За свій чималий вік пережив багато державних новацій і реформ. І навіть руйнівну «перебудову» зустрів радісно. Десятки років агітував підростаюче покоління: спочатку думай про Батьківщину, а потім про себе. Тепер дорікають, що залишилися з Батьківщиною, а вороги — з грошима.

Навіть у найстрашнішому сні не могло приснитися, що прийде час і мого «старшого» російського брата Путіна ототожнюватимуть з Гітлером, а життя громадян злодійської брежнєвської доби порівнюватимуть із сучасним не на користь останнього. Бо тоді у держави можна було красти і всім вистачало: «Все довкруж колгоспне, все навкруг моє». Як казав склерозний генсек Леонід Ілліч: «Їм ще й зар-плату підвищувати? Мало крадуть?». Докралися до ручки.

Та не буває дива без добра! Стали самостійними господарями у своїй хаті. Але не в той бік повели українців. На поверхню сплило оте брежнєвське злодійство, породжене його епохою, яке потім назвуть незвичним словом «олігархія». І розпочався в Україні дерибан: «купи-продай», зрада і смерто-вбивство заради грошей. Верховна Рада продукувала закони, а під них рентабельні заводи доводили до банкрутства і за безцінь «прихватизовували», «хрещеним батькам» дарували шахти, зятям — чверть України. Майже весь Донбас віддали одній людині. І під цей єралаш новий очільник держави зразу ж брався за НБУ, «регулюючи» курс гривні, а Кабмін — за контроль над корупційними потоками і злодійськими схемами розпродажу держави. Все розграбоване переводилося у долари та євро і ховалося за «бугром», в офшорах. Нікого вже нічим не здивуєш. Народ заляканий на фоні вбитих журналістів, бізнесменів-конкурентів...

Колишній зек тріумфально стає президентом і відкрито грабує україн-ський народ, бо йому він чужий... Не стерпів народ — постав Майдан. Запалали шини, виросли барикади — класичний символ революції. Полилася невинна кров. Із політичних гасел зробили шоу під назвою «Куля в лоб!». У вирій пішла сотня одурених молодих патріотів. Народ справедливо нарече її «Небесною»...

Знову довірливий українець клюнув, як колись на п’яного Єльцина московити. Поки народ палив щити й розбирав бруківку, до влади прийшли олігархи та їхні вірні слуги — що й вимагалося довести. А що ж герої? Їх довго не визнавали героями і лише під тиском віддали шану. А що ж убивці? Міняється третій генеральний кум, а вбивці й замовники так і не покарані. Їх навіть відпускають під заставу. На ловлю щастя і чинів прийшли не патріоти, а ті, хто відсиджувався, «вчорашні» та представники інших держав. А де ж Терещенки, Чикаленки і Семиренки — творці, будівничі й меценати? Добродії з українським корінням, мабуть, не потрібні, бо продовжать справу своїх батьків. Вони не дадуть доводити людей до зубожіння, не вивозитимуть в офшори наше національне багатство, не будуть торгувати з ворогом, бо для них це війна, а не АТО.

У народу вкрали газ і «прозоро» (Гройсман) продають по 6,90 грн — що Коломойському, що пенсіонерові з мінімальною пенсією. Тюлька (їжа пролетаріату), яка коштувала 20 коп. (0,17 цента) нині на Одещині по 45 грн за кілограм. Куди не кинь — грабіж, беззаконня, хабарництво. Не дай, Боже, прокинеться народний майдан — він вилами Ляшка вже не обійдеться...

Нещодавно президент призначив уже третього за два роки ген-прокурора. Дива та й годі у нашій президентській країні. Президенту підходили всі, бо ручні, а народу — ні. Дуже перебирають «харчами» українці. Чомусь хочеться вірити Юрію Віталійовичу — українець все-таки. Пам’ятаю його полум’яний виступ біля Одеської міськради, коли він організовував самооборону. Він тоді був щирим і правдивим. А зараз?

Багато води стекло відтоді. Поживемо — порівняємо. Нам би якось протриматися до наступних президентських виборів... І не продатися за стольник та гречку!

м. Ананьїв.