ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:
 
Sinoptik - logo

Погода на найближчий час



Грузинське село в Одесі
23.04.2016 / Газета: Чорноморські новини / № 36(21713) / Тираж: 8525

Весна. Перед старою Бродською синагогою, з якої ще не встигли струсити наліт історії, розквітло вишневе дерево. На чавунному готичному паркані будівлі обласного Державного архіву, що на Жуковського, 18, увагу перехожих привертають 17 чорно-білих світлин великого розміру. Це — проект «Грузинське село» фотохудожниці Натели Грігалашвілі.

В об’єктив Натели Грігалашвілі потрапляє село, де вона народилася і яке залишила 27 років тому, переїхавши до міста.

«У селі панує спокій і тиша. Люди тут живуть ближче до землі і природи. Тут вони усвідомлюють своє життя… Люди вірять у те, що роблять, і тому вони сильніші та щиріші… Я відчуваю себе краще в селі, не в місті, тому що я виросла там, я постійно сумую за своєю батьківщиною. Я не розумію, коли люди стверджують, що сільське життя важке і нудне. Іноді вони говорять мені, що мої фотографії змушують їх плакати і відчувати жалість, бо вони співчувають тим, хто там досі живе», — розповідає фотохудожниця.

На світлинах — портрети й жанрові сценки. Життя грузинського села, загубленого десь посеред гір. Архаїчний побут, що дійшов з глибини віків. Свята бувають у всіх, і в цих селян також, але ми споглядаємо будні, чорно-білі, ахроматичні, життя наче без прикрас — а може, ні? Фотографія народилася чорно-білою у першій половині ХІХ століття. Чорно-біле фото актуальне й сьогодні, чесне й безкомпромісне. Чому чорно-білі? Згадалося: «старі фотографії на стіл розклади». Ностальгія? Терпкі спогади дитинства? Міський житель у такому селі почувався б безпорадним і незграбним марсіянином, але Натела знає, що тут і до чого. До героїв своїх робіт ставиться з великою повагою, скоріш за все, знайома з ними особисто, а може, хтось з персонажів — її родич, бо в маленьких патріархальних поселеннях велика частина людей між собою рідня, далека або ближча.

Сюжети наче невибагливі. Літня жінка в чорному поклала на землю сухе гілля, яке несла з гори, і прилягла перепочити худим кістлявим тілом на теплу траву, затуливши очі рукою. Що вона бачить? Сон, спогад? А чи мрію?

Бадьора бабуся, руки в боки, з переораним зморшками обличчям, худа, майже засушена — неймовірний згусток енергії.

Вечоріє. Вівці й кози повертаються з пасовища. Овечка завмерла на фото в граціозному стрибку. Вдалині жінка у чорному тягне на собі хмиз, бо що то за господиня, яка йде додому з пустими руками? Увечері ця деревина палахкотітиме в печі й перетвориться на тепло і затишок. Ночі в горах холодні.

Мати, натруджена жінка середнього віку, причісує свою донечку. Вони сидять на стрімкому схилі, рівної місцини в горах небагато. Їм добре. Внизу за збитим абияк парканом з кривих дощок корови щипають траву.

Гірський схил, неба не видно. Міцний сивий грузинський дідуган зі шляхетним лицем і короткою сріблястою бородою сперся на сокиру з довжезним топорищем. Біля нього песик, не малий і не великий, намагається бути схожим на господаря.

Жанрова сценка знята проти сонця, що заходить. Череда корів рухається вгору, до складеної з каменів кошари. Її підганяють пастухи та собаки. Їхні темні силуети, окреслені останнім променем, кидають на землю довгі тіні. Край дороги бавиться малеча.

Дві непосидючі сестрички, більша й менша, брюнетки, пострижені під нуль, зате із сережками у вухах, на тлі облупленої стіни. Над ними стара гола лялька, якою, певно, ще мама бавилася, висить стрімголов, без очей, причеплена за одну ногу, яка от-от відірветься. За цим «неподобством» спостерігає кіт, але він свій, і нікому нічого не розповість. На стіні труба водогону — ознака цивілізації.

Подвір’я за цегляною хатою, загороджене кривим парканом, на землі торішнє листя, шматки шиферу, старі відра. На передньому плані — сестра та менший братик з великим смаком наминають хачапурі, з них не зводить погляду собака, але головне дійство відбувається позаду. Мати підкладає поліно в піч, на якій стоїть незбагненна конструкція зі старої виварки, звідти у скляний графин через пластикову лійку капає прозора рідина. Півграфина вже набігло. Схоже на чачу...

Натела Грігалашвілі народилася в Хашурі, Грузія. Із 1990-х бере участь у виставках та арт-проектах. Працювала фоторепортером та кінооператором. У 2007-у художниця нагороджена премією Олександра Ройнішвілі за внесок у грузинську фотографію. Її світлина «Син рибалки» стала переможцем у номінації «Your Shot» фотоконкурсу National Geographic 2013 року. У 1990-х фотограф використовує для зйомки чорно-білу плівку. Останні 10 років робить кольорові фотографії цифровою камерою.

Під час роботи над серією світлин Натела Грігалашвілі фокусується на історії, яка розкривається за допомогою зображень. Вона викладає фотографію у Тбіліській державній академії мистецтв та Тбіліському державному університеті. Художниця постійно працює над фотопроектами і подорожує різними регіонами Грузії. Заснувала фотошколи в Джавахеті (2014) і в Панкіській ущелині (2015).

Виставка в Одесі реалізується за підтримки міністерства культури та захисту пам’ятників Грузії і міністерства освіти, культури та спорту Автономної Республіки Аджарія.

Автор: Володимир ГЕНИК

Пошук:
розширений

Євген Плінський
Тарифний популізм завершується: ринок переходить до реальних економічних умов
Період штучного стримування тарифів та гучних політичних обіцянок поступово добігає кінця. Економічні реалії, потреба у відновленні інфраструктури та стабільній роботі комунальних систем змушують владу переходити від популістичних рішень до більш прагматичної тарифної політики. Експерти наголошують: без економічно обґрунтованих тарифів забезпечити якісні послуги та модернізацію галузі буде дедалі складніше.

В Одесі відкрилася виставка «Радісний подих» до Дня Української Державності
В Одеському обласному центрі української культури відкрили виставку образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Радісний подих», присвячену Дню Української Державності. Експозиція об’єднала роботи митців артгурту «Одеський вулик», які через живопис, графіку, вишивку, витинанку та інші мистецькі техніки відображають красу української культури, духовну силу народу та незламність державотворчих традицій. Виставка триватиме до 14 серпня.

Останні моніторинги:
00:00 24.06.2026 / Вечірня Одеса
00:00 24.06.2026 / Вечірня Одеса
00:00 24.06.2026 / Вечірня Одеса
00:00 24.06.2026 / Вечірня Одеса
00:00 24.06.2026 / Вечірня Одеса


© 2005—2026 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2026 S&A design team / 0.015