Відродження українського флоту неможливе без будівництва корветів (багатоцільових військових кораблів ближньої морської дії) і прийняття закону про суднобудування на експорт. Такими думками з одеськими журналістами поділився колишній житель Севастополя Вадим Махно, капітан першого рангу у відставці, а нині — президент благодійного «Фонду відродження українського флоту».

За словами Вадима Петровича, сьогодні український флот у жалюгідному стані. Більшість кораблів залишилася замкненою у пастці в Криму. Навіть якщо колись і вдасться їх звідти забрати, відновлення суден обійдеться в чималу копійку. Так, два капітальні ремонти за вартістю прирівнюються до будівництва одного повноцінного корабля «з нуля».

Розпочати відродження вітчизняного флоту українцям під силу, впевнений Вадим Махно. Досвід будівництва військових кораблів у нас є, і він чималий. Є і свіжі приклади. У 2011-у в Миколаєві почали будувати корвет «Володимир Великий» — бюджетним коштом і з допомогою згаданого благодійного, який, власне, й створювався спеціально для реалізації проекту з будівництва корвету і гроші до якого переказували навіть пенсіонери і школярі. Корвет планувався як заміна застарілим суднам, успадкованим Україною від Радянського Союзу. «Володимир Великий» мали передати ВМС України в 2016 році. Однак будівництво з не досить об’єктивних причин у 2014-у зупинили. За офіційним формулюванням — «задля економії бюджетних коштів». Але насправді, стверджує Вадим Махно, все було не так.

«Все вже було готове, підписані договори. І ми вже готувалися «начиняти» збудовані чотири відсіки зброєю. Але одному з адміралів раптом щось не сподобалося. Зачепився за зброю — і змусив переробляти весь проект. Йшлося про зміну конфігурації озброєння корвета, відмову від західних на користь російських зразків. На переробку проекту пішло півтора року, а потім усе взагалі зупинилося», — зазначив капітан. Однак і ця ідея, за його словами, була провальною. Після переговорів з російськими компаніями українське Міністерство оборони дійшло висновку, що російська зброя та обладнання не зроблять проект дешевшим та ще й послаблять його можливості. «А потім — грянула війна. Про ро-сійську зброю на довгі десятиліття можна взагалі забути», — зауважує Вадим Петрович.

За початковим планом, «озброювати» корвет мали українською та імпортною технікою: французький уряд погодив поставки в Україну протикорабельних ракет, артустановки малого калібру планували придбати в Німеччині, гармати — в Італії. Дещо мали виготовити в Україні. Як розповів наш співрозмовник, повернутися до старого проекту з імпортним озбро-єнням можна за місяць-два, однак у нинішніх економічних умовах Україні навряд чи під силу поновити будівництво, хоча «корветна програма» мала б відродити занепалу галузь вітчизняного кораблебудування. «Зброя — це не тільки те, що стріляє. На корвет було заплановано електроніку, радіошуми, радіорозвідку… Все це українське, і все не лише для «Володимира Великого», а для всієї лінії кораблів, які закладалися за ціною корвета. Все взаємопов’язане. Електроніка менших кораблів, радіорозвідка — все зав’язане на корветі. Іншими словами, не буде корвета — не буде українських військових кораблів у принципі», — пояснив Вадим Петрович.

З окупацією Криму Україна втратила не лише кораблі. Найцінніші і найбільші збитки — люди. «Залізо можна купити, а людей — ні. На півострові залишилася значна частина висококваліфікованих, добре підготовлених офіцерів», — зауважив Вадим Махно.

А ще він дорікнув владі за несвоєчасність прийняття врай важливих законів. Як-от закону про суднобудування на експорт. Двічі його клали на стіл тодішньому прем’єр-міністру Миколі Азарову, і двічі він відмовляв. Нині ж про документ взагалі забули. «Законопроект уже розроблений. Найбільше в ньому зацікавлені Миколаїв і Херсон — там сконцентровано багато профільних заводів. Саме на ці два міста я покладаю сподівання, що вони зуміють довести справу до кінця», — зазначив Вадим Махно. Сьогодні ж українські суднобудівники замість того, щоб працювати на себе в своїй же країні і заробляти чималі гроші, — змушені найматися підсобними робітниками за кордоном, зокрема й у найближчих сусідів. «Український народ правий, коли придумав приказку: «Чого ми бідні? Бо дурні. Чого дурні? Бо бідні». Сім країн світу (за даними 2014 року — прим. Авт.), розробляють кораблі за нашими проектами: хто — на продаж, хто — собі. Всі, але не ми. Бо в них є відповідні закони, а в нас — ні. А жити ж з чогось людям треба! Поки що ми даємо заробити комусь, а не собі. Скажімо Болгарії: наші там будували два корвети на експорт. Проект український, а фірми-виконавці, ключові фахівці — болгарські, наші — лише «принеси-подай», — обурюється Вадим Петрович.

Пояснюючи, про які саме грошові втрати йдеться, капітан у відставці навів приклад з тим же корветом «Володимир Великий»: «Це два головні підрядники, 10 субпідрядників і 108 (від Львова до Одеси) підприємств. Що в підсумку дорівнює близько 40 тисячам робочих місць».

Ще однією нагальною потребою відновлення військового суднобудування в Україні Вадим Махно називає розвиток морської торгівлі. Адже, каже він, за міжнародними правилами, просто заробляти ніхто не має права, кожна країна повинна робити свій внесок у боротьбу з морський піратством. «Нам ніхто не дозволить отримувати гроші завдяки морській галузі, якщо не долучатимемося до боротьби з піратами. Так, зараз нас не чіпають, але рано чи пізно Донбас за-кінчиться і нам доведеться або посилати українських хлопців на кораблі НАТО, або давати на захист свої військові кораблі. Наразі потрібно як мінімум три корвети, аби убезпечити «Шовковий шлях» Чорним морем», — пояснив свою позицію моряк.

Підсумовуючи, Вадим Махно сказав таке: «Відновлення флоту в Україні все одно буде. Але питання, в який спосіб: чи ми будуватимемо нові власні кораблі, створюючи робочі місця для наших фахівців та отримуючи надходження до бю-джету, а чи купуватимемо чужий секонд-хенд, потім ще й витрачаючи кошти на його ремонт».