З виступу Президента України Петра Порошенка у Верховній Раді 14 квітня

Сьогодні, 14 квітня, — друга річниця від дня початку антитерористичної операції. Гібридна війна, яка була розпочата Кремлем проти України, потребувала гідної відсічі, і без належного застосування зброї було не обійтися.

Створюване з коліс українське військо звільнило від бандитів майже дві третини території окупованого Донбасу. Москва була змушена скинути маску і залучити своїх професійних військових і регулярні підрозділи. Ми за цей час органі-зували одну з найбільш боєздатних армій у Європі і змогли локалізувати ворога на далекосхідних рубежах України та побудували глибокоешелоновану оборону. Спираючись на міжнародну коаліцію на підтримку України, перейшли до врегулювання кризи і відновлення українського суверенітету на Донбасі політико-дипломатичним шляхом.

За ці два роки ми зазнали величезних економічних, а головне — людських втрат, відповідальність за які цілковито лежить на Росії як на країні-агресорі.

Під виглядом нібито захисту прав російськомовних в Україні Москва влаштувала справжній геноцид саме в тих ра-йонах українського Донбасу, де проживає найбільша кількість російськомовних громадян України. Спочатку перетворила їхнє життя в розпечене пекло, а потім — організувала на тимчасово окупованих територіях ізольовану від усього світу безправну резервацію, якою правлять вбивці та бандити.

Російська агресія забрала життя тисяч і тисяч громадян України, десятки тисяч українців залишилися без даху над головою, сотні тисяч змушені були залишити свої домівки. В українсько-російські словники словосполучення «русская весна» увійде як синонім слів «смерть» і «розруха».

Прямо зараз, поки ми тут, у зоні Антитерористичної операції несуть службу 69000 українських військових. З початку року, завдяки прийнятому, в тому числі і вами, рішенню про підвищення грошового забезпечення військовослужбовців, 18688 чоловіків та жінок прийняли рішення записатися до Збройних сил України на контрактній основі.

127363 українських військових, і волонтерів, і добровольців, вже отримали статус учасників бойових дій, і ще десятки тисяч документів зараз на розгляді та перевірці. Ми всі у великому боргу, насамперед, перед цими людьми, як і перед усім народом України. Вони покладають особливої ваги відповідальність на нас з вами: на президента, на парламент і на український уряд.

Зміцнення обороноздатності країни, належне фінансування Збройних сил, інших мілітарних та безпекових під-розділів і структур, відновлення Донбасу, його повернення до мирного життя — серед найголовніших завдань нового уряду. В ньому, скажу забігаючи наперед, і я це повністю підтримую, буде створене і міністерство у справах тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Сьогодні ми з вами підводимо риску під кількамісячною виснажливою парламентсько-урядовою кризою. І без того, відстаючи на декілька десятків років від наших найближчих європейських сусідів, ми кілька місяців тупцювали на місці. Нібито й працювали, але на холостому ходу. Та з точки зору набутого досвіду був у цій історії і позитивний момент. Україна лише вчиться парламентській демократії, для якої зміна урядів та переформатування коаліцій є рутиною, справою часом складною, але звичною.

Я за ці місяці чув чимало нарікань на Конституцію. Моя позиція: за нею треба вчитися жити, а не хапатися щоразу за перо, щоб переписувати текст Основного Закону під поточний момент. Конституційне поле це не те місце, де хтось на даний момент прилаштувався, воно є елементом певного суспільного договору. І будь-які подібні кроки мають враховувати позицію суспільства.

Внаслідок Революції Гідності відбулося повернення до парламентсько-президентської політичної системи. Буквально цими днями авторитетна міжнародна організація Freedom House високо оцінила той прогрес, який протягом останнього року здійснила Україна в розвитку та укріпленні демократичних інституцій. І це наш з вами спільний результат.

Важливо, що ми не допустили безладу і при цьому зберегли завойовану Майданом демократію. Це те надбання, що докорінним чином віддаляє Україну від Росії і наближає нас до Європи.

Як гарант Конституції, як гарант прав та свобод громадян України, я не міг відсторонено спостерігати за тим, як країна занурюється у безвладдя, а за-гроза хаосу ставала реальною як ніколи. Тому я був вимушений взяти на себе роль політичного модератора для того, щоб прискорити ті рішення, які ви, шановні народні депутати, маєте сьогодні ухвалити.

Хотів би щиро подякувати поперед-ньому уряду та Арсенію Петровичу за його особистий внесок у цивілізоване розв’язання кризи, яке повністю відпові-дає європейським нормам політичної культури.

Наголошую, що відставка Кабінету Міністрів — це не привід мазати попередній уряд чорними фарбами і жбурляти каміння в спину. В демократичній країні в умовах жорсткої політичної конкуренції одностайності в оцінках уряду нема, не може і не повинно бути.

Так, цей уряд втратив підтримку парламенту, бо три фракції коаліції вийшли з її складу. Ми маємо шанувати і поважати це рішення. Але правда й те, що жоден український уряд не працював у таких надзвичайно складних умовах, як той, який сьогодні відійде в історію. Країну — зберегли, в економіці найгірше, я твердо сподіваюся, теж вже позаду, постали нові завдання, які має реалізовувати новий уряд...

З цієї високої трибуни хочу послати месидж країні і всьому світові. Новий уряд, як і попередній, неухильно проводитиме курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, реформи і глибоку внутрішню європеїзацію України. Жодна кома не міняється в документах, які ви-значають засади зовнішньої та внутрішньої політики...

Угода про політичну асоціацію та всеохоплюючу і поглиблену зону вільної торгівлі для кожного міністра — такої ж ваги настільний документ, як і Конституція, коаліційна угода, програма дій уряду. Наголошую на імперативній та без-альтернативній необхідності продовжити співпрацю з МВФ та іншими міжнародними кредитними організаціями, які забезпечують дієву фінансову підтримку українських реформ.

Чого я як Президент очікую від нового уряду? Того ж, що і все суспільство — зростання економіки та добробуту людей. Від стратегії виживання, цілком ви-правданої в 2014—2015 роках, слід переходити до стратегії прискореного розвитку. Від затягування пасків — до їхнього послаблення: при першій ліпшій можливості збільшений ВВП має конвертуватися у захист найвразливіших соціальних верств, тих, хто через об’єктивні обставин сам не в змозі про себе подбати...