, і на Сході, і на Донбасі значна частина населення зі своїми орієнтаціями не визначилася (відповідно, 53%, 41% і 43%).

Найкращим варіантом забезпечення безпеки для України був би вступ до НАТО — так вважає 43% населення. Позаблоковий статус обстоюють 29%, а підтримка військового союзу з Росією та іншими країнами СНД впала до рекордного значення — 5%. Проте у цьому питанні існують істотні регіональні відмінності: членство в НАТО підтримують у західному (67%) та центральному (50%), а от у південному (51%), східному (39%) та на Донбасі (51%) віддають перевагу нейтральному статусу України.

Джерело: http://www.dif.org.ua.