Такий головний лейтмотив акції солідарності з кримськотатарським народом , яка пройшла 18 травня і в Одесі, і по всій Україні на пошанування пам’яті про 72-і роковини його депортації з рідної землі у 1944-у.

Дві сотні осіб, що зібралися біля Дюка, накресливши карту України, виклали із запалених лампадок національний герб кримськотатарського народу тарак-тамгу.

Зі словами молитви до учасників акції звернулися імам Одеси Ільяс Умаров та капелан і священик Української греко-католицької церкви Олександр Смеречинський. Духовний наставник мусульман наголосив: усі мусульмани Одеси й України моляться за кримськотатарський народ, якого 72 роки тому спіткала національна трагедія, а нині геноцид повторюється. Зі свого боку Олександр Смеречинський після молитви додав: нині християни України солідарні зі своїми братами-мусульманами, бо ми діти однієї землі — України.

Як наголошувалося на меморіальній акції, у ХХ столітті було два монстри — фашизм і комунізм. Кримські татари постраждали від обох диявольських монстрів. І нині, вже у ХХІ столітті, корінні народи Криму знову потерпають від спадкоємців того режиму, від тих, хто возвеличує діяння катів, які винищували цілі народи, і наш, український, був у них на головному прицілі.

Про мрію повернутися на землю прадідів і сподівання, що українська держава захистить ко-рінні народи анексованого нині Криму, повернувши півострів у своє лоно, говорили і кримські татари на скорботній акції, яка пройшла на Соборній площі. Дощ і вітер, що розгулялися якраз перед початком зібрання на Соборці, стали своєрідним акомпанементом-символом випробувань, які випали на долю наших кримських братів.

На початку акції діти випустили в небо білих голубів — символів миру, любові і свободи. Тут виступали люди, які пережили депортацію у дитячому віці й чиї діти-онуки нині знову опинилися під забороною на рідній землі.

Дощ, сльози, запалені свічки... І віра. Віра у верховенство правди. Віра у те, що український Крим невдовзі знову стане щасливою домівкою для корінного кримськотатарського народу.

«Молитися, працювати і віри-ти» — такий рецепт перемоги не-однораз звучав на Соборній площі.