Трагедія, яка забрала тисячі життів, сталася у не такому далекому 1986-у. 26 квітня о 1.24 ночі на 4-у енергоблоці Чорнобильської АЕС пролунав вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася. Працівники станції, пожежники, військовослужбовці — всіх їх направили на ліквідацію катастрофи. При цьому люди навіть не усвідомлювали всієї небезпеки, яка на них чатувала. Про наслідки їх просто ніхто не попередив.

Чим станція живе зараз, в якому стані 4-й енерго-блок і як Україна бореться з наслідками аварії на ЧАЕС — відповіді на ці питання журналісти шукали під час екскурсійного туру до Чорнобиля.

Сьогодні про подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС нагадує пам’ятник біля пожежної частини на вулиці Кірова. Увічнена й техніка, яку задіювали для гасіння пожежі та збирання радіаційного пилу. Після огляду залізних рятувальників першим за розкладом у нашому прес-турі був візит до ще не спорудженого сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП—2).

На будівельному майданчику кипить робота. Одягаємо каски, захисні світловідбивні жилети і, незважаючи на дощ (можливо, й радіаційний), ідемо дивитися. Об’єкт СВЯП—2 зводять не просто так. У ньому зберігатимуть відпрацьоване паливо, яке було в реакторі на Чорнобильській АЕС. За час експлуатації станції його накопичилося понад 21 тисяча тонн. Проект складається з двох частин — будівлі, в якій проводитимуться підготовчі роботи з відпрацьованим паливом, та контейнерів, де паливо зберігатиметься 100 років.

«У спеціальних вагонах-контейнерах паливо надходитиме в будівлю, в якій проводитимуть всі необхідні підготовчі операції — різання, пакування у спеціальні захисні контейнери, сушіння. Далі спеціальні контейнери відправлятимуться у зону зберігання, де розміщуються бетонні модулі. Там контейнери поміщатимуть у капсули, закупорюватимуть їх кришками і зберігатимуть 100 років», — розповів Володимир Дудак, керівник проекту СВЯП—2.

Аби розмістити все паливо Чорнобильської АЕС, таких контейнерів-пеналів треба 229. Рівень контролю над об’єктом підвищений. Над вентиляційними відділеннями капсул розміщатимуться датчики температури, щодня проводитимуться радіаційні заміри. У разі розгерметизації вміст контейнера (паливо) поміщатимуть у новий пенал. Спеціально для таких випадків передбачено кілька запасних.

Історія об’єкта СВЯП—2 — тривала. Спочатку, ще в 1999-у, за будівництво взялися за тендером французи. Через три роки, в 2002-у, роботи призупинили — підрядники перестали вірити у завершення будівництва. Надто великий обсяг робіт слід було виконати. В 2007-у підписали новий контракт — з американцями. Сьогодні цей проект реалізовано більш ніж на 80%, будівельні роботи збираються закінчити до кінця цього року. Паралельно в Америці виготовляють технологічне обладнання, яке використовуватимуть на СВЯП—2.

Під час відвідин будівельного майданчику Володимир Дудак розвінчав журналістам деякі з найпоширеніших міфів про Чорнобиль. Що, буцімто, перебуваючи тут, потрібно постійно вживати таблетки йодистого калію і що алкоголь у зоні допомагає боротися організму з радіацією. Це, сказав, не так. Вживати йодистий калій було актуально в момент аварії. Період розпаду самого йоду малий, його в повітрі у Чорнобилі вже нема. А пити червоне вино — це просто як самозаспокоєння. Ніякого захисту від радіації цей ритуал не дає.

Ще один з об’єктів, на якому вдалося побувати, — діючий завод з переробки твердих відходів, точніше в камері, де сортують радіаційні відходи. Це різне сміття: залишки будинків, металоконструкції з об’єкту «Укриття», забруднений одяг працівників ЧАЕС і тому по-дібне. В одній із спеціальних кімнат заводу, за захисним склом, механічним шляхом проводиться класифі-кація відходів на типи за радіологічними характеристиками. Відходи довготривалого, понад 300-річного зберігання, поміщають у спеціальні капсули-матрьошки. «Матрьошка виглядає так: це 165-літрова діжка з неіржавіючої сталі, яку заповнюють твердими відходами і поміщають всередину ще однієї, але вже 200-літрової діжки. Потім усе складується у спеціальних приміщеннях зберігання відходів», — розповів начальник цеху з переробки твердих радіоактивних відходів.

Після заводу наша екскурсійна група відвідала оглядовий павільйон об’єкта «Укриття». Там на схематичному макеті можна було наочно побачити, в якому стані зараз, через 30 років після аварії, зруйнований 4-й реактор та сам об’єкт «Укриття». За словами нашого екскурсовода Юлії Марусич, спеціаліста відділу міжнародної співпраці ЧАЕС, сьогодні основним завданням на майданчику об’єкта «Укриття», як і 30 років тому, є забезпечення безпеки — для персоналу, населення, навколишнього середовища. «Основна проблема — велика кількість паливовмісних матеріалів всередині об’єкта. Тих матеріалів, які утворилися в результаті вибуху на станції. Їх — 13000 тонн», — зазначила вона.

Радіаційні паливовмісні матеріали в основному знаходяться в підреакторних приміщеннях «Укриття». За ними потрібен постійний контроль. Багато всередині і радіаційного пилу. Основне завдання для спеціалістів зараз — не дати їм вирватися назовні. Але робити це останніми роками дедалі складніше. Об’єкт «Укриття» дуже зносився, в ньому з’явилися чималі дірки. Ізолювати його від зовнішнього середовища покликана нова арка конфайменту (захисна споруда, що включає в себе комплекс технологічного обладнання). Будувати її почали в 2009 році. Зараз роботи зі спорудження арки над саркофагом виконані на 80%. Ввести в експлуатацію об’єкт збираються наприкінці 2017-го.

Але на цьому будівельні роботи в Чорнобилі не припиняться. За твердженнями фахівців, перетворення цієї зони на екологічно безпечну триватиме довіку — починатимуть одні, закінчуватимуть інші. І попри все Чорнобиль ніколи не стане екологічно безпечною зоною. Повноцінно жити там без ризику для життя більше ніхто і ніколи не зможе.

Одеса—Чорнобиль—Одеса.