Коли я вперше побувала на фермі, яка будується агрофірмою «Петродолинське», подумала: багато хто з тваринників позазд­рив би умовам, які створюються тут для утримання великої рогатої худоби.

А корови мирно гуртувалися на старій, побудови ще середини минулого століття, фермі. Тут пахло гноєм і молоком. Густе повітря колихалося разом із диханням стада. В рідних стінах корівкам було звично та затишно.

Позаду ж цієї поміченої часом та гармонійно вписаної в місцевий ландшафт ферми зростав великий зібраний з алюмінієвих конструкцій сучасний ангар. Складалося враження, що він випадково опинився на задах традиційного скотного двору.

Та розповідь директора агрофірми Дмитра Анатолійовича Матуляка розвіяла сумніви. У просторому, світлому, з великими пластиковими вікнами приміщенні все механізовано і продумано до дрібниць. Місце, відведене власне для корів, вистелене спеціальним покриттям із теплоізоляцією, гній прибирається механікою й одразу подається до накопичувача, вода в поїлках взимку підігрівається. Аби тварини не стирали смакові рецептори на язиках, годівниці вимощені плиткою. Перегородка, що відокремлює стійло від годівниць, розташована під кутом 80 градусів.

– Це зроблено спеціально, аби виключити так звану мертву зону: в даному разі корова дістає весь корм і звільняє годівницю, що запобігає накопиченню залишків води та їжі, через яке може виникнути грибок, – коментував далі Дмитро Матуляк. – Висота ангару – 13 метрів. Це також не випадково. Коли я був студентом сільськогосподарського вишу, нам розповідали про необхідність створення комфортних умов для тварин. Зараз це окрема наука. І коли ми будували це приміщення, то враховували всі останні розробки вітчизняних та закордонних вчених.

Тут усе прораховано згідно з зооветеринарними нормами. Наприклад, стійло для тварини, яка важить 700 кілограмів, має бути не менше, ніж

2 метри 30 сантиметрів. Ширина проходу до кормового столу – не менше 3 метрів 60 сантиметрів. Звідси і висота, і ширина павільйону.

На новій фермі розмістять 420 корів. Тварини матимуть вільний доступ до води та корму – як основного, так і того, що містить необхідні мікроелементи. Головне ж завдання – створити максимально наближені до природних умови, в яких людина відіграватиме лише контролюючу роль, – говорить Дмитро Анатолійович.

Він також зазначив, що все обладнання, яке використовуватиметься на новій фермі, – серійне, сертифіковане. Вироблено його в Німеччині.

Поруч із ангаром-фермою збудовано ще одне приміщення. Сюди по спеціальних критих коридорах корів водитимуть на автоматизоване та комп’ютеризоване доїння. Прилади відслідковуватимуть не тільки літраж і склад молока кожної конкретної корівки, а й визначатимуть її стан.

До речі, для чергової зміни операторів також створено належні умови: підлога з підігрівом, робочі кабінети достатньо просторі, а туалетні та душові кімнати – комфортні.

Директор агрофірми продовжив свою розповідь:

– Сьогодні працювати на фермі важко, часто люди через стан здоров’я змушені шукати іншої роботи. Хоча є й доярки, які, досягнувши пенсійного віку, продовжують трудитися: Ніні Биче та Розі Журавській по шістдесят, але відпочивати вони не збираються!

Та все ж якщо тваринництво не механізувати, воно втратить будь-які перспективи: черги з охочих доїти корів у нас немає й не буде. Цей факт і змусив мене замислитися про реконструкцію… Хоча можна було б збудувати на березі моря або лиману невеличкий пансіонат – і спокійно заробляти ті ж самі гроші, – жартує співрозмовник.

Нову ферму споруджали довго – чотири роки, хоча можна було скінчити справу значно раніше. Але програма кредитування, на яку розраховували в агрофірмі, не виправдала сподівань, от і довелося викручуватися самотужки.

Загалом же агрофірма – велике серйозне та сучасне підприємство, яке займається вирощуванням близько вісімнадцяти сільськогосподарських культур, їх переробкою й навіть роздрібною реалізацією. Дбають і про тваринництво, хоча м’ясо та молоко поки що здають оптом. Та у Дмитра Анатолійовича є стратегічна мрія:

– Хочу, аби з одного боку на ферму завозили корми, а з другого вивозили йогурти!

Це не просто мрія, а один із пунктів плану на майбутнє, що його накреслив для себе Дмитро Матуляк – талановитий менеджер, який зумів не тільки зберегти підприємство, а й зробити його сучасним та конкурентоспроможним.