До Дня пам’яті та примирення (8 травня) та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня)

У Другій світовій війні Україні випала і героїчна, і трагічна роль. Сьогодні, як і в ті криваві роки, Україна є епіцентром протистояння агресору, важливим чинником європейської безпеки.

Друга світова війна (1939—1945) — найбільший збройний конфлікт на планеті й одночасно найтяжча трагедія в історії людства. У ній уперше і, сподіваємося, востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 мільйонів осіб, дві третини з яких — цивільні.

Для України Друга світова війна — національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. З Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя.

Серед величезних втрат українського народу в Другій світовій війні найтяжчими були демографічні — від 8 до 10 мільйонів осіб. За твердженнями науковців, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитку всього СРСР.

Закріплюючи меморіальний канон «не святкуємо, а вшановуємо» з акцентом на історії конкретних людей, Інститут національної пам’яті (сайт — www.memory.gov.ua) зініціював цьогоріч просвітницький проект «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової», адже саме через призму трагічних і героїчних жіночих доль найвиразніше виявляється злочинна природа війни.

Як зазначають в інституті, трагедія цієї теми актуалізована і сучасними обставинами. Зокрема, незаконним викраденням і засудженням Російською Федерацією за вигаданим звинуваченням до 22 років колонії загального режиму українського пілота Надії Савченко. До того ж, так збіглося, що на нинішнє 8 травня припадає не тільки День пам’яті та примирення, а й День матері.

Правда про долі жінок у війні в часи СРСР була під забороною — її або замовчували, або спотворювали. Тема мала вписуватися у радянську схему героїчного наративу. З метою комуністичної пропаганди жінку на війні завжди розглядали з позицій уславлення бойового і трудового подвигу, засудження зради, оплакування жертви. Тим часом доля інших залишалася поза науковим, мистецьким, громадським інтересом. І нині питання ролі та місця жіноцтва у Другій світовій війні недостатньо вивчене істориками і переосмислене суспільством. А жінки у те лихоліття залишалися матерями і дружинами, були і медсестрами, і воїнами, і підпільницями, потрапляли у полон і відправлялися на примусові роботи, ставали і свідками, і жертвами Голокосту, й рятівницями приречених на смерть...

Пам’ятаємо. Вшановуємо. Перемагаємо.