У квітні цього року Єврокомісія рекомендувала Раді Європи і Європарламенту запровадити безвізовий режим для українців при перетині кордонів Євросоюзу. Цієї рекомендації у Києві домагалися так довго й наполегливо, що вирішили: справу зроблено. І можна рапортувати про те, що виконано одну з обіцянок, даних Президентом Порошенком своїм виборцям.

Скасування віз на горизонті

З українського боку для досягнення «безвізової» мети був прийнятий пакет необхідних законів і нормативних актів. Часом здавалося, що Верховна Рада займається тільки проблемою віз. І європейці, нарешті, оцінили зусилля, визнали, що вимоги виконані, можна рухатися далі — скасовувати візи для громадян України. Але не всі, а тільки для короткострокових поїздок. І не назавжди, а лише доти, поки дотримуються певні умови. Якщо, наприклад, з території нашої країни до країни ЄС хлине потік мігрантів, візи негайно відновлять.

У нас були впевнені: якщо в Україні законодавчі перешкоди для скасування віз подолані, а запевнення про дотримання умов урядом надані, то в добре налагодженому європейському механізмі все піде як по маслу. Влітку наші громадяни, власники біометричних паспортів, без зайвих формальностей зможуть їздити в країни ЄС.

Виявилося не так. Безвізовому режиму для українців належить подолати шлях з перешкодами всередині Брюсселя. У Раді Європи цей шлях пов’язаний з обговоренням рекомендацій Єврокомісії на засіданні візової групи експертів, потім — у Комітеті постійних представників країн ЄС, а потім — на рівні міністрів. Велика кількість інстанцій тут, звичайно, затягне прийняття рішень (швидше за все до кінця травня), але технічні проблеми вирішувані і результат гарантований.

Нема, однак, гарантій, що Європарламент до кінця травня схвалить необхідні зміни до законодавства ЄС, внесе Україну в список держав, щодо громадян яких скасовуються візові вимоги для поїздок у Шенгенській зоні. «Україн-ське питання» не внесене до порядку денного парламентських комітетів, не призначений доповідач з нього. Якщо нічого не зміниться, якщо темпи прийняття рішень у Брюсселі залишаться колишніми, візи для українських громадян скасують у серпні. Або в кінці року. Або на початку наступного. Як ляжуть політичні карти.

У черзі за Туреччиною

У Європарламенті існує більшість, готова підтримати скасування віз для українців. Але частина депутатів з різних фракцій наполягає на підтвердженні зобов’язань України і вимагає гарантій їх виконання. Для інших парламентарів скасування згаданих віз — питання політичне. Воно пов’язане із загальним контекстом, зокрема з україно-російським конфліктом і розвитком так званого «мінського процесу».

Президент Європарламенту Мартін Шульц, з одного боку, і міністр закордонних справ України Павло Клімкін, з іншого, неодноразово спростовували зв’язок візового питання з «Мінськом». Але візове питання — невід’ємна частина загальної політики Євросоюзу. А підтвердження цьому — нещодавній казус з наданням безвізового режиму для громадян Туреччини.

Турки домагалися скасування Євросоюзом віз довше, ніж українці, але безуспішно, а позитивного результату досягли в рамках угоди з ЄС щодо «мігрантів». За перекриття потоку біженців з країн Близького Сходу в Європу Туреччина в березні цього року домоглася фінансової допомоги у шість мільярдів євро, відновлення переговорів про вступ до ЄС і цілого ряду поступок. Також їй був обіцяний безвізовий режим.

Як і від України, ЄС зажадав від Туреччини дотримання низки умов. Зокрема, зміни законодавства в сферах прикордонного контролю, міграції, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом. А також прийняття нових законів у сфері дотримання прав людини. Частину цих умов Туреччина виконала, але у зв’язку із зростаючою хвилею терору з боку курдів відмовилася від скасування жорсткого закону щодо боротьби з тероризмом. Керівництво Європарламенту відреагувало не менш жорстко. Скасування віз туркам, як то кажуть, лише посміхнулося.

Керівництво Туреччини, однак, пом’якшувати законодавство щодо боротьби з тероризмом не має наміру. «Якщо від нас вимагають пом’якшити ці закони, — каже президент Ердоган, — то нехай Європа йде своєю дорогою, а ми підемо своєю».

Ми підемо своїм шляхом

Не секрет, що керівництво провідних держав Євросоюзу продовжує наполягати, щоб у рамках «мінського процесу» Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції та новий закон про місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей. До цих вимог входять і конкретні терміни проведення виборів.

Нема потреби вкотре повторювати, що реалізація подібних вимог — акт самогубства для нашої країни. Але частина європейських політиків, керівників держав і чиновників у Брюсселі досі переконана, що загрозою скасування економічних санкцій щодо Росії, тиском на україн-ську владу у фінансовому сенсі, обмеженнями закупівель озброєнь та іншими маніпуляціями Україну можна змусити до миру з терористами. Змусити незалежну державу засунути голову в зашморг.

Є підозра, що систематичне відкладання надання безвізового режиму використовується Євросоюзом як ще один важіль тиску на Україну в «мінському процесі». І ця підозра посилилася після зустрічі міністрів закордонних справ «нормандської четвірки» в Берліні 11 травня. У цьому форматі мі-ністрам не вдалося досягти навіть подоби домовленостей, а єдиним досягненням Павла Клімкіна, за його словами, було те, що він «озвучив недискусійні питання» і заявив, що в проблемі виборів не може бути компромісів.

Отже спільні зусилля Євросоюзу і Росії з примусу України до миру з терористами результату в Берліні не дали. А ініціаторові травневої зустрічі «нормандської четвірки» — міністрові закордонних справ Німеччини Франку-Вальтеру Штайн-майєру вкотре доведеться робити хорошу міну при поганій грі, розповідати, що він особисто результатами зустрічі задоволений. І посміхатися.

Посмішка ця натягнута. Партнери по коаліції з Меркель (німецькі соціал-демократи) у бундестазі і в Європарламенті послідовно виступають за відновлення дружніх відносин Євросоюзу з Росією у довоєнному форматі і вкрай роздратовані непоступливістю України. Але в чому й кому поступатися?

Якщо від нас вимагають зруйнувати власну державу, то нехай Європа йде своєю дорогою, а ми підемо своєю.